№14 “Дивовижний сон Олексія”

Жив собі хлопчик. Він мав велику й дружню родину. Звали його Олексієм. Не можна сказати, що був  ледащо, але деякі справи робив-таки без задоволення, із примусу. Особливо не любив читати, хоча книжок у їхній із братом  кімнаті було чимало. Інколи від Андрія доводилося йому чути слова: «Книжку купити  – свято собі зробити». Та Олексієві більше хотілося мати то швидкісну машинку, то змія, що звивається високо у блакитне небо, то новий велосипед. Не розумів він брата, який годинами просиджував за столом, схиливши голову над книгою. Але одного разу батько з Андрієм затрималися в бабусі, яка жила в селі. Мешкала вона сама, а тому потребувала допомоги рідних. Довелося батькові з сином, які добре попрацювали вдень на городі, залишитися на ночівлю. Олексик  із матір’ю, закінчивши хатні справи, теж готувалися  відпочивати. «Це чи не найперше, коли сам спатиму в кімнаті», – сумно зітхнувши, подумав хлопчик. «Не маленький, скоро десять, а тому нема чого боятися»,- заспокоював себе. Мабуть, у глибині душі він відчував, що цієї  ночі може відбутися щось незвичайне. Уже через кілька хвилин він  спокійно сопів, щось  час від часу бурмочучи собі під ніс.

Раптом хлопчик прокинувся від чийогось дотику. Він розплющив очі: перед ним стояла дівчинка в  чудернацькому капелюшку, схожому  на книжку.

-Хто ти і що ти тут робиш? –  запитав схвильовано Олексик.

-Я Аля з країни Читалії. Хочеш потрапити в незвичайну країну? Ходімо зі мною,  – сказала загадкова гостя.

Хлопчик піднявся з ліжка, підійшов до книжкової шафи. Незнайомка відчинила дверці і промовила: «Ось вона – країна Читалія! Наша подорож починається». Дівчинка взяла Олексика за руку, і вони вирушили в дорогу. Щоб скоротити час, вона розповіла Олексію про себе.

-Кожен має право на народження. Так одного весняного дня з’явилася  на світ і я. Чому весняного? Мені здається, що в  цю прекрасну пору все оживає, оновлюється,  і світові дарує щось нове. Народжувалася  не в муках, а в бажанні швидше побачити світ, допомогти, навчити чомусь корисному. Моя мати Галина Малик  – жінка унікальна, і, хоча я не перша, вона  з нетерпінням чекала на мою появу. Звісно, для неї важлива думка  рідних й оточуючих: яка я, чи схожа на старших дітей, у чому моя особливість. Щиро вдячна їй за те, що подарувала мені життя.

Роки мого радісного й безтурботного  дитинства швидко пролетіли.  Я зростала в любові, у приємному товаристві своїх сестер, їхніх приятельок, більш досвідчених жінок, із якими розмовляла,  іноді навіть сперечалася, не дивлячись на юний вік, але завжди знаходила з     ними спільну мову.  До моєї зовнішності була прикута їхня увага. Одягали мене завжди зі смаком: білого кольору сукня  в  дрібні чорні цяточки-літери, які, сплітаючись у повітрі в рядочки, шепотіли про найпотаємніше.  Плаття дуже мені  личило, на ньому  було чимало складочок , кожна з яких  щільно прилягала одна до одної. Довге  волосся, заплетене в кіски, оповивала атласна стрічка такого ж кольору. На грудях виблискувало п’ять ґудзиків: К Н И Г А.  Завжди любила спілкуватися. Поряд зі мною знаходилися ті, із ким мене пов’язували не тільки родинні зв’язки, а щось набагато більше. Книжки…Товщі й тонші, з малюнками і без них, пожовклі від часу й тільки-но видані, які ще приємно пахнуть друкарською фарбою. Хтось із них був дуже популярним, чималій кількості людей уже встиг розповісти свої  секрети і премудрості життя, деякі сумували без уваги читачів, бо, можливо, у цей час їх хвилювали інші проблеми буття. Мене ж запрошували в гості тоді, коли довгими зимовими вечорами, сидячи біля каміна, у родинному колі збиралися  читати улюблену книжку. Тоді я почувалася запрошеною на Книжчині іменини. І зараз перехоплює подих від  приємних спогадів про те, як моїх сторінок торкалися тендітні  жіночі пальці, як ніжно, сторінку за сторінкою, вони перегортали  їх… А чому ти, Олексію, так рідко читаєш книжки? Ти й уявити не можеш, яким щастям для кожної  з нас є можливість опинитися в руках свого справжнього шанувальника.  А читачі, знаєш сам, бувають доволі різними. Один місяцями чекає твого виходу, шукає в крамницях, у бібліотеці, мріючи про нові знання і цікаві подорожі книжковою країною.  Інший, випадково побачивши на полиці книжкову новинку, бере, щоб удати з себе книголюба, бо зараз це модно, а то й гірше буває: б’ють книжкою  набридливу комашню, яка  настирливо дзижчить біля вуха.  Будь ласка, не торкайся  мене брудними руками, бо буде потім соромно перед  іншими читачами. Прошу, акуратно гортай мої сторінки, не клади мене  розкритою на стіл лицем долілиць. Адже тобі самому  не сподобалося б, якби з тобою так поводилися. Не вкладай  у мене олівця, тому що мій корінець розірветься. Краще роби закладки, щоб я змогла спокійно й зручно відпочити. Допоможи залишатися чистою й свіжою, тоді  дізнаєшся від мене багато цікавого й корисного. Лише людина, яка має багатий внутрішній світ, зможе відчути душу Книжки.

Коли я народжувалася, мені пророкували довге й цікаве життя. Сьогодні  ж нелегко буває, бо все частіше чую про мою сестру з більш прогресивними   можливостями і  запитую себе: «А як же я? Хто торкатиметься моїх сторінок, вдихатиме їхній запах, ніжно проводитиме пальцями, читаючи рядочок за рядочком?» Єство моє може багато про що розповісти:  про кохання й розчарування,   любов до рідної землі, красу природи,  подорожі у просторі й часі, а головне –  про людину, її долю і душу. Тому сміливо відкривай мене, гортай сторінки, шукай відповіді на питання, що тебе хвилюють. Бережи і шануй мене, і я   буду тобі  надійним  другом і помічником.

Це були останні слова, що крізь сон почув Олексій. Коли прокинувся, то ще деякий час не міг зрозуміти, хто розповів йому цю дивну історію. Він, сівши на ліжку, замислився. У віконце заглядало весняне сонечко. У кімнаті нічого не змінилося, але корінець однієї книжки, що стояла на поличці в шафі, виділявся з-поміж загалу, прагнучи привернути до себе увагу. Залишалося  або рівненько поставити її на місце, або взяти до рук, розкрити  і перегорнути першу сторінку. Саме це він і зробив. З того часу хлопчик  почав по-іншому ставитися до книжок і читання. Він відкрив для себе багато цікавих творів, зрозумів, що день без читання – марно прожитий день, а найкращий подарунок – книжка.