№10 “Різдвяна містерія”

Моя Диканька – селище незвичайне, містичне…

Навіть назва зачаровує. Чи  то походить від диких лісів, що оточують всю Диканьку, чи від місцевої красуні Дикої Аньки, що колись носилася на коні степовими просторами та лісовими дорогами в пошуках свого щастя.

А які в нас дуби! Їм вже 800 років! Вони просто вражають своєю могутністю! Існує повір’я: хто доторкнеться до них, буде мужній, сильний  і житиме довго.

А церкви ? Миколаївська, Троїцька . Вони допоможуть і врятують від бід.

Все це наша Диканька ! Приїздіть і поспостерігайте за небом уночі, чи не зникне місяць знову, та за українським колоритом, що так припав до душі талановитому письменнику, нашому земляку Миколі Васильовичу Гоголю. Його повість « Ніч перед Різдвом » заінтригувала всіх читачів.

Чимало минуло часу відтоді, як чорт украв місяць, а пані Солоха літала в небесних просторах нічної Диканьки на своїй мітлі. А які тоді були чарівні ночі…Тільки уявіть : на небі ані зірочки, а ватаги хлопців та дівчат знай собі колядують та щедрують і ніщо не стане їм на заваді. Ані чорт, ані завірюха.

Та і сучасна Диканька , хоч інколи менш сніжна, та все ж не позбавлена тієї різдвяної містерії, того чарівного новорічного настрою. Коли потрапляєш сюди, особливо напередодні Різдва, то відразу ж настрій стає по-справжньо-му святковий.

Так от і я вирішив прогулятися цим чарівним селищем в таку загадкову ніч. І яким було моє здивування, коли прямо посеред ночі я зустрів…

Ні, не Солоху чи Вакулу на чорті, хоч і зараз є в нас ковалі знатні. Аж око радіє , коли бачить їх шедеври в центрі селища. А двох дядьків, що були кумами, а куми в селі – це ж краще, ніж родичі.

І ось яку історію повідали вони  мені, а Ви вже посудіть самі: містика це чи ні ?

-Поїхали ми, – кажуть,- до куми на своєму скакуні. Прив’язали  його міцно біля  воріт та й пішли до хати колядувати.

Допоки нас пригощали, то й ніч настала.

Згадали дядьки , що  треба  ще й до іншої господи завітати. Вийшли за ворота, а коня нема. Та ще й зима в ту ніч лютою була.

Блукали ті куми селом та в усіх перехожих питали, чи не бачив хто коня ? Чи не знають куди Солоха  його поділа? А чи , може, чорта  який юнець не знайшов та й на коні нашому до дівчат поскакав?

А чи Солоха то була, чи нечиста сила пожартувати вирішила, хто зна…

А, можливо, та кумонька-кума чарівницею була і своїх кумів чар-зіллям обпоїла та до себе приворожити захотіла…

Так от чи знайшли оті куми свого коня, чи ні – до сьогодні так ніхто і не знає.

Отака вона – Диканька.  Містична, чарівна й неповторна. Єдина у всьому світі!

 

Не Рудий Панько, а
Чорнявий Влад Онищенко з Диканьки