№29 “Просто сон…”

Сталося… Так, здійснилося те, чого я чекала дуже довго. Нарешті я поїду за кордон з батьками. Але я не могла очікувати, що у моїй подорожі відбудеться таке …

Ранок. Я прокинулась від гучного будильника.

Казала собі вже стільки раз, не став на мелодію будильника пісні Пінк Флоїд. Я є фанаткою їхньої творчості, але коли чую зранку цю гучну електронну гітару, підстрибую з ліжка, як перелякана. І тут я дивлюсь на годинник, а там…

Вже восьма! Аааааааа! Останній день в школі, а я ще змогла проспати. Хоча, це добрий привід, щоб ще поспати, мама все одно на роботі, вона все одно не дізнається про мій прогул.

Таааак, СТОП! Зараз усі подумали, що я якась хуліганка, яка готова на все, щоб тільки не йти на ті кляті уроки. НІ! На самому-то ділі, я відмінниця у класі, але мені страшенно не подобається сидіти в окрузі моїх божевільних однокласників. Чому крім нецензурних слов, вони нічого не знають у своєму житті. Тільки одна людина, яка ходить зі мною в один клас, розуміє мене та підтримує. Женя, так її звати Женя. Вона завжди поруч. У нас з нею багато спільного. Вона ходить зі мною у музичну школу, в клас вокалу та фортепіано. Завжди, у наш вільний час, ми збираємося у мене вдома та влаштовуємо концерти. Я граю на гітарі, вона піаніно, разом співаємо, придумуємо пісні, короче кажучи, розважаємося різними способами. Ви спитаєте, чому завжди ми збираємося тільки в мене вдома? А тому, що Женя живе у квартирі та її тато з мамою проти, щоб якісь гості приходили до них. Так, це дуже дивно, але вони завжди любили спокій та тишу, навіть батьки не запрошують своїх друзів. У них завжди була така дивна сім’я, те не можна, ще щось не можна….і все таке. Але я з цим смирилась вже давно. До речі, я забула представитись. Мене звати Еріка. Мені 13. Скажите, складний вік у 13, але я так не думаю. Зараз відчуваю себе вільною, незалежною від чогось дівчиною, незважаючи на екзамени, які я буду здавати у цьому році в музикалці та всі інші проблеми. Так, план уявити легке життя не вдалося, але я завжди вірю в найкраще…

От я дурепа! Як я могла забути!? Екзамени вже завтра!

Спокійно, спокійно, в тебе є день для того, щоб підготуватися.

Зараз піду поснідаю і зразу сяду за музику.

Коли я снідала, то подумала, якщо сьогодні останній день, то видають табелі! Я як завжди хвилююсь, тільки головне, щоб математика мені нічого не «попортила». З самого початку була моїм неулюбленим уроком, але в 7-му  класі я зуміла поставити все на ноги, хоча думала, що стане ще гірше. Мої очікування не виправдалися, та це навіть на краще. Зараз я у 8-му Б, просто пішла в школу в п’ять років, тому я наймолодша в класі. Деякі знущалися з мене, казали, що я ніхто, що ти мала, значить і по розумових здібностям відстаєш. Але зараз мене ніхто не чіпає, мабуть їм самим нічого сказати, адже я довела, що не така я і проста.

Так, давайте повернемося до музики. Я звісно ж все зазубрила, шпаргалки робити не дуже хочеться, ще вчителька побачить і тоді «дулю мені з маком», а не екзамени.

Вже третя! Я щось засиділася. Треба мамі подзвонити, наче я зі школи вже пришла, що поїсти можна, щоб вона нічого не запідозрила. Телефоную ж, а вона не взяла слухавку, мабуть зайнята. Окей, щось сама приготую, може омлет… чи може салат зробити. Поки готую їсти, звонить телефон.

-Еріко, Еріко! Привіт! – голосно та радісно закричала в трубку Женя.

-Привіт. Що вже сталося?

-Ти чого сьогодні в школі не була, там таке було, таке… – дуже загадково промовила.

-Женю, ну не тягни, говори вже – напружено відповіла я.

-До нас сьогодні, в честь останнього дня навчального року, приїзджав сам Данило Саненко.

-Це ж самий крутий фотограф в нашому місті! – у захваті промовила я.

-Таааааааак, чого тебе сьогодні не було – от чого? – спитала Женя стривожено.

-Тому, що я проспала, все проспала, після таких новин здається, що я все життя проспала! – знервовано відказала.

-Та, спокійно, не парся, ще буде в тебе зустріч з ними. От побачиш.

-Ти так думаєш? – невпевноно спитала я.

-Я це знаю, адже я взяла візитку у них і завтра ми їдемо з тобою до них на студію!

-Женя, ти чому в мене не спитала? Тут такий обломчик. В мене  екзамени в музикалці.- відповіла засмучено я.

-Ну чому, ну чому саме завтра? Еріко, чому ти така зайнята цілими днями, чому?- спитала обурливо.

-Я навіть не знаю, що сказати. Тим більш, вже завтра я збираю валізи і пізно виїзжджаю закордон. Тому у інший час ніяк не отримаєтся. – розчаровано сказала я.

-Точно, як же я могла забути, ти вже завтра в Грецію летиш.

-Чому завжди мені так не щастить, адже це моя мрія стати моделлю і фотографуватись  для обкладинок відомих журналів. Це була дуже добра нагода показати себе.Але знову якась невдача.

-Не кажи так, Еріко, за те ти поїдишь в Грецію і це дуже круто.

-Ну так, так, згодна, хоч це трішки підняло мені настрій.

-До речі, є ще одна новина. Видавали табелі і в мене там повний абсурд, а от ти як завжди на висоті.

-Ну ти не засмучуйся з приводу оцінок.

-Спробую…

-Коротше, Женю я пішла робити салат, потім позвоню. Бувай.

-Бувай, завтра напишешь?

-Окей, окей.

Тільки я відключилась, звонить мама.

-Доню, привіт.

-Привіт, мамо, як справи?

-Усе чудово, ходила по справах, а телефон в кабінеті забула. Ти вже повернулася зі школи?

-Так. – нерішуче відповіла я, адже в школу я сьогодні і ногою не вступила. Зараз готую собі перекус. Ти коли сьогодні будешь?

-Буду пізно, треба закінчити роботу з документами.

-Розумію, буду чекати на тебе.

-Еріко, ти не забула, що в тебе завтра екзамени?

-Ні, мамо, я усе прекрасно пам’ятаю. Так хвилююсь, жах якийсь.

-Не переживай, всё буде добре. Ще не забудь валізи зібрати.

-Окей, я пішла їсти, до зустрічі.

-Давай, доню.

Хух…Господи, як це складно, брехати. Але я глибоко надіюся, що мама не дізнається.

Сіла на диван, починаю гортати інстаграм та бачу один пост про конкурс ”Ομορφιά θα κερδίσει όλα” у Греції, що перекладається як” Краса переможе все”. Як  раз у 25-тих числах, в цей час я вже буду там. Головне, спитати у мами, може дозволить. Щось я засиділась, дев’ята вечора, а мами все немає, треба щось перекусить, а то з голоду зараз помру.

Пішла на кухню, вирішила пожарити картоплю, як раз знайшла анчоуси в холодильнику, прекрасна вечера видалась.

Вже матуся пришла з роботи втомлена, не хотіла її турбувати, тому я пішла спати. Завтра суббота, але прокинутись треба рівно о 7:00, а то на екзамени о 10:00.

Вже почало світати. Сьогодні найкращий день у моєму житті, закінчення музичної школи і ще, на додаток, поїздка за кордон. Якраз тато повинен приїхати з відрядження. Він дуже заклопотана та роботяща людина.

Поснідавши, я відразу ж направилась до музикалки. Я зайшла в клас, вчителька була в хорошому настрої, мабуть раділа закінченню навчального року, та хто б не радів? Сіла за парту, Світлана Вікторівна дала завдання та перехрестившись, як би це смішно не звучало, ми почали писати.

Пройшов час.

-Усі здають роботи!- сказала вчителька і нарешті ми пішли додому.

Все-таки жаль прощатись з музикалкою, я провела тут шість років свого життя.

Вже дійшовши додому, я зібралася та поїхала до аеропорту з батьками. Прибувши до місця призначення, я згадала, що була тут п’ять років тому, коли їхала в Дубай. Це було щось дивожне і я щаслива – класно, що подорожі в моєму житті не закінчуються.

Ми сіли у літак. Вже уявляю, як лечу, слухаючи музику всю ніч, не засинаючи. Але я все-одно знаю, що очі в один прекрасний момент закриються. Так і сталося…

Прокинувшись, я заглянула у вікно та побачила  неймовірну красу. Греція…

Заселившись в готель, я була настільки щаслива, коли побачила свою кімнату. Така велика, світла, з великим ліжком, ще можна плакати повішати, буде так круто. Просто мрія кожної дівчина. Я в Греції на ціле літо і тут не вийде погано відпочити.

На слідуючий день ми з мамою пішли на кастинг конкурсу краси. Матуся поставила підпис на згоду та і пішла собі далі з татом. А я залишилася на огляд, щоб зняли параметри і все таке інше. І тут мене «поміщають» у машину, такий дуже дивний механізм, там де сканують є в тебе алкоголь з собою чи мабуть сигарети. Але я не палю і не п’ю. І тут, як тільки почалося сканування, я впала на пісок. Так, саме на пісок в пустелі.

Де я опинилася? Чому я тут сама? Де всі? Розхвилювалась я. Тоді мені було не до жартів. Як цей ненормальний сканер перемістив мене сюди? А де мій телефон? Ааааааа! Телефону немає, що робити?

Сіла я і розплакалась. Я серед цієї пустелі одна, навіть без фону.

-Не плач, Еріко. – почувся мені дивний голос.

-Ти хто? – спитала я збентежено.

-Я той, хто може тобі допомогти вибратися звідси.

І тут несподівано з неба на мене падає канат.

Ось тобі домога, закинь його вгору та повзи.

За допомогою нього ти не тільки врятуєшся від біди, але зможеш добратися знову в готель до батьків.

-Я не розумію, а це тут так всіх дівчат поміщають у цю машину?

-Ні, тільки особливих. А ти особлива. Життя вирішило пограти с тобою в дуже веселу гру, у якій тобі потрібно  пройти п’ять рівнів. А перший ти почнеш прямо зараз. Тільки я налаштувалася, як тут насунулися різнокольорові тучки та з них замість дощу посипалися цукерки, печиво, родзинки, тортики, фрукти та інші солодощі.

-Ось тобі печиво, перекуси, придасть багато сил.

-Ви зараз серйозно, але ж може з’ївши фрукти або щось інше корисніше за цукерки я зможу наповнитись енергією.

-Їшь печиво кажу.

-Добре, добре. З’ївши його, я відчула в собі якісь зміни. Обертаюся назад а там…

Крила! Справжні крила! Як у птаха! Ні, як у Ангела. Що відбувається?

-Це небесні сили солодощів допомагають тобі, пройти перший рівень. Адже перший самий складний. Тобі потрібно злетіти на крилах до вершини паперового дерева. Там для тебе є одна записка, яку зоставили тобі грецькі духи, які правлять у цій пустелі. Якщо не виконаєш завдання, які вони тобі наказили, тоді попадеш у світ покарання, де водятся не тільки огидні змії рожевого кольору, які колись перебрали з цукерками, але й клоуни-солодощоїди, які одним поглядом заберуть не тільки від тебе усе солодке, що ти маєш при собі. Вони ще й запруть у кімнаті  веселих вечорів, де будуть пити з тобою чай та ласувати тільки солодощами. Худою ти звідти точно не вийдеш.

-Я не хочу потрапити у цей жах.

-Ніхто не хоче. Давай краще  приступати до роботи.

-Ти заплющ очі та наплаштуй свій мозок на те, щоб крила взлетіли в цю ж секунду. Будь впевненою. Коли почнеш злітати, тоді просто прямуй до краю гори. Бери записку жовтого кольору та прочитай про себе. Потім порахуй до трьох, промов – Я Еріка и лети вниз. Це допоможе пройти перший рівень. У записці написано усі правила гри:

1.Коли попадешь у дивну пустелі цю, почуй голос добрий, який допоможе тобі вибратися.

2.Побачиш на собі крила. Лети, лети. Не бійся. Сила духу переможе.

3.Не забувай про змій рожевих, що можуть бризнити в тебе яд, який заразить тебе цукеро – манією.

4.Захиститися від нього зможеш тільки тоді, коли підеш у лікарню до чародія і зробишь прививку від зараження.

-Лети до лікарні, там де мають чекати. Потім після того, як зробишь усі процедури, повертався на це місце. Далі підемо до ріки Мафін. Де з водними жителями будешь пекти тортики.

-Це настільки дивно, але навіть подобається. Я швидко і зразу до ріки.

Зробивши прививку, щоб не підхопити  лихорадку “Цукерка”, я попрямувала до місця призначення. Мої відкрилися ще більше, коли побачила перед собою цю красу. Це була не ріка, а якийсь дивний, довгий, бурхливий завод з тістечками та мафінами. Настільки смачно там пахло… На цьому місці треба пройти рівень два. Потрібно допомогти  кулінарам з випічкою до опівночі. Адже клоуни зі своїми рожевими  помічниками прибудуть і будуть ласувати. Я взялася за роботу. Насправді, було тяжко, але я змогла. Просто коли була ще вдома, ніколи не пекла НІЧОГО. Вже одинадцята година ночі минула та дванадцята за нею, а ми все печемо і печемо. Чародій зробив мені прививку для захищення від злодіїв. Тому куховарки повертайтеся спокійно у свої барлоги, а я усе організую та постережу.

Перша…Бачу рожеве світло вдалині. І чую як шипить вона, зміюка.  Застосуй усі чари, не бійся. Еріко, ти зможеш. Якщо не впораєшься, то твоє життя закінчиться прямо зараз. Вони були вже на цілі. Я напрягла мозок. Випустила усі свої чари. І впала. Просто втратила сідомість. Змія випустила свою отруту та чари не допомогли. Що діється? Чому?

-Яка ж все таки дурепа.- почула злобний голос духа солодощів.

-Це був просто розіграш, а ти в нього повірила.

-Так, думаю, що запугати солодощами та рожевими зміями не вдалося. Та і не треба було, адже це твій фантастичний сон, у який поринула як у реальність…

Прокинувшись зранку, я зразу зрозуміла, що подорож видасться веселою…