№12 “Книга, яка вміє говорити”

Колись на світі жил собі хлопчик на ім’я Андрій. І він дуже не любив ходити до школи. А ви полюбляєте відвідувати школу? Тоді розповім вам цю кумедну історію.

Одного разу Андрій трохи не запізнився до школи. Але йому пощастило, бо мама його вчасно розбудила. Сонний хлопчик ледве піднявся з ліжка. Він повідомив матусі неприємну, за його задумом, новину: «Мамо, а ти знаєш, здається я сильно захворів». Але мама добре знала правду про свого сина і нітрохи не розгубилась, відразу йому відповіла: «Не бреши мені». Але Андрій не поступався їй в цій ранковій розмові.

— Ні, я тобі кажу правду, — впевнено виголосив підліток. Хоча мама йому не повірила й суворо відповіла синові: «Збирайся та іди швидко до школи».

—Шкода, що в мене нічого не вийшло, — подумав про себе хлопчик. І він без особливого настрою мусив вирушати до школи. А там вже на великій перерві він зустрів свого друга Сергія та подругу Лізу. Пролунав дзвінок на урок і всі учні мусили сісти на свої місця. Коли урок закінчився, Андрій із однокласниками пограли.

Честно кажучи, гру вони придумали дуже дивну. Кожного треба було вдарити по голові книгою.

І раптом Андрій вдарил книгою по голові свою подругу Лізу. Вона розсердилася. І несподівано для усіх книга вимовила: «Мені дуже боляче, і дівчині теж». Андрій раптом кинув книгу на підлогу. Підліток просто був у шоці від того, що відбувається у нього на очах.

А тим часом книга продовжила свою розмову :«Так, для вас це дивно, що книга розмовляє? Але зараз нас ніхто не бачить і не чує. Тільки ти зараз розмовляєш зі мною, і навіть чуєш мене».

Хлопчик, як і раніше мовчав через пережитий стрес. А тим часом книга, яка вміє говорити, продовжила розмову: «Попроси вибачення у Лізи. Негайно!».

Нарешті Андрій отямився і запитав: «Звідки ти знаєш ім’я Лізи?»

— Я все знаю, — спокійно та впевнено відповіла Книга.

— Не вірю, — заперечив Андрій їй у відповідь.

— То й не вір, — впевнено відповіла йому Книга.

— То ти, нарешті, попросиш вибачення у Лізи? — суворо запитала Книга.

— Не знаю… Але якщо ти виконаєш одне моє бажання… — тихенько промовив Андрій.

— Добре, — погодилась Книга.

— Моє бажання…— подумав Андрій, та й виголосив думку вголос. «Зроби українську мову замість мене, як раз сьогодні буде контрольна».

— Добре, — знову погодилась Книга.

Після української мови Андрій знову озвучив своє чергове бажання. Він, нітрохи не соромлячись, сказав Книзі, що зробити українську не є серйозною справою, цього якось замало. Можливо, Книга зробить і домашні завдання з інших уроків замість нього?

Ось так Андрій ставив усякі нові завдання Книзі, яка не просто вміла говорити, а ще й серйозно замислилася. А вона на той час вже зрозуміла, що хлопчик її використовує. І тоді Книга перестала говорити. І стала невидимою…

Хлопчик через кілька хвилин це побачив і дещо усвідомив. Андрій нарешті попросив пробачення у Лізи. І більше не ображав її. Хлопчик навіть трохи виправився і не обманював маму вранці, коли не було настрою йти до школи.

А ви теж не ображайте молодших братів і сестер, друзів та однокласників. Грайте у нормальні розумні та добрі ігри.

А інакше на допомогу ображеним знову прийде Книга, яка вміє говорити…