№59 Про силу народну

Про силу народну

Десь, за чужими країнами, за далекими  містами  жив – був злий завойовник.

І час від часу нападав він на сусідні країни, захоплював частини їх територій своїм військом, а  багатства захоплених просторів вважав своїми скарбами.

А  в родючих степах,  на берегах блакитних річок і моря , де дзвінка пісня і щира шахтарська  праця ,  жив гордий і волелюбний народ. Люди цього краю не любили завойовника, не бажали вести з ним спільні справи, а вирішили товаришувати з далекими заморськими країнами. Почав боятися такої дружби  завойовник.

  • Що ж це таке? – кричав завойовник. – Я, який завоював стільки земель, я, рівного якому немає у всьому світі, змушений боятися якоїсь дрібноти через їх друзів?

Оголосив він своєму війську про новий кривавий похід. Але там на них вже чекали. Тільки військо пішло полями широкими, як здійнялася буря пилова, а день став ніччю. Один за одним губляться воїни завойовника, сліпнуть і глохнуть, а останні воювати відмовляються.  Сонце нещадно пече ворогів, кулі свій літ уповільнюють.

Задумався завойовник, зібрав раду. Стали радитися, як захопити землі країни і знищити людей, які чинять опір. Багато різних порад було. Та завойовнику сподобалась лише одна порада: дізнатися у людей цієї країни, в чому сила їх та де вони силу ховають.

Довго шукали ключ до цього секрету, але так нічого і не знайшли.

Засумував тоді завойовник ще більше: не п’є, не їсть, людей з цієї країни викрадає та по в’язницях їх випитує, але нічого випитати не може.

Одного разу їхав він повз старого музиканта-кобзаря і зупинився:

  • Слухай, діду, ти вздовж і впоперек цю країну пройшов, багато люду бачив. Чи,бува, не знаєш випадково, в чому сила людей цієї країни?
  • Звичайно, знаю,- відповів старий кобзар.
  • Схопіть його!!!- закричав завойовник. Підбігла сторожа і схопила старого.
  • Так! – пригрозив завойовник. – Тепер ти мені розкажеш, в чому вона, сила цього народу, та де її ховають, а то…
  • Чому ж не сказати?- говорить дідусь. – Це зовсім не тайна. Сила цих людей в народі, в кожному з нас. Ось, наприклад, в тій жінці, що так любить блакитне небо з вікна свого вертольоту.

Він показав на гелікоптер, що пролетів в блакитному небі.

  • Як? – здивувався завойовник. – В цій звичайній жінці схована сила людей країни? От хитруни, силу свою в простій льотчиці заховали. Та я хитріше буду. Загине ця жінка-пілот, а з нею і сила народна.
  • Гей, варто! – радо закричав завойовник. – схопіть ту льотчицю у в’язницю, та у найстрашнішу. Нехай всі бачать, що я розгадав таємницю маленького народу і що їх загибель близько.

Веселий та впевнений став завойовник. Призначив  свято з нагоди страти льотчиці і смерті сили народної. Всім воєводам розіслав свої запрошення. Навіть заморських гостей запросив.

А що ж наша льотчиця? Сидить у в’язниці, сумує, не знає звідки звалилося на неї таке горе. Одна радість – погляд з високої вежі на блакить неба. Сказали, що стратять її, а за що, не пояснили, та вона і не питає. Знає жорстокість завойовника. Вся земля зараз в крові від цієї жорстокості. Підійшла вона до вікна:

  • Ох, втекти б – та високо: стрибнеш – розіб’єшся.

Під в’язницею зібралися жінки  найближчих міст і стали просити завойовника, щоб дозволив  їм попрощатися з полонянкою. Веселим і радісним був завойовник, і вирішив проявити він, на кінець, свою доброту:

  • Ідіть, попрощайтеся з «терористкою».

І пішли жінки до льотчиці. Але не просто йшли до неї, а кожна жінка одягла національне червоне намисто , і , ідучи повз, знімала і одягала його полонянці.

Не розгубилася і полонянка : з’єднала всі разки намиста, утворила довжелезний червоний  ланцюг.  Прив’язала його до стіни, вибралася з вікна і спустилася по ланцюгу вниз. А там її вже чекали друзі.

Зігнали вранці народ на майдан страту полонянки дивитися. Кинулася варта – а вежа порожня. Злякався завойовник, побілів. Мабуть, загибель свою відчув. Тут і народ піднявся, і на штурм пішов. Перебили військо завойовника, а самого ланцюгом коралів зв’язали.

Побачив він старого кобзаря і сказав:

  • Обдурив ти мене, діду.
  • Як то обдурив?- відповів кобзар. – Не зрозуміти тобі силу народну. Ти вважаєш, що вся сила в скарбах.  І чим більше ти їх загарбаєш, тим більше у тебе буде влади, тим ти сильніший? А воїни твої підлі і злі. Кожен готовий вбити свого товариша, щоб самому кращий шмат захапати та живому лишитися. А в нашому народі кожен готовий своє життя за життя другого покласти. Ось зв’язали тебе ланцюгом з намиста жіночого. Цей ланцюг міцний, як наші люди в народі. І не розірвати тобі цей ланцюг, як і не перемогти народ наш. Сила народна кожною людиною множиться в єдності. Вона є невичерпна, як саме життя.

 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів