№63 Подорож веселої Краплинки

Подорож веселої Краплинки

Світає. Зачервонілося небо. Десь далеко, ще не сміливо, але вже лунає мелодійний голос жайворонка. Народжується новий день.

З кожним подихом вітерця-пустунця колихається зелена травинка. Її щекоче прозора Краплинка вранішньої роси, зволожуючи маленьке стебельце…

Аж ось блиснув перший яскравий промінь сонця. Краплинка радісно усміхається йому, хоч і знає що ось через мить, коли пригріє сонечко, вона перетвориться на пару і зникне. Потім на мить замислилась – «А що ж буде робити маленька травиночка, коли мене – Краплинки – не стане? Хто буде її рятувати від спраги?» — засмутилася…

Ой, що це таке? Що за дивний звук чути під землею? Прислухалась. Хтось весело дзюрчить, наче пісеньку співає?! Ось ворухнувсь камінчик, придивилась і помітила як сміливо та наполегливо пробиває свою першу доріжку у цей невідомий світ малесенький… Струмочок!!!

Зраділа Краплинка, побачивши таке диво. А ще зраділа тому, що вона тепер не одна.

А тим часом маленький веселий Стумок вибіг з-під камінчика і стрімголов помчав між рослинками, співаючи свою пісеньку, роздивляючись навкруги. Йому так стало цікаво дізнатись, що  знаходиться у далечині, що він, навіть, не помітив Краплинку, яка на нього дивилася.

— Стій! – закричала Краплинка, — ти куди помчав, зачекай мене!

— Ти хто така? – запитав маленький Струмочок, помітивши зацікавлений погляд.

— Я – Краплинка, народилася вночі.

— А я маленький Стумочок, дуже хочу дізнатися, що знаходиться он за тим пагорбом.

— А візьми і мене із собою, я теж дуже хочу дізнатись про все на світі, я люблю мандрувати і слухати різні історії.

— Добре, побігли – сказав Струмок, — удвох буде веселіше.

Краплинка дуже зраділа, що у неї тепер є друг, з ним їй нічого не буде страшно.

Вони разом розпочали свою мандрівку… Що чекає їх у цьому невідомому і великому світі…

Чим далі вони мандрували, тим більше розкривався їм обрій. На своєму шляху Краплинка і Струмочок зустрічали багато різних невідомих рослин, тварин, птахів. Кожен розповідав їм свою історію…

Але все по порядку.

Якось біжать друзі між квіточками, аж дивляться стоїть гарненьке ніжне деревце.

— Ти хто? – запитали товариші у нього.

— Я – Верба, — з гордістю відповіла рослина.

— А чому ти тут стоїш? – допитуються.

— А я вас чекаю. Адже я знала, що тут буде пробігати Струмочок та іще й зі своєю подружкою Краплинкою. Я це відчувала. Про мене кажуть «Де Верба – там і вода», більшість з нас можуть рости так, щоб «ноги» були у воді, а голова на сонці. Та деякі ростуть, навіть, на сухих пісках пустелі та степах безводних. Наші українські люди мене поважають і люблять.

— А звідки ти тут узялася? – не вгамовувалися друзі. І Верба почала розповідати їм свою історію.

…Одного разу одна добра людина знайшла невеличку гілочку далеко від рідної землі, дивлячись на неї, людина згадала про свою рідну домівку. І так вона їй сподобалась, що вирішила людина взяти її із собою і посадити біля своєї оселі.

Посадила і невдовзі розквітла Вербичка, і за доброту людську до неї, почала охороняти людей від різних бід і зажили вони щасливо.

— З тих пір цінують мене люди, вважають священним деревом, бо охороняю їх та їхні оселі від злих духів і пожеж. І взагалі, називають мене провісницею весни, бо дуже нетерпляча – коли все ще спить під снігом, я перша подаю ознаки життя, чепурюся, мов дівчина, прикрашаю своє волосся пухнастими котиками, перша вбираю ніжно-рожеве вбрання. Цвісти теж починаю перша, коли ще інші рослинки не цвітуть.

— Про мене складено дуже багато пісень, віршів, казок, легенд – на закінчення промовила малесенька Вербиченька.

Краплинці та Струмочку дуже сподобалась розповідь Вербиченьки і вони подякували їй, попрощались та й побігли радісні та щасливі далі, бажаючи процвітання.

 

 

— Що сталося з небом? Що таке? Небо було яскраво-блакитне, веселе і сонечко усміхалося їм, а тепер воно зажурилося. На нього насунулась темна хмарка, небо потемніло. Вітерець, який радісно ворушив маленькі квіти, травинки, грався з ними, тепер став їх сильніше штовхати, ніби хотів за щось їх покарати…

— Ой- ой- ой!  Що це зверху на нас падає, — злякалися друзі. — Ми такі малесенькі, беззахисні. Що ж нам тепер робити?

— Он глянь, — закричала Краплинка Струмочку, — онде стоїть чарівний кущик з червоненькими ягідками. Давай сховаємося під ним від негоди.

Та й побігли до нього швиденько.

— Добрий день. — Привітались до кущика наші мандрівники.

— Дозвольте нам сховатися біля вас, а то нам дуже страшно.

— Привіт, друзі! – привіталася маленька Калинка (а то була саме вона), — не бійтеся, це дощик, він дуже корисний для нас, рослинок і взагалі для всіх. Після того як він пройде, все навкруги розквітає, зеленіє і підростає. Ось і ви після дощику станете більшими, ширшими.

Зраділи друзі, подякували рослинці за те, що вона їх прихистила, заспокоїла і пояснила їм усе.

Зібралися, було, наші мандрівники далі бігти, а ж потім зупинились і почали розглядати гарненьку рослинку.

— А як тебе звуть? – запитав Струмочок.

— Хто ти така, звідки ти? – допитувалась Краплинка.

— Люди називають мене Червоною Калиною і дуже бережливо до мене ставляться, вважають символом чистої дівочої вроди і долі. Про мене складають красиві легенди. Ось послухайте одну з них.

І Калина почала розповідати…

«…Колись на нашу землю напали татари. І захопили вони у полон наших красунь – українських дівчат, коли ті працювали у полі, адже наші дівчата – найвродливіші на всьому білому світі. Наказали монголо-татари їм вести їхнє військо до того місця, що зветься рідною оселею. Але відважні красуні відмовились і завели чужинців у непрохідні хащі подалі від рідних домівок. Напасники кляті не змогли вибратись звідти самі, а дівчата, незважаючи на тортури, відмовились показати їм дорогу. Люті вороги жорстоко покарали наших красунь і там, де пролилась дівоча кров, невдовзі виросли калинові кущики, вкриті яскраво-червоними, як кров, ягідками. А насіниночка цих ягід, схожа на людське серце».

— Ось така гарна легенда, яку склали про мене, друзі. З тих самих пір називають мене символом рідної землі та вічної пам’яті про тих, хто ціною свого життя боровся за щастя та волю нашого народу. Про мене, як і про мою сестру Вербу, складають багато пісень і віршів. Я завжди прикрашаю собою оселі, садочки, садиби. І росту я там, де мені подобається, там де є водичка, коло колодязів, по берегах річок. У народі кажуть: «Біля якого колодязя росте Калина, там і смачна вода».

— Ось і ти вже підріс, Струмочок, перетворився на невеличку річечку. Ви мені з Краплинкою дуже сподобались і тому я буду прикрашати ваш бережок.

Озирнулись наші друзі, а й справді наш Струмок побільшав, адже наповнився маленькими краплинками після дощу. Нашій Краплинці стало ще веселіше, бо таких як вона у Струмочку було дуже багато.

Запишалися друзі та й побігли далі, але помірніше, повільніше, адже Струмок тепер відчував велику відповідальність за маленьких Краплинок.

— Струмочок, дивись, який гарний птах в блакитному небі пливе?

— Пташе, а як ти звешся? – Спитала Краплинка.

— Лелека я, птах, який завжди залишається вірним своєму краю.

— А ми від верби чули, що ти дуже важливий для всіх, чому? – Допитувався Струмочок.

— Справді, про мене кажуть, що я символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, до Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо Лелеки, бо я – священий птах. А ще – кажуть люди – що приносю до оселі немовлят. І щасливе те село, яке має хоча б одне лелече гніздо. Його обходитимуть чорні хмари та злі буреломи… Ось так гарно про мене кажуть у народі. Ну добре, мені вже треба рушати далі, ще побачимося. – Сказав лелека тай піднявся у вирій, аж до хмарино.

А наші друзі, ще трохи подивилися у слід величному птаху, та й побігли далі.

Ще не один дощик їх напував, ще не одну легенду та казку почули вони по дорозі від рослин та тварин. Не змогли вони забути ті легенди, почуті найпершими у своєму житті, бо саме вони спонукали замислитись над життям, долею людей, маленьких рослин, тварин, над долею свого рідного куточку, своєї рідної землі.

Ніколи наші мандрівники не забудуть своє коріння, адже без нашого минулого немає і майбутнього. Чи я не права??? 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів