№15 “Пригоди Катрусі”

Повість

Розділ 1

Зустріч Катрусі й Олександра. Боротьба з  Тінню

Колись давно жила дівчинка, яка дуже любила ходити незнайомими вулицями. Часто вона розмовляла сама з собою, бо нікому не довіряла свої таємниці. ЇЇ звали Катруся. Це була дівчинка із кучерявим волоссям та веснянками на обличчі. Одного разу Катруся йшла додому зі школи й помітила стежку, якої раніше ніколи не бачила. Дівчинка рушила нею й раптом відчула, що іти  їй  якось незвично; здавалося, що вона  прямує не по дорозі, а по… чомусь пружному, схожому на  батут. Вона йшла так ще хвилин десять та раптом  зачепилася за камінь і  впала, вдарившись головою.. Через декілька годин вона  прокинулася у дивній  кімнаті. Щоб вийти з неї, треба було розгадати безліч загадок, виконати різні завдання. Це була квест-кімната. Катруся встала і спокійно  почала розгадувати квест.

Посеред кімнати стояв стіл із безліччю шухлядок. Катруся відкрила одну й злякалась,  побачивши ніж. Несподівано перед нею з’явилася нечітка Тінь. Катруся заплющила очі. За кілька секунд вона розтулила вії, та Тіні вже не було. Дівчинка вирушила далі. Вона підійшла до дверей і відчинила їх. У кутку кімнати Катруся помітила вудку та лом. На стіні висіла поличка з дверцятами, але  вони були замкнені. Дівчина спробувала розбити скло ломом. Та щойно це їй вдалося,  скло розпалося й знову зібралося докупи. Це було цікаво й лячно одночасно.

Катруся пішла до іншої кімнати. Там були відчинені двері, а за ними  виднілися велике озеро та міст,  що примикав до будинку.

А туди далі … лише озеро. Безмежне озеро…

Наступна кімната, в яку потрапила Катруся, виявилася початком її шляху. Тут вона  побачила Олександра, свого найкращого друга. Він теж полюбляв різні загадки й головоломки. Схоже, хлопець  пішов тією ж стежкою.

– Привіт,– сказала Катруся.

– Привіт, Катю,– відповів Олександр.

– Будемо разом шукати вихід? – запитала Катруся.

– А що ж робити?

І вони пішли. Та коли потрапили вдруге до кімнати, то побачили сходинки, які вели вгору. Там вони побачили волосінь та черв’ячка. Не вистачало тільки гачка. Діти почали шукати його по всіх кімнатах.

Аж тут невідомий голос почав говорити:

– Нічого собі, а ви розумніші, ніж ваші однокласники. Та сьогодні я не про них, а про вас.

– Що тобі від нас потрібно? – запитав Олександр

– О-о-о, Олександре, кожен хоче побути героєм. Ви занадто галасливі, час вас виховати.

– А чому саме ми? – запитала Катруся.

– О, дівчинко моя люба, будуть усі, не переймайся! Пам’ятаєш, Оксана тобі розповідала про мене, та ви не слухали. Шкода! А могли б і не опинитися тут, бачите, якими слухняними стали Оксана та Андрій.

– А ми тебе не боїмося! – відказала Катруся.

– Катю, –  пошепки сказав Олександр,– що ти робиш, навіщо ти це говориш?

– Я хочу дізнатися, чого боїться Тінь.

– Це не спрацює……. – похитав головою  Олександр

– О, дівчино, усі ми чогось боїмось, наприклад, я боюсь дуже гучного шуму.

Катруся закричала. Тінь зник, а з ним й усе приміщення! 

Розділ 2

Незвичайна риболовля

 – Ах ти ж погане дівчисько, вирішило надурити мене? А ви розумніші за інших, значно розумніші.

– Це все сон, це тільки  сон, – падаючи, кричала налякана дівчина.

– Катю, це не сон, треба негайно вибачитися.

– Вибач, Тіне, – сказали обидва.

– Ну добре,– відповів  Тінь. – Гаразд.

За декілька секунд вони вже стояли у тій же кімнаті. Голос знову до них:

– Щоб знайти гачок, треба відповісти на моє запитання:

«Хто найпотаємніший, хто найстрашніший, хто найпрозоріший?»

У вас є тільки одна  спроба!

– Ви, Тіне, – не задумуючись, відповів Олександр.

– Що ти робиш?– спитала Катруся.

– Хм…….Олександре, я приймаю твою відповідь!

– Ой! – зойкнула Катруся.

– Ти відповів правильно. Тримайте гачок.

Після цього діти наділи на волосінь гачок, закинули вудку в озеро й дістали… креветку.

– Якщо у нас є креветка, то можна зловити рибу.

Сказано – зроблено. Вони розрізали рибину, а там…З неї…виросло дерево.

– Мені дуже страшно, Олександре.

– Не бійся, Катрусю, я з тобою. Це просто чергове випробування.

Олександр намагався заспокоїти подругу, хоча йому й  самому було лячно.

Діти відкрили поличку й знайшли записку. Розгорнувши її тремтячими руками, вони прочитали: «Закиньте  в озеро пустий гачок».

Вони так і зробили. А там…

Розділ 3

Людина на гачку

– О, ні, це ж…, – перелякано сказала Катруся.

– Це… людина, – прошепотів Олександр.

– Ну, як вам? Чи сподобався мій сюрприз? Катю, як тобі? – спитав Тінь.

Шокована дівчинка тихо заплакала. Хоча вона і любила страшні історії, ігри та фільми і вважала, що нічого не боїться. Та тепер зрозуміла, як сильно помилялася.

– А тепер, Катю, бери ніж і розріж його плече, не бійся, нічого страшного не станеться.

– Катю, нумо я розріжу, – сказав Олександр.

– Давай, Сашко.

Він встромив ніж у тіло людини, переконуючи себе, що це вже нежива істота, тому більшої шкоди він не завдасть. Раптом тіло розвернула течія і діти побачили його обличчя. Катруся несамовито закричала. Обличчя було страшне. А з розрізу на плечі виблискував діамант.

– Бери його,- наказала Тінь

– Навіщо?

– Бери, я кажу!

Сашко взяв його тремтячою рукою.

-Молодець, а тепер віднеси його до дерева.

Із виловленої рибини виросло величезне мертве дерево. Жодного листочка не було на розкинутому сухому гіллі. Його стовбур був наче вирізьблений незрозумілими символами, які збігалися, утворюючи невелику порожнечу в центрі стовбура. Саме туди Сашко і поклав діамант.

Аж тут із третьої кімнати почувся шум, наче щось або хтось впав. Діти побігли до кімнати і заціпеніли. Вони побачили ту саму людину, яку щойно впіймали на гачок.

Розділ 4

Діти у лікарні

Гра закінчилася. Виходимо, – промовив той же голос.

І тут навкруги все почало руйнуватися. Стіни та підлога кімнати розчинялися на очах переляканих дітей. Вони летіли у темну безодню.

Тіні вдалося впоратися зі своїм завданням, дітям навряд чи скоро заманеться бавитися у такі ігри.

Якщо ви думаєте, що на цьому все скінчилося і це був лише сон, то помиляєтеся. І це не було фантазією через захоплення фільмами жахів.

Діти прокинулися у лікарні, а їхні мами були поруч.

– Синку, що сталося? – запитала Ганна, мама Сашка.

– Я… я… я… був там… там… і… там була Катя! Мамо, що з нею?

– З нею все добре, але…, – не встигла вона договорити, як Сашко занепокоєно вигукнув, – Що але?

– Заспокойся, у неї лише невеликі подряпини та порізи від скла. Синку, що з вами трапилося?

– Я не пам’ятаю.

Тим часом до палати зайшла Катруся. Вона привіталася з тіткою Ганною та попросила її залишити їх з Сашком наодинці.

– Привіт, Сашко.

– Привіт.

– Ти щось пам’ятаєш? – з надією в голосі запитала вона.

– Ні, – розчаровано відповів Сашко.

Розділ 5

Дивний конверт. Спогади дітей

Наступного дня, до палати зайшов лікар.

– Діти, як ви себе почуваєте? Чи є якісь скарги? – запитав він.

Катя з Сашком перезирнулися і, ніби змовившись, одночасно вигукнули:

– Ні, усе добре! Коли додому?

– Не хвилюйтесь, приводу вас тримати зайвий день немає, тож готуйтеся до виписки. Доречі, я зовсім забув про листа, якого ми знайшли у ваших речах.

Лікар простягнув білосніжний конверт.

– Можна?- запитав Сашко.

– Так, звісно! Бережіть себе, – на цих словах лікар вийшов з палати.

Діти залишилися наодинці з загадковим листом.

-Сашко, не тягни, читай скоріше, – вигукнула Катя.

-Вітаю вас, Катя і Сашко! Гарною була подорож, чи не так?Чи вам не сподобалось? Впевнений, що ви у захваті, адже це найкраща квест-кімната у світі. Не хочете ви ще раз відвідати ту будівлю та пройти нові випробування? Впевнений, що і цієї пригоди вам вистачило на довго. Запам’ятайте: ніколи і нізащо так більше не поводьтеся!Бо зустрінемося знову, тоді буде ще страшніше! Ні вам, ні вашим майбутнім дітям я не раджу повторювати цей досвід! Бувайте. Ваш улюблений герой. Тінь.