№26 “Врятувати Землю”

Йшов  4020 рік н. е. на планеті Феросіті. 17-річна  Кларк сиділа біля вікна і дивилась на небо:  воно сяяло зеленим кольором, а зірки мерехтіли блакитними барвами, наче маленькі  світляки. Дівчина  думала… Про себе, про життя, про майбутнє, про все хороше, що оточувало її… Вона вважала себе щасливою людиною, адже мала люблячу сім’ю – маму та батька, які дуже любили доньку, в неї було багато друзів, які в будь-який час готові були прийти та допомогти дівчині. Її оточували найкращі люди, з яких вона брала приклад і намагалась бути такою ж доброю, мудрою, відданою людиною. Гріффіни  жили у  невеликому  будинку –  екокапсулі, дизайн якої був розроблений ще в далеких 2000-х роках. Загалом,  все в  житті Кларк  йшло так, як їй хотілося. Кларк добре вчилась, збиралась стати в майбутньому,  як і батько, першовідкривачем якоїсь нової галактики.  Дівчина розмірковувала про своє майбутнє, про майбутнє її батьків та усієї планети. Вона сподівалась, що воно буде таким, яким вона очікує його побачити. Кларк мріяла відкрити нову планету чи нову галактику, вона хотіла допомагати людям, сподівалась, що потрапить до канцлерської  ради. Взагалі,  Кларк хотіла зробити щось  грандіозне – врятувати світ, допомогти планеті. І

Кларк повернулась зі своїх думок у реальність. Окрім всього хорошого, в її житті також було багато труднощів. Дівчина поглянула у вікно і побачила хутко змінене червоне, як вогонь, небо, а чорні зірки були схожі на перегоріле вугілля. Такий пейзаж за вікном не обіцяв нічого доброго.

Але все ж мрії Кларк не були безпідставними, адже планеті Феросіті загрожувало повне вимирання через невдалу спробу декількох вчених знайти новий спосіб добування атомної енергії: відбувся вибух на атомній станції  “Хемлок”, загинули всі вчені, які розробляли проект, страшний  потік атомної енергії зруйнував усі будинки, розташовані  навколо станції, отруїв  людей та усю планету. Минуло декілька місяців після трагедії. Час феросітівців спливав, вони мали щось робити, щоб врятуватись. Людям, які залишились, загрожувала страшна небезпека, тому і почався  пошук нової планети, придатної для життя.

Вже декілька поколінь сім’я Гріффінів досліджувала свою планету, все, що її оточувало, нові галактики, зірки: вони намагались знайти життя на інших планетах, вони шукали людей в інших галактиках, на інших планетах. Чарльз Гріффін (батько Кларк) працював на сполученій  розробницькій станції з командою вчених, які розробляли нові види енергії, атомну зброю, досліджували Космос. Завдяки своїм  відкриттям тато Кларк став канцлером планети Феросіті – головною людиною планети, який разом з радою вирішував основні питання феросітівців. Він  був відомим вченим та відкривачем: завдяки його дослідженням жителі планети Феросіті, яка знаходилась в галактиці Туманність, дізнались про існування галактики Чумацький Шлях, в якій розташована планета Земля, яку населяли такі ж самі люди, як і планету Феросіті. Ця подія стала проривом в історії Всесвіту, вся увага вчених була зосереджена на новому відкритті, вони намагались потрапити на планету Земля, і через декілька місяців їм вдалося це зробити. Група вчених з Феросіті, коли опинились на планеті Земля, були дуже здивовані схожістю планет, адже вони не сподівались на те, що існують такі ж люди, як і вони, хоча й чекали такого відкриття, не дивлячись на те, що вже декілька поколінь вчених шукали життя в інших галактиках.

Минуло 15,5 млрд  років після Великого вибуху, завдяки якому було створене усе, що є в наш час, і лише зараз люди дізнались про існування іншої живої галактики, іншої планети, водночас схожих  і  таких різних  людей. Земляни також були здивовані появою феросітівців, вони припускали, що існує галактика з планетою, схожою на Землю, але навіть не думали, що зустрінуться з людьми, які живуть на іншій планеті.

Роздуми Кларк перервав батько, який збирався на роботу і хотів попрощатись з донькою. З його сумки випали папери  і Кларк стало дуже цікаво, що може знаходитись в папці з написом  “Секретно”. Вона швидко побігла і підняла папери з підлоги. Прочитавши все, що було написано  на аркушах з папки, Кларк зрозуміла, чого добивались її батько та  члени канцлерської ради. Вони вирішили вбити токсичним газом землян та забрати їх планету собі! Кларк була приголомшена жорстокістю  цих людей. В житті Кларк знала їх, як татових друзів – тіток  Фрею та Керолайн, дядьків Майкла та Джексона, вони були настільки добрими до неї, що такий їх вчинок просто не вкладався в її голові. Вона с самого дитинства мріяла стати такою, як вони, рівнялась на них, вона вважала їх ідеалом, але насправді вони були зовсім іншими. Спочатку дівчина вирішила подзвонити батькові, але зрозуміла, що, якщо наказ підписаний канцлером та радою, вона не зможе нічого змінити, а лише приверне до себе увагу і таким чином нічим не допоможе планеті Земля.

Кларк підозрювала, який пароль батько поставив для захисту системи станції, і вона мала план дій, який врятував би Землю та її жителів. Запуск ракет з газом був призначений на шосту годину вечора сьогоднішнього дня. У Кларк було всього декілька годин щоб допомогти землянам. Вона мала, як і мріяла, врятувати світ. Вона повинна діяти, адже ніхто, окрім ради та батька, не знав про те, яка страшна доля  чекала жителів Землі.

Батько часто запрошував Кларк на роботу, так як вона теж хотіла працювати на розробницькій станції або у раді канцлера. На батьковій станції вона намагалась запам’ятати все, що їй розповідають, побачити все найцікавіше і зараз вона розуміла, що ці знання допоможуть їй у боротьбі з жорстокістю, егоїзмом та жадібністю.  План Кларк мав недоліки, але вона знала, що її мати  Каміла повернеться з Землі о шостій годині вечора, тобто до запуску ракет, і до того часу, як вона повернеться, вона мала декілька годин для порятунку Всесвіту, щоб не нашкодити при цьому матері, яка, скоріш за все, навіть не підозрювала про жорстокі плани чоловіка, бо вона ніколи б не дозволила вбити людей, заради свого спасіння, вона змогла б домовитись з землянами, але, очевидно, батько не дав їй цієї можливості, а вирішив все сам, без порад добродушної Каміли.

Завдяки  знайомствам, під виглядом зустрічі з батьком,  Кларк  легко потрапила на батькову станцію і проникла на верхні поверхи, на яких знаходився головний комп’ютер, власник  якого мав право керувати усією роботою станції. Звісно, шлях був тяжким і довелось ховатись, щоб не потрапити на очі батьку або нав’язливим тіткам. Для доступу до комп’ютера  потрібен був пароль і з першої спроби Кларк вгадала його: авжеж, це були дата весілля мами з татом та  дата народження Кларк  –  батько дуже любив свою сім’ю, тому, мабуть, і вирішив піти на такий відчайдушний крок.  Кларк ще раз все обдумала і вирішила: вона зробить це.

На перших  поверхах станції знаходилась величезна  ядерна ракета, на випадок, якщо  почнеться  війна  з жителями інших планет. Кларк  усе розрахувала і  вже збиралась клікати на розділ  з  запуском ракети, але, раптом, почула кроки і розмову батька з членами ради і швидко заховалась за столом. На щастя, колеги батька не помітили її і пройшли повз, тому до спасіння Землі залишалось всього декілька кліків. Кларк хотіла закінчити справу, але на запуску ракети стояв ще один пароль. Декілька хвилин Кларк роздумувала, який пароль міг встановити тато і здогадалась – це дата його улюбленого свята – дня віддяки, яке святкують у четвертий четвер листопада. До запуску ракети залишалось кілька хвилин  і ось почавсь зворотний відлік. Залишилась хвилина, 30 секунд, 10 секунд … Ракета полетіла вгору, Кларк почула крики працівників станції, через декілька секунд ракета вже поверталась назад, на планету  Феросіті. Вибух…

І планета Земля стала єдиною населеною планетою.