№69 Пригоди краплинки та її друзів з Всебувалії

 Пригоди  Каплинки  та її друзів з Всебувалії.

В одній країні, яка називалась Всебувалія, жила маленька дівчинка яку звали Каплинка. Дівчинка любила подорожувати і слухати історії. Але батьки не розділяли мрії та бажання дочки. Самі проводили час більш посидючо не активно і хотіли, щоб і Каплинка була така. Не дивлячись на те що у них різні погляди на життя, вона їх любила проводила з ними багато часу, піклувалась про них – справжня дочка. Батьків Каплинки звали  Буркутун та Буркутуха.

Свій вільий час Каплинка проводила з друзями,  вони завжди були раді бачити подругу. Їм  було по 12 років. Друзі ще з дитсадка разом, справжні не розлучні друзі.

У Каплинки було багато друзів, але справжніх було троє: Гапко – активний, любить подорожі, допитливий. Квіточка – скромна, спокійна, боїться пробувати щось нове, експерементувати, звикла жити на автоматі, рідко щось міняє. Лара – повна  протиставленість Квіточці. Кожен день щось нове, вітряна не тримається на одному місці. Каплинка схожа на Квіточку, але вона більш активна. Їх всіх об’єднує те, що вони люблять подорожі та пригоди.

Одного разу діти пішли  гратися в парк у м’яча. Гапко так сильно кинув м’яч, що він аж полетів до дерева. Лара сказала,  що сходить по м’яча. Дівчинка пришла, але біля дерева його не було. Вона вирішила перевірити, чи він і справді зник, кинула камінець та і він зник. Вона побігла  до друзів.

– М’яч зник! –  сказала Лара.

– Як зник? – спитав Гапко.

– Так зник,  його там нема. – сказала Лара.

– Не вигадуй! – сказав Гапко.

– Я не вигадую, я кидала камінці і вони теж зникли, ходімо перевіримо і ви зрозумієте, що я кажу правду. – сказала розлючено Лара.

– Друзі не сваріть. – сказала Каплинка, – зараз підемо усі разом і розберемося, що ж сталося.

Діти підійшли до того місця, де зник м’яч. Гапко вирішив, що він правий, а подруга вигадує. Діти кинули по камінцю – вони зникли!? Гапко запропонував кинути ще по камінцю, але й ті зникли. Всі були здивовані окрім Лари.

– Я ж вам казала ,а ви мені не вірили. – сказала Лара.

– Вибач. – сказав Гапко.

– Ну і вирішили. – сказала Каплинка.

– І що будемо робити. – сказала Квіточка.

– А ходімо до мого дідуся. – сказав Гапко.

– Добре. – Підтримали ідею Гапчика.

Діти побігли  до дідуся Гапка. На обличчях у них був страх, коли юні шукачі пригод прибігли до дідуся.

Взагалі діда звали Петро, а діти і дорослі його називали дід Петро. Вони  довго вмовляли  його піди з ними та знайти їх м’яч, але він не хотів, казав: «Мені що робити нічого,  я краще на городі попораюсь, а не з вами м’ячі шукати. Все таки діти вмовили діда Петра піти з ними. Коли він побачив ,що камінці зникають він був  в  шоці. Теж як і Гапко одразу не повірив, що там м’яч зник.

– І що будемо робити? – сказав  Гапко.

– Справді, що будемо робити? А що, якщо сюди ще хтось потрапить. – захвилювалась Квіточка.

– Та я не про це. – сказав  Гапчик?

– А про що? – запитала Лара.

– Мені потрібно вчасно повернути м’яч брату, а то отримаю на горіхи. – засмутився  Гапко.

– Цікаве дупло у цього дерева, постійно крутиться щось у середині. Ми можливо якийсь портал відкрили , а ти тут. –  сказала Лара.

– Що ж тепер робити? – засмутився Гапко.

Діти разом з дідом вирішили, поки нікому не розповідати про цікаву знахідку. Але дід  Петро не втримався і всім розповів, діти не образились на дідуся вони знали, що він хотів як краще.

Тим часо до зачарованого дерева  приставили охорону і там навіть муха не могла пролетіти. Але ніхто не знав ,що  у дітей є свій таємний план, щодо знахідки. У кожного з друзів був свій таємний телефон. Тим часом:

– Яструб на дроті.

– Хто? – Запитала Лара.

– Та я це – Гапко – не впізнали?

– Ні. – сказала Лара.

– І що будемо робити? – поцікавилася Квітка.

– Не знаемо. – сказали діти.

– А може нам пробратися до того дерева ? – запропонувала  Каплинка.

– А якщо батьки помітять, то непереливки нам будуть. – злякала  всіх Квіточка.

– А що, ми всі різні, але нас об’єднує одне – ми любимо подорожі, веселощі, – сказала  Каплинка.

– А що, давайте проберемося. – підтримав Каплинку Гапко.

– Ну добре перевірим і повернемся. – сказала Квіточка.

– Добре-добре. – сказав Гапко.

– А як ми туди проберемся, там же  охоронці. – запитала Лара.

– Вночі охоронці заснуть і ми туди проберемся. – Запропонував  Гапко.

– Добре, до зустрічі біля зачарованого дерева о 00:00. – Перервала  Каплинка

– Добре. – сказали хором діти.

Але у Всебувалії не все було так добре, як здавалось на перший погляд. Останнім часом у Всебувалії почали пропадати люди, розвелося багато жаб та слимаків. Виявляється що країні жила лиха відьма Марайя. Вона знайшла чарівний портал і хотіла потрапити у  Країну, яка знаходилася з іншої сторони порталу.

У своїх чаклунських книгах вона прочитала, що у Країні, яка знаходиться на іншому боці порталу є чарівний клубок, який мав надзвичайну силу, хто володів ним, той володів Всесвітом. Але якщо Чарівний клубок потрапить у лихі руки, то все на Землі стане лихим і недобрим. Марайя вирішила заволодіти цим клубком. Вона знала, щоб потрапити у ту Країну,  потрібно бути добрим, співчутливим. Ця відьма за останній тиждень 20 людей з’їла, а 47 перетворила на жаб, це далеко не свідчить , що вона добра та справедлива. Все-таки вона не розуміла одного, що це біля її дерева скільки шуму та людей.Тому вона поглянула до свого хрустального шару і зрозуміла, що якісь діти розумніші за неї. Вона у 50 років це дерево знайшла , а вони в 12 тому вона і стала відьмой. Вона так розлютилась, тому всіх хто був біля неї перетворила на слимаків. І це вона була ще добра тому, що коли вона дуже лютує вона нікого не перетворює – вона вбиває. За дітьми Марайя спостерігала декілька днів і знала про їх плани.

Відьма вирішила зачарувати Лару, адже дівчинка щоб  не робила все у неї виходило.

Всі діти готові.

Ось діти переступають через поріг портала і на диво для Квіточки нічого не сталось, але Гапко забув  фотоапарат, а він був у рюкзаку, а рюкзак  був у Всебувалії. Він вирішив повернуться назад, але нічого не виходило. Коли  він це усе розповів друзям вони були в розпачі і думали що залишаться там назавжди. Вони вирішили  житии,  як в останнє, тому що без сім’ї їм нічого там робити. Так вважали всі. Та на диво для дітей, Лара не засмутилась.У неї навпаки на обличі з’явилась усмішка. Діти не надали цьому ніякого значеня, а потрібно було б…

Не дивлячись на це, у них була надія, що вони потраплять назад до своєї милої Всебувалії.

А тим часом Марайя та її помічник Гордон тільки збирались у подорож. Відьма вирішила подивиться у свою кришталеву кулю – що там і як,  чи подіяло її закляття чи ні. Вона подивилась і побачила, що шукачі пригод вже там, а вона досвідчена відьма якій 380 років, досі тут. Вона так розлютилась, що ще 7 перетворила на слимаків. Не дивлячись на це,  вона все одно збиралась у подорож по  свою ціль – диво клубок.

Діти багато чого не знали, наприклад, що Лару зачарували, не знали, що на них полює зла чаклунка, не знали у кого вони стояли на шляху і що Марайя може зробити, якщо вони не зійдуть з її шляху. На даний час  Лара  не заважала , але  і не допомагала.

А тим часом друзі почали роздивлятися навколо себе. Яка краса! Діти не знали, що є гарніша земля  за  їхню любу Всебувалію. Вони не знали як називається та країна, у яку вони потрапили через чарівний портал. А тут була гарна могутня річка, назву якої вони не знали,  і кручі вони не могли передати як там було гарно та чудово. Дітям потрібно було познайомитись з кимось, бажано з дорослим. На їхнє щастя поряд якраз  проходив  дідусь.

– Шановний, а як називається  ця Країна? – запитали діти.

– Україна дітки. – відповів  дідусь.

– А ви що не місцеві?

– Так ми не місцеві! – сказала Каплинка.

– А звідкіля ви? – запитав дідусь.

Діти не знали, що робити. Чи розповідати дідусю про те, що з ними трапилося, як вони потрапили у цю дивовижну Країну зі співучою назвою – Україна. Все таки вирішили розповісти.

– Дітки давайте познайомимся. – сказав дідусь, – мене звати дід Кирило.

– Мене звуть Гапко.

– Мене звуть Квіточка.

– Мене звуть Каплинка.

– А тепер престався ти, Ларо. – сказала Каплинка.

Але їй у відповідь тиша.

– Ларо, що з тобою, чому ти така нечемна, до тебе ж звертаються? – розсердилася Каплинка.

Крім тиші у відповідь нічого не було. Великого значення ніхто цьому не надав – можливо перехвилювалась, вирішили друзі. Діти продовжували знайомство і не звертали уваги на те, що з веселої енергійної дівчинки вона перетворилась на песимістичну дівчинку, якій на все було байдуже. Тільки один Гапко зауважив, що з нею щось трапилось, коли вони перейшли чарівний портал.

Коли дідусь почув це, то сказав, що товаришам потрібна допомога. Діти з радістю прийняли цю пропозицію. Дідуся звали Кирило його так як і Петра дітки називали дід Кирило. Дід  Кирило запропонував піти  до знаної ворожки вона могла б їм допомогти, але Лара відмовляла друзів іти до відьми  тому, що  Лара була у полоні  відьми – не фізично , а морально.

Відьма говорить тільки в тілі Лари. Марайя боялась, що її брехня розсіється. Вона їх повинна відволікти будь-якою ціною.  Чаклунка повинна була перш за все дізнатись, де знаходиться чарівний клубок. Але діти не послухали подругу, а пішли як сказав  дід Кирило.

Друзі почали  здогадуватися, що з їх подругою Ларою щось не так. Шукачі пригод пришли  до знаної ворожки, яка на думку дітей могла б їм допомогти. Ворожка сказала, що з ними ворог і дуже близько. «Ближче ніж ви думаєте» – сказала Лара у подумках. Ворожка, яку звали  Провісниця сказала, що ворог під маскою друга.

– Ходімо уже, – сказала сердито Лара, – тільки час даремно потрачено.

Провісниця не встигла доказати, відьма в тілі Лари перебила ворожку. Гапко  підозрював тільки Лару, дуже вона вже змінилася за останній час. Але, незважаючи на все, ворожка сказала , що щоб звідси вибратися потрібно виконати три завдання. Перше – потрібно знайти найгарнішу вербу й принести гілочку в свою країну, друге – потрібно знайти ворога і потоваришувати з ворогом,  який їм заважає, щоб  він став на бік добра. А останнє і найважче завдання – переконати  ворога, що він може бути добрим.

Товаришам здавалося це легким. А у голові Марайї  був  лихий план як їм завадити. З Ларою вона спілкувалася за допомогою кришталевої кулі. Часу ставало все менше и менше, відьма не знала. що робити. Її підозрював Гапко і вона це знала. Тим часом діти почали виконувати завдання. Почали шукати гарну вербову гілочку, не знали яку обрати їм, всі були такі гарні, а Лара обирала самі не гарні, самі не красиві. Діти  думали подруга жартує, але ні. Тут все таки відьмі не вдалося перехитрити дітей. Шукачі пригод  не знали хто їх ворог, вони думали, що всі вони друзі і у них нема ворогів. Але як вони помилялися. Як тільки Гапко сказав, що це може бути Лара, з’явилася відьма і все їм стало зрозуміло.

Другим завданням у списку було знайти відьму и потоваришувати з нею, а лиходійка полетіла до лісу Надії, адже вирішила, що чарівний клубок може знаходитись там.  Але і тут друзям прийшла на допомогу добра чаклунка Провісниця. Вона розповіла дітям, що саме шукає Марайя, і що вона і не підозрює що чарівним клубком  називають у їх країні Сонце, яке зігріває, людські душі теплом і добротою, що заволодіти Сонцем неможливо, а лише грітися у його промінні і радіти життю.

Все зрозуміли наші шукачі пригод. Вони почали  розмовляти на весь голос із Марайєю, казали, що допоможуть їй,  що у неї буде усе добре, що вона знайшла справжніх друзів, що в душі вона теж дуже добра, але не знає про це, тільки нехай вона  допоможе їм повернутися назад у їх любу Всебувалію.

Відьма була розгублена: чи вийти їй, чи ні? Все таки наважилась і вийшла зі свого укриття. Вона повірила дітям. Відьма Марайя повірила, що вона може бути доброю відьмою і у неї на душі так легко стало.

– Дякую вам, мої любі друзі, я завжди вважала, що бути злою – значить бути сильною, але коли я побачила, що ви вмієте дружити, до останнього не вірили, що Лара може бути ворогом, зрозуміла, що ви сильніші за мене. Тому я допоможу вам потрапити у Всебувалію.  Зараз у мене на серці так легко і спокійно, що я разом з вами зможу пройти через Чарівний портал. А тобі, Провіснице, я хочу подякувати, що ти допомогла друзям.

Провісниця попрощалася з усіма і запросила їх усіх ще раз навідати, але вже просто погостювати у них на Україні, де найкраще Сонце, найблакитніше небо, найпрекрасніші золоті лани і наймогутніша річка Дніпро, яким так залюбувалися діти, коли вперше потрапили з чарівного порталу.

Відьма Марайя зрозуміла, що її місія по чарівний клубок була безглуздою. Разом з друзями вона повернулася у Всебувалію, розчаклувала усіх, кого перетворила на жаб та слимаків. Повернула м’яч, адже теж зачаклувала його. І тепер з радістю зустрічала знайомих шукачів пригод, адже подружилася з ними.

А що ж наші друзі? А друзі після повернення з України, почали мріяти, щоб скоріше знову побачити красу невідомої їм країни, почали розповідати про неї усім своїм однокласникам. А їх дружба стала ще міцнішою, бо стали сильніше цінувати її. Ті гарненькі вербові гілочки, які друзі принесли з України, вони посадили біля свого двору і тепер у кожного біля садиби виросла гарненька, зелененька вербиченька.

Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів