№60 Новорічні пригоди золотої рибки Люсі

Новорічні пригоди золотої рибки  Люсі

 

У глибоких водах Тихого океану серед чарівних водоростей, потонулих стародавніх кораблів, сундуків зі скарбами розташувалося містечко Нептон. В цьому місті щасливо та безтурботно жила родина золотої рибки Люсі. Повне її ім’я було таке довге, що його не пам’ятала навіть рідна мати. Тому маленьку рибку кликали Люсі, або Среблясточка. Це по причині того, що хвостик у неї був не залавоного кольору, а сріблястого. Рибка, хоч і була наймолодшою у родині,  але відрізнялася великою самовпевненістю та хоробрістю. Також Люсі дуже полюбляла мріяти. Її мама була лікарем, а тато – будівельником. Бабуся та дідусь – вчителями. Вони постійно ловили Люсі та її чисельних братиків (Люсі була єдиною донечкою та онукою), щоб навчати чемно складати плавники та правильно махати хвостиками, вивчати підводну таблицю множення. Бабуся кожного вечора розповідала цікаві історії, які почула десь або придумала сама.

Якось одного передноворічного вечора (30 грудня) бабуся почала розповідати дуже цікаву історія про дивних створінь:

– Є на світі дивні сухопутні риби. Називаються людьми. У них замість хвостів дві ноги. Плавничків немає, а є руки. На голові ростуть водорості, які вони називають волоссям.

– А як вони святкують Новий рік? – запитала Люсі, яка у цей час не могла думати ні про що інше.

– Пробач, але цього я не знаю, – зітхнула бабуся. – Мені лише відомо: якщо у новорічну ніч  піднятися на поверхню океану, то можна побачити сяйво над берегом та почути вибухи, слідом за котрими на небі розквітає веселка з кольорових вогників.

 

– Наші вчені посілали чимало експедицій до людей. Хотіли з ними потоваришувати. Але ніхто не повертався, – розповідала далі бабуся.

– А я можу виплисти на поверхню? – поцікавилася Люсі.

– Ти ще маленька, моя люба, а там може ховатися небезпека, – заперечила стара. – Ось коли виростеш, станеш сильною, тоді випливеш і все побачиш.

– Усьому свій час, – ласкаво додала бабуся, але Люся вже не чула – вона спала.

 

Настав ранок.

– Ура! Сьогодні Новий рік! Цілу ніч не будемо спати! – криком збудила Люсі своїх братів.

Усі раділи та готувалися до свята. Люсі отримала завдання назбирати смачних водоростей, і вона весело, прибулькуючи, попрямувала за ними. По дорозі вона цікавилася усіма, на її погляд важливими, речами. Ось пропливає тітонька Акула зі своїм синочком, вродливим акульонком. Вони поспішали до рибного супермаркету. Ось старий Восьминіг свариться зі своєю сусідкою – Велетенською Черепахою. Знов не поділили коштовні корали. Люсі, роз’яривши рота, довго спостерігала за сваркою, поки Восьминіг не помітив її та не потягнувся щупальцями зі словами:

– Іди сюди, золотенька…

Люсі стрімголов попливла геть і не помітила, як опинилася на поверхні океану.

– Як тут чудово! Океан є не тільки внизу, але і зверху! І промені сонця тут такі золотаві, що схожі на мене.

Люсі весело плескалася на поверхні, поки її не оглушив шум, клекіт. ЇЇ хтось підхопив за хвостик і підняв над водою. То була велика чайка, що нарешті знайшла смачну вечерю.

Люсі не здогадувалася, що вона в небезпеці і милувалася краєвидом, що простягався навколо. Водна гладь біля берега була кригою. Потім чудернацькі будівлі, а біля них метушилися дивні створіння.

– Та це ж люди! – Люсі від подиву так вигнулася та затрепетала, що від несподіванки чайка упустила свою здобич. Ображено крикнувши, птиця полетіла геть. Людей вона боялася, а рибка летіла саме до них.

Среблясточка гепнулася у якусь білу пухнасту і дуже холодну речовину. Це був сніг, але бабуся нічого про нього не розповідала…

Люсі побачила величезну дивну істоту, яка перелякано дивилася на неї круглими очима. У цього створіння був рожевій носик з кумедними дірочками, розові щічки. А також, як і розповідала бабуся, дві руки і дві ноги. Взагалі-то то була маленька дівчинка Софійка – донька місцевого рибалки, але Люсі про це нічого не знала.

Дівчинка як раз ліпила снігову бабу, коли на неї зверху впала красива золота рибка зі сріблястим великим хвостиком і круглими блискучими очима.

– Звідки ти взялася? – запитала дівчинка, дбайливо загортаючи рибку у хустинку.

Люсі по всім правилам рибного етикету (як і навчала бабуся) махнула хвостиком і чемно склала плавнички. Хотіла вона представитися, але з її розкритого ротика ніяких слів не вийшло.

– Тебе негайно треба у воду, – сказала дівчинка і побігла додому.

Софійці було п’ять років, і вона була дуже доброю, особливо до тваринок. Колись вона навіть не злякалася вступити в бій з бешкетником другокласника, якій знущався з бездомного собаки. Вона стукнула хлопчину палкою і відігнала від собаки. З того дня за нею серед дітлахів та дорослих сусідів закріпився авторитет хороброї дівчинки. Соня квапилася до акваріуму.

– Ось вам нова подружка! Поводитись треба чемно! – повідомили Соня, впустивши до скляної споруди рибку.

Люсі від подиву розпустила хвіст і плавники, витріщила очі і це, з точки зору  правил поведінки, виглядала не дуже вихованою.

Її з подивом розглядали дві поважні сріблясті риби, на зовнішність –  дорослі та розумні. В магазині, де вони були раніше, до того, як попали до дівчинки, стояв телевізор. Рибки дуже полюбляли дивитися новини зі світу тварин, а вечорами – серіали, які подобалися сторожеві. З дівчинкою вони переглядали мультики, серед котрих їм, звісно, подобалася ті, де існував підводний світ.

– Хто ти? Звідкіля? З якого магазину? – запитали риби у Люсі.

– Я з океану! – з гордістю відповіла Люсі, елегантно випустивши з ротика бульбашку.

– І ми з “Океану”! – відмовили риби.

Тільки потім з’ясувалося, що їхні океани були зовсім різними.  Декілька годин Люсі розповідала про справжній океан. А потім ще декілька годин розпитувала про життя людей. Дізналася вона і про те, ті наукові експедиції, що відправлялися з океану для вивчення сухопутних риб, розселилися по домівках людей ось в таких же скляних спорудах-акваріумах. Більшість з них задоволені таким життям.

– Сьогодні будуть святкування і подарунки. Подивись – ця прикраса з ліхтариками і іграшками – дерево ялинка. Сьогодні можна загадувати бажання, і воно обов’язково здійсниться, – повчали золоту рибку сріблясті господині акваріуму.

Святкування вийшло дуже веселим. До родини Софійки прийшли гості, співали новорічні пісні та ходили навколо ялинки.

– Це хоровод, – пояснювали акваріумні риби.

Риби, як усі, отримали подарунок. Це був човен-схованка. Вони довго гралися, ховаючись одна від одної. Люсі була самою швидкою, але їй було замало місця. Їй не вистачало просторів океану.

– У гостях добре, а вдома краще, – пригадала Люсі бабусину приказку. – Ви не бажаєте повернутися в океан?

– Ні, ми народилися в акваріумі. В океані нам буде страшно. Тут, у дівчинки Софійки, нам затишно і ситно. Вона про нас піклується. Але ти, якщо повернешся у свій океан, передавай від нас вітання.

– А я б хотіла повернутися, – і Люсі випустила печальну бульбашку.

 

У новорічну ніч Софійці наснилося, що вона прогулюється зі своєю золотою рибкою у підводному царстві. Рибка розповідає їй про мешканців – чудернацьких риб, розкішні корали та пишні водорості. Потім вони святкують підводний Новий рік.

Прокинувшись, Софійка підбігла до акваріуму. Сріблясті рибки спали біля нового човника. А золота гостя сумно махала хвостиком, складала з мольбою плавнички та жалісно розкривала ротика.

– Не сумуй – ти повернешся додому! – прошепотіла Софійка і побачила, як радісно затрепетали її плавнички.

Софійка умовила тата, який відправлявся на роботу в море, взяти рибку з собою и випустити подалі від берега.

– Вона розумна – з моря обов’язково добереться до свого океану, – впевнено стверджувала дівчинка.

 

… Письменниця Люсія-Марічі-Луізія-Маргаріта Океанська  дуже популярна не тільки у рідному містечку Нептон, але і у всьому океанському світі. Вона написала багато книжок про життя людей. Не всі мешканці підводного світу, особливо вчені,  вірять цим оповіданням, але все одно із великим захопленням їх читають.
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів