№73 БУЛЬБАХИ БІЛЯ ЦЕНТРУ ЗЕМЛІ

Уривок з оповідання

 

 

БУЛЬБАХИ БІЛЯ ЦЕНТРУ ЗЕМЛІ

 

Глава 1.

                            Вперше зустрітися з …

Літо досягнуло свого зеніту. Пообідді сонце пекло найсильніше і тому дітей не пускали гуляти на подвір’я. Тому вони збиралися до друзів у хатах й грали в різноманітні ігри. Тільки одна дівчинка на селі, Тоня, була відлюдкувата. Вона більше часу приділяла річці та книжкам.

Одного разу, як завжди, вилізши через вікно своєї кімнати, вона побігла полем до річки. Там під старим містком була її схованка, де під самим краєм містка відступила вода. Тоня просиджувала там з великим ліхтарем (який вона чіпляла за дощечки містка) та книгою.

Сьогодні вона вирішила провести там весь день за читанням фантастичної книги. Вже після обіду їй захотілося пропливтись. Підпливши до протилежного берегу, Тоня почула дивні звуки, що були схожі на гуркотіння зламаного двигуна та белькотіння води. Дівчина спершу перелякалась, але приборкавши страх, полізла очеретом до епіцентру дивного звуку. Очерет скінчився, починалися кущі. І коли белькотіння здалося їй дуже гучним, вона обережно визирнула на галявину.

У Тоні перехопило подих… На лісовій галявині стояла незрозуміла величезна бляшанка, схожа на декілька консервів, скріплених до купи й збільшених у десять разів. Від цієї машинерії відходили декілька створінь, схожих на людей, але голова в них була неначе товстюча тарілка, обрамлена буграми. Дівчина позадкувала й всілася під березою на сусідній галявинці. Незабаром прямо до неї вибігло таке ж створіння, але менших розмірів. Воно з подивом дивилося на дівчинку. Тоня заклякла і вимовила: «Привіт» .

– Пр-р-рив-в-віт, – відчеканило створіння.

– А ти хто такий? – запитала перелякана дівчинка.

– Я та-а-ака, Антиль, а ти?

– Я така, Тоня. А що там на галявині?

– Корабель злам-м-мався!

– І що тепер?

– Ба-а-атьки відре-е-емонтують!

– Як? – здивувалася Тоня.

– Туди треба д-д-дистильовану воду!

– Зрозуміло.

 

Тут почулося булькотіння.

– Ой, батьки кличуть, бувай, але ми щ-щ-е зустрінемось! – і вона зникла в гущавині лісу, де знову щось загуркотіло й замовкло.

Так відбулась перша зустріч Тоні з інопланетянами.

 

Глава 2.

                                               Знову …

Після цієї дивної зустрічі, Тоня поглибилася у вивчення фантастичних творів, з яких вона хотіла дізнатися, хоч щось про незвіданих та незвичайних істот. Але її пошуки завжди закінчувалися невдачею. Прочитавши більше десяти книжок і не знайшовши відповіді вона повернулася до своїх улюблених  детективів.

Минали дні. Непомітно для дівчини проминув перший місяць літа. Вона вже не так яскраво згадувала про цю дивну зустріч, та сталася дуже дивна для їхнього селища подія. Нізвідки виник землетрус. А незвичним він був тим, що селище розмістилося в центральній частині материка. І, як розповідали Тоні в школі на уроках географії,: «Наше селище, на наше щастя стоїть далеко від моря і від великих гір, і від перетину тектонічних плит…». Тож землетрус привернув дуже велику увагу. В цей момент майже всі жителі були на городах та у садах. Саме тому ніхто не постраждав. Тоня ж в цей час, як завжди пообідді, біла під містком і відразу після поштовхів почула знайоме белькотіння лунаюче з лісу. Передчуваючи нову зустріч з «подібними до Антоль», вона залишила в схованці книжки і перепливла на протилежний берег річки. Там, вже знайомим шляхом через очерети та кущі, вона доповзла до епіцентру белькотіння. На великий подив дівчини, белькотіння лунало найгучніше на тому ж місці. Цього разу Тоня не наважилась визирнути з кущів, бо белькотіння здалося їй грубим та навіть злим.

Тут вона відчула дотик до свого ліктю. Дівчина обережно обернулася і побачила … Антоль. Дівчинка видихнула з полегшенням і вже хотіла щось сказати на привітання, як та закрила їй рота і поманила за собою. Так вони вийшли на вже знайому галявину. Тільки тут Тоня змогла запитати: «Що це значить?».

  • Та-а-ам … Туд-д-ди не мо-о-ожна.
  • Ти мені не довіряєш?
  • Я д-д-довіряю, але та-а-ам з тобою може щось трапитись
  • Тобто … «щось»?
  • Т-т-тобі там загрожує неб-б-безпека! – вимовила Антоль, – вони, тобто ті що там, не з-з-знають тебе і їхня реакція може бути несприят-т-тливою для тебе.
  • І все ж, що там відбувається? Якщо я не можу це побачити, то ти розкажи мені! Будь ласка!
  • Буд-д-дь ла-а-аска! – повторила Антоль, – ми, тобто наша раса, не інопланетяни, як ти мабуть вважала. Ми живемо на Землі, а скоріше в Землі …
  • Зачекай, зачекай, зачекай! Як це в Землі? – перебила її Тоня.
  • Я хочу ска-а-азати, що наше місто, навіть ціла д-д-держава знаходиться під земною корою, ближче до земного ядра.
  • А як ви дихаєте, як не зажаритесь там в глибині?
  • Ми тепло-жаро-стійкі. І повітря нам потрібно значно менше …
  • Це тому ти робиш один вдих коли я вже десять …
  • Та-а-ак.
  • А навіщо ви підіймаєтесь на поверхню?
  • По-перше, нам цікаво. А по-друге, ми переймаємо у вас навички для вдосконалення технології виготовлення дистильованої води, на ній працюють наші засоби переміщення.
  • А що зараз відбувається на тій галявині?
  • Корабель переміщення вийшов з ладу і заніс нас сюди. Мої батьки його власники… Таких кораблів небагато… І я вважаю, що він не просто вийшов з ладу, а його хтось зламав.
  • Себто хтось хотів заподіяти вам зла?
  • Думаю що ні, лише дати знати, що хтось тут поруч, і що цей хтось може щось накоїти!
  • Отакої! Це вже справжній фантастичний детектив! І що ти і твої батьки будете робити?
  • Вони не знаю. А я незалежна від них. Так у нас пр-р-рийнято, що досягнувши відповідного віку дитина повинна один рік прожити самостійно. При цьому можна скористатись допомогою всіх, крім допомоги рідних … І, зважаючи на це, я прошу в тебе допомоги, бо ти р-р-розумна та спостер-р-режлива.
  • Я … , я навіть не знаю. Це ж мабуть треба потрапити до вашої країни, а це займе час і мене можуть схопитися, тобто почати шукати.
  • Не пер-р-реживай за це. Час у нас летить швидше ніж у вас. І якщо я завтра вранці заберу тебе і ввечері повер-р-рну, в нас це пройде вже два дні.
  • Ну тоді добре. А як ти мене забереш?
  • В мене є мій маленький корабель, який може перевозити одного дор-р-рослого, або двох дітей.
  • Клас! А що мені потрібно взяти?
  • Д-д-дистильовану воду, мотузку і свого попоїсти.
  • Так це в моїх силах!
  • Ну тоді я побігла, мене б-б-будуть шукати.

 

І на цих словах вона зникла в кущах. А Тоня перечекавши повернулася до своєї схованки.

 

Глава 3.

Подорож …

Наступного дня, зібравши все необхідне в синій шкільний портфель, Тоня прийшла на галявину, де відбувалась вчорашня розмова. Сівши під деревом вона закрила очі і замислилась. «А якщо вона не приїде? Або, якщо  там щось трапиться і вона ніколи не повернеться?». В її роздуми увірвалось белькотіння і гуркотіння. Розплющивши очі дівчина побачила Антоль, яка схилившись на нею щось белькотіла. Незабаром белькотіння перетворилося в звичайну мову.

  • Прив-в-віт! Не хвилюйся, все буде добре.
  • Привіт! Та я не хвилююсь, – відповіла Тоня, в якої майнула думка -«Вона що, думки читає?».
  • Агов, це правда, я вмію читати думки.
  • Ой, якщо чимось заціпила і образила, вибач.
  • Та ні, все добре! Готова до подорожі до центру землі?
  • До … до центру землі? – злякано дівчина?
  • Так. Ну майже.
  • А ми там не зажаримось?
  • Та ні. Ми там буд-д-демо в таких шарах, вони не пропускають тепло, та навіть навпроти, охолоджують повітря. Ще там такі півкулі над ними, а ти й сама все побачиш!
  • Добре.
  • Тоді вперед!
  • А на чому?
  • Ходімо! – і Антоль повела дівчинку на вже знайому сусідню галявину на якій стояла машина схожа на ту, яку Тоня бачила першого разу. В цій бляшанок було менше і вони були меншого розміру. «Ой цікаво, як же воно полетить?».
  • Не лякайся, в-в-вона працює.
  • Ой, я вже забула що ти думки читаєш.
  • В тебе гарні д-д-думки, вони мені подобаються.
  • Ну ти й скажеш …
  • Ходімо, бо можуть на деякий час пр-р-рохід закрити.
  • Ну все, ходімо.

 

Вони підійшли до «бляшанки» і Антоль провівши по ній руками відчинила шлюз, лепестки затвору якого роз’їхались вгору і вниз. Антоль зайшла всередину, а Тоня від захоплення не могла зрушити з місця. Нарешті ступивши в середину вона побачила, що каюта яскраво жовтого і зеленого кольору, а не білого як бува пишуть в книгах про кораблі. Також тут були крісла з прямокутними спинками і м’якими мішкуватими сидіннями. Стіни були гладкі вкриті неначе натягнутою плівкою, а на дотик Тоня відчула м’якість цієї поверхні. «Що це за матеріал?» – подумала дівчина і з питанням в очах повернулась до своєї нової подруги.

  • Це наша р-р-розробка, спеціально для кораблів, більше такого ніде не має. Він дуже міцний, як і вимагає стандарт, але і м’який, що важливо при падіннях чи інших негараздах через які б’єшся об стіни чи потолок.
  • А …
  • Сід-д-даймо до пульту.

Ноги Тоні занурилися в щось м’яке та ворсисте, хоча підлога теж виглядала наче натягнута плівка, до якої знизу тягнуться ворсинки.

– Це теж наша розробка – килим навпаки, цікава штука, дуже м’яка.

 

Пульт був перед кріслами. Він виглядав досить дивно. Основою були великі темно-сині бульбашки. А над ними в таких самих, але світло-червоних парували маленькі кульки в середині яких плавали різно-формові зірочки. А плавали вони в рідині різних і дивних кольорів.

Антоль занурила руку в середній червоний «бульбашик» і стиснула в руці маленьку кульку з яскравою червоною рідиною та дев’ятикінцевою зіркою. Темно-сині бульбашки замерехтіли і почали булькати. Тоді Антоль засунула другу руку в лівий «бульбашик» і спіймавши стиснула кульку світло-синього кольору зі звичайною зіркою рожевого кольору. Щось почало гуркотіти, Антоль обернулася до Тоні і вигукнула – «Д-д-авай д-д-дистильовану воду». Дівчина швидко витягла з ранцю бутилі і простягнула їх подрузі, яка стиснула темно-зелену бульбашку і влила воду в отвір що з’явився на темно синій. Відразу все здригнулося, почувся глухий свист, здавалося все навкруги почало стискатись і торохтіти. Дівчата бухнулись на крісла, схопились за бильця і втонули в м’якій мішковині. Все навкруги завертілося і нібито стискалось до гіпермалих розмірів. Їх крутило-вертіло декілька хвилин, а потім вони наче провалилися в безодню. Це падіння в яму тривало не більше двох хвилин…

Падіння скінчилося стрибками наче на батуті і нарешті їх перестало вертіти, корабель неначе знову розширився. Антоль занурила руки до пульту керування і супер-машина, і пристрій керування замовкли. Вона повернулась до блідої Тоні і промовила:

  • Зараз поїмо і продовжимо подорож до мого д-д-домошару.
  • До чого?
  • Д-д-домошару, – це як ваші будинки, тільки в повітряному куполі, який пропускає тільки «бульбахи» та кораблі.
  • А-а-а …, – кивнула дівчина, приходячи до тями після «перельоту» та витягуючи з сумки-ранцю бутерброди.- Добре, давай їсти.

Антоль підійшла до яскраво-зеленої стіни і натиснула на квітчату частину килиму. Поряд з нею, зі стіни, вихилився прямокутник бірюзового кольору. «Квіткова людина» так подумала про Антоль і схожих на неї створінь Тоня.

  • «Квіткова Антоль» запрошує земну дівчинку Тоню до столу, – радісно вигукнула господарка корабля.
  • Ой, вибач якщо образила своєю думкою, я не хотіла.
  • Нічого, мені подобається. Тоді я буду називати тебе темноволоска, добре Атоня?
  • Гаразд. Але чому Атоня?
  • А це в нас всі імена починаються на А, – Анур, Арун, Аван, Амін, Аньола.
  • Дивно, деякі з них схожі на наші. Аван звучить як Іван, Аньола зовсім як Альона, Амін дуже схоже на Аміна. А від якого імені походить твоє?
  • Антоль пішло від Антон.

І присівши біля ящика-столу вони почали їсти, «Атоня» домашні бутерброди, а Антоль витягла з середини ящика жовтий пакет з схожою на кашу рідиною з плаваючими в ній зеленими частками. Ще вона витягла дві склянки, бутиль якогось напою і пакет різнокольорового льоду.

– Це зелен-н-ний сік і сміхолід, – пояснила вона.

– І справді смішний лід, – відповіла Тоня.

– Пригощ-щ-щайся, – і вона розлила сік у склянки вкинувши до них по різнокольорові льодинки у формі квіток, зірочок та смайликів.

Поївши дівчати вийшли за шлюз корабля. Та перед цим Антоль натиснула на стіну, звідти вилетіло три кульки. Жовта, з квіткою всередині, приліпилась до грудей Антоль. Синя, зі смайликом, до Тоні. А третю, червоного кольору Антоль стиснула обома руками щоб відкрити шлюз. Вони зробили крок з корабля і опинились у бульбашках утворених кульками прикріпленими на грудях …, а далі Тоня ледве втрималася на ногах. Вона побачила навкруги сотні неймовірних різнокольорових бульбашок різних розмірів. Вони були прикріплені до землі з будиночками всередині. Будиночки трикутні та круглі складали різнокольорову райдугу. А між ними літали менші кульки з «квітковими створіннями». Все навкруги було осяяне жовтим мерехтливим світлом …