№56 Подорож на край Всесвіту

Подорож на край Всесвіту

Чи є у Всесвіту межа?

Що там в космічних глибинах далі?

Може, десь є усьому кінець,

Куди ми ще не літали?

Вирушаємо у подорож на машині часу, пристебніть паски безпеки, пасажири!

Ласкаво просимо у XXVI століття нашої ери.

        На одному з механічних заводів в даний момент народжувався робот – космічний дослідник. Він був блискучим, міцним і потужним, як і решта роботів, що створювалися на заводах. Майстер-конструктор прийшов подивитися, скільки роботів за день зробила комп’ютерна автоматична система. Хоча всі роботи були однаковими, конструктору найбільше сподобався цей. Майcтер взяв спеціальну ручку, якою писав на роботах їхні імена, увімкнув робота і написав на ньому «The best». Робот усміхнувся. У кожного робота було своє єдине і неповторне ім’я. Кожний робот мав емоції, такі як у людей. Такі моделі стали створюватися нещодавно, лише сто років тому, коли кількість роботів стала дорівнювати кількості населення Землі.

«The best» був відправлений працювати на космодром. Він любив свою    роботу. Крім обслуговування косморейсів та польотів космонавтів, він ще допомагав людям запускати ракети і викладав уроки астрономії в школі № 119. Одного разу «The best» навіть побував на Марсі і на Місяці – проводив екскурсію учням. У вільний час він усе передивлявся знімки з тих подорожей. Якось на космодромі «The best» познайомився з марсоходом «Energy», який давно перебрався на Нептун. «Energy» було вже 20 років, він здійснив багато відкриттів. До речі, він виглядав як людиноподібний робот, що міг скручуватися і змінювати форму залежно від типу місцевості. На Марсі вже жили люди, і всі явища тутешнього середовища було досліджено. Тож, щоб не втратити свою кваліфікацію, «Energy» вирішив стати нептуноходом. Час від часу «Energy» прилітав на космодром і розповідав про все, що дослідив і дізнався. «The best» в такі моменти кидав геть усе і щодуху мчав дивитися ті фото і слухати захоплюючі розповіді нептунохода. «The best» найбільш за все обожнював дізнаватися щось нове. Хоча у нього стрічка інформації (щось схоже на флешку чи жорсткий диск) від народження була повною, все одно знаходилися речі, яких «The best» не знав.

Тож «The best» і «Energy» були друзі-нерозлийвода. Щоразу, коли нептуноход прилітав, «The best» його розпитував:

  • Ну як? Що тобі вдалося дізнатися?
  • Я дослідив новий вид крижаних комах. Вони такі маленькі, аж мікроскопічні! Подивися, — робот порівняв їх з чвертю свого ока.

Або:

  • Я побачив крижане дерево. І плоди схожі на наші яблука.

«The best» любив і викладати в школі. В своїй комп’ютерній системі у нього було багато графічних програмок, що робило уроки ще цікавішими. На заняттях стояла така тиша, хоч мак сій. Навіть після того, як урок скінчився, діти не бігли в коридор грати на космофонах, а лишались до кінця перерви і просили розказати щось іще. «Як вам це вдається?» — не могли  повірити інші вчителі, хоча роботи серед них теж були.

Якось уранці «Energy» приїхав до «The best» і сказав:

  • Я лечу досліджувати сузір’я Лева. Не знаю, коли повернуся. Не сумуй без мене, «The best».
  • І ти мене не забувай, «Energy».

Уже за півгодини «The best» проводжав свого друга. «Energy» ввімкнув прискорювачі, знявся в небо, помахав механічною рукою і зник за хмарами.

«The best» відчув, що у нього погіршився настрій. Його друг прилітав через кожні три-чотири дні, а зараз невідомо, коли він повернеться. «The best» зітхнув та поїхав до школи. Там він розпочав урок з астрономії, постійно щось демонструючи своїм улюбленим учням. Смуток його потроху зникав.

Після уроку «The best» повернувся до космодрому. Дивно, але коридори і кімнати були порожніми. Куди всі зникли? Він увійшов в роботську, присів біля свого місця і ввімкнув сенсорний телевізор на собі.

На першому каналі були новини, на другому йшов науково-документальний фільм, на третьому лунала музика, а на четвертому транслювали виступ з Єдиної Академії Наук. «The best» хотів перемкнути далі, аж раптом почув таке повідомлення: «Я, як президент Єдиної Академії Наук, оголошую, що ми, науковці, вирішили дізнатися, де знаходиться межа Всесвіту. Ми живемо вже у XXVI столітті! Давно вже час. До того ж у перенаселеній Сонячній системі нам уже не вистачає місця. Ми хочемо знайти найбільш гарні місця для колонізації. Ми давно шукали роботів, які могли би полетіти туди, до краю Всесвіту. Найбільш кваліфіковані, найбільш міцні і енергоекономні, майстри своєї справи. Десятки років тривали ці пошуки. Ці роботи можуть бути будь-якої професії, будь-якої кваліфікації і з будь-якої планети Сонячної системи. Імена цих роботів… я…» Вся зала завмерла. «The best» теж застиг. У космодромі запанувала мертва тиша. «Я… скажу після перерви. Мені потрібно ще спитати у моєї ради».

«The best» аж видихнув від напруження. В переносному значенні, звісно. Ще б пак – така новина! Виявляється, скоро буде подія століття! Він прочекав ще десять хвилин, не перемикаючи канал. Йому було страшенно цікаво, хто будуть ці роботи. На мить він забув навіть про свого друга-нептунохода.

Трансляція поновилась. «Згідно з рішенням нашої ради цими роботами будуть… космонавт з Землі та археолог з Венери.  Обом по п’ятнадцять років». – «The best» ще більше захвилювався. Він космонавт-астроном, він з Землі і йому рівно 15 років! – «Їхні імена…» – Найвищий пік напруженості. –  «The best» і «Rainbow-girl»! Вітаємо вас! Чекаю вас біля головного корпусу Академії!»

З усіх відсіків космодрому долинали радісні вигуки. Радісний і здивований «The best» хотів тихенько вийти, проте не встиг. Біля роботської його обступили космонавти та роботи, а завідуючий космодромом промовив:

  • Ми вже все знаємо, «The best». Ти просто молодець. Бажаємо тобі успіхів. Ти і «Rainbow-girl» будете першими роботами, що долетіли до  краю Всесвіту.

«The best» вирішив завітати до школи, аби попрощатися з учнями. Він розумів, що подорож затягнеться не на один мільйон років.

  • Вітаємо вас, «The best»! Ми будемо за вами сумувати! – вигукували схвильовані учні.
  • Дякую, друзі. Дізнаватися щось нове – це дуже цікаво. Не забувайте мене.

Попрощавшись із дітлахами, робот помчав до Академії, як ракета.

На порозі стояли президент Академії, маленький лисий черевань, і робот-жінка. Найбільше, що вразило «The best», так це її різнобарвна сукня та райдужне волосся.

— «Rainbow-girl», — вона простягнула свою залізну руку.

— «The best», вчитель-астроном, — потис руку робот.

— Обожнюю цей предмет. Мене ваблять зірки та інші планети! А я – вчителька історії. А ще я допомагаю проводити розкопки археологам на Венері.

  • Тобі цікаво буде досліджувати Космос?
  • Так! Це моя мрія.
  • Гей, залізяччя!!! Перепрошую, що втручаюсь у вашу прецікаву бесіду, але ближче до справи. У вас є вільний час до вечора. Рівно о сьомій стартуємо з космодрому. І без запізнень! – пробурмотів президент Академії.
  • Гаразд! – відповіли роботи.

Коли президент Академії відійшов, «Rainbow-girl» запитала:

  • Познайомиш мене з вашим містом? У вас так гарно і зелено, пташки співають… не те що на Венері. У нас все одноманітне і постійно ллє як з відра отруйний дощ. Та і в ньому я бачу різні барви.
  • Атож, ходімо, — з радістю погодився «The best». – У нас ще є рівно шість годин. А на вашій Венері всі роботи райдужні? Я просто за своє функціонування встиг злітати лише на Марс і на Місяць.
  • Так. Це щоб покращувати настрій колоністам, бо природніх барв наша планета не має.

«The best» показав «Rainbow-girl» школу, в якій працював. Школа була не дуже високою (9 поверхів), проте її звели у формі циліндру. Внизу розташовувалася стара будівля, а вгорі прибудували декілька нових поверхів. В школі була ще обсерваторія, експериментальна кімната, сонячна станція, а на останньому поверсі обладнали спеціальний майданчик, де сідали літаючі машини та зорельоти. Тож учні з інших планет прилітали сюди на екскурсії. Потім роботи відвідали парк розваг. «Rainbow-girl» дуже дивувалась, побачивши молекулярні окуляри (коли навколо себе бачиш лише молекули) та літаючі аероборди (з поручнями, звісно, щоб не впасти). На її планеті такого не було.

«The best» подивився на годинник. Була за двадцять хвилин сьома. Роботи швидко перетворили свої ноги на колеса і поїхали на космодром.

Біля стартової доріжки їх чекали: президент академії, купа народу і журналісти. Президент Академії тримав щось у руці. Він покликав до себе робота:

  • «The best», ось, тримай цю мікро-капсулу. Відкриєш її колись, тільки не зараз.

Потім президент Академії підійшов до урочистої трибуни і виголосив промову:

  • Сьогодні, 20 серпня 2503 року, два роботи, «The best» і «Rainbow-girl», стартуватимуть до краю Всесвіту. За найточнішим атомним годинником зараз сьома вечора. Роботи, сідайте в зореліт і повертайтеся лише тоді, коли досягнете мети.

«The best» і «Rainbow-girl» сіли в зореліт і знялися в небо.

Друга частина

В ілюмінаторі було видно блакитно-зелену перлину-Землю. З кожною хвилиною вона ставала все меншою.

Зореліт летів зі швидкістю 2 мільйони км/с. Поступово роботи опинились за межами Сонячної системи. Вони не відчували плину часу, лише дізнавалися про це зі своїх космофонів.

(Далі процитовано електронний щоденник «The best»).

1 рік потому. Я і «Rainbow-girl» вилетіли за межі Сонячної системи. Минулого місяця ми оминули останній супутник Плутона. Привіт, ще не до кінця досліджений Всесвіте!

2 роки потому. Я і «Rainbow-girl» долетіли до сузір’я Альфа Центавра. Ми досліджуємо зірки, проте не знайшли поки що нічого цікавого. Продовжуємо.

2 роки 6 місяців потому. Я і «Rainbow-girl» досліджуємо Проксиму В. Ми знайшли тут воду, кисень, органічні сполуки і одноклітинні організми. Проте тут не дуже тепло. Лише 20-15 градусів морозу за Цельсієм – середня температура. Не рекомендовано для колонізації.

4 роки потому. Я і «Rainbow-girl» знайшли планетну систему, аналогічну нашій Сонячній системі. Тут живуть багатоклітинні істоти, схожі на людей і ростуть найрізноманітніші рослини.

10 років потому. Я і «Rainbow-girl» зустріли мого давнього друга «Energy». Він залишив свого помічника досліджувати сузір’я Лева, а сам вирушив з нами. Я так зрадів!

20 років потому.  Ми знайшли чудернацьку планету. Тут геть усе кам’яне, навіть мешканці. Ми спробували дослідити її більш детально, проте місцеві випустили кам’яного динозавра і ми накивали п’ятами звідти.

22 років потому. Кам’яне чудовисько продовжує нас переслідувати і кидається гарячим камінням. Ми й так летимо на шаленій швидкості, а воно ще й наздоганяє!

27 років потому.  Наздоганяючи нас, кам’яний динозавр врізався в астероїд, а ми зманеврували. Хух!

37 років потому. Ми приземлилися на скляній планеті, що знаходиться у сузір’ї Риби. Скляні істоти нас зустріли, поцікавились хто ми і звідки і

розповіли про себе. Виявляється, скло тут не б’ється і не плавиться. От дивина!

50 років потому. Ми знаходимось в якійсь невідомій галактиці. Тут ми виявили систему планет, що змінюють свій колір кожні дві години. І їхні мешканці теж!

100 років потому. На решті планет поблизу ознак життя немає. Летимо далі.

200 років потому.  Ми знайшли справжній «архіпелаг» «острівців життя», групу унікальних астероїдів. На них ростуть велетенські червоні квітки, в яких народжуються червоні білки. Ну, тобто тваринки, що схожі на наших білок. А ще тут є блакитні дерева з водяними плодами і гігантські гриби-боровики, у яких живуть черви. Тільки вони переливаються різними кольорами, наче новорічні гірлянди.

300 років потому.  «Безжиттєва Сахара» – ось як можна назвати частину, якою ми летіли впродовж ста років. Суцільний лід та каміння. Лише зараз ми вилетіли звідси.

500 років потому. Навіть «безжиттєва Сахара» зникла. Суцільна чорна матерія навколо. Можливо, ми вже близько до краю Всесвіту?

5000 років потому. Та ні… На горизонті з’явилися глиби каміння та льоду.

12000 років потому. Глиби не зникають, але вони без будь-яких форм життя.

100 000 років потому. Невже цим глибам немає кінця і краю? Набридли!

1 000 000 років потому. Серед глиб  ми знайшли щось дуже схоже на карту пам’яті. Спробуємо відкрити її.

5 000 000 000 років потому. Глиби так і не зникли. Навігаційна система показує, що ми знаходимось у Сонячній системі. Але як це можливо? Тут лише суцільні уламки кам’яної породи. Наш зореліт виявив залишки від штучного супутника. Ми передивилися останнє відео, яке зафільмувала його камера. Виявляється, що оті глиби – то уламки від планет, а в Сонячній системі стався повторний вибух, що знищив її. На картці пам’яті було те ж відео, лише йому на декілька мільярдів років більше. Невже колись роботи вже здійснювали подібну подорож? А можливо, навіть люди? Припущень було багато… Я згадав, що президент Академії дав мені міні-капсулу. Я вперше про неї  подумав. Я подивився на неї і не повірив власним очам: там була клітина! Клітина у воді. Я, «Rainbow-girl» та «Energy» відкрили капсулу на найближчому уламку. Клітина почала подвоюватися, подвоюватися, подвоюватися… і стала водоростю. Інша дочірня клітина стала одноклітинною твариною… Ми сховали карту пам’яті на одному з уламків. Щоб перевірити, чи справді все повторюється, ми сіли в зореліт і вимкнулися. Наш зореліт стояв на глибі, схожій за формою на нашу планету.

12 000 000 000 років потому. Нас увімкнув місцевий робот-прибиральник. Він вирішив перевірити, чи не сміття ми вже. Та ні, сміттям ми стати не могли. Перед подорожжю нас покривали шаром захисного металу.  По дорозі пленталися учні зі школи… Стривайте, я їх впізнав! Це учні з моєї школи! Отож моя теорія була вірною – Всесвіт – це замкнена лінія, в якій усе повторюється.

Я, «Rainbow-girl» та «Energy» пішли до Єдиної Академії Наук. Проте навіть коли ми показали президенту академії відео-доказ зі штучного супутника, він промурмотів:

  • Це неможливо! Ви лише вчора відчалили. Не існує такого, щоб у Космосі все повторювалось. Я знаю лише один вибух, який відбувався лише раз – Великий вибух! Треба було взяти інших роботів! І кому я довірив таку важливу справу!

Я, «Rainbow-girl» та «Energy» рушили до своїх робочих місць. Я дуже зрадів, знову викладаючи в школі і працюючи на улюбленій роботі. Життя пішло своїм кругом…
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів