№5 Уривок з повісті «Таємниця школи Керієту»

Гурі

Кожну 13 – ти річну дівчинку хвилює питання: хто я? хто я у світі? яке моє місце? Цим же питанням задавалась і Міла. Кожен день вона пізнавала щось нове про себе та нічого не розуміла! То вона була як звичайна дівчинка — слідкувала за модою, хотіла бути гарною, закохувалась, а бувало, що ось різко, вночі, захочеться піти збирати незвичайні цілющі трави. Хоча вона не дуже цікавилася невідомими їй травами. А якщо чесно, то взагалі не цікавилась.

Ця незвичайність  дуже дивувала Мілу — чому вона не така як усі? Чи у всіх дівчат так буває?

Але як би це не бентежило Мілу, Сирену дивувало ще більше!

Уявляєте, як вона здивувалась, коли її старша сестра, посеред ночі, встала і пішла на луки! А потім повернулась і сказала, що вона пішла квіти збирати! Хіба ж це звичайні дії?

Ні, скажете ви. Ось і Сирена так вважає. А взагалі, яка їй різниця, що робить зануда Міла? Ні – я – ка!

Так от, як ви зрозуміли, розмова піде про Мілу. І для того, щоб ви хоч якось уявляли, як вона виглядає, я її коротко опишу: м’яке темно – каштанове волосся, гарне личко персикового кольору, худенька, тендітна статура.

Ну і, зрозуміло, треба описати  її молодшу сестру, Сирену:

коротке чорне, як смола, волосся, трохи припідняті тонкі брови, овальне личко і така ж худенька статура.

Характерами сестри дуже різнилися — якщо Міла була спокійна, розсудлива, мрійлива, то Сирена була геть нетерпляча, гаряча і часто робила необдумані вчинки. Дівчата часто сварились, але швидко мирились. Найчастіше Сирена ставала ініціатором сварок, а Міла приходила миритися. Так й жили вони в провінційному містечку під назвою Дормен.

Батьки постійно були на роботі і дівчатка виросли досить самостійними і вміли постояти за себе. Може, так все й було б спокійно, розмірено, якби не один лист. Як багато може змінити якась звістка! Вона може посіяти тривогу або страх, принести біду або щастя. Усе життя може через неї змінитись! Та хай, повернемось до нашої повісті.

Так ось, одного весняного дня, коли все було як звичайно –  співали пташки, танув сніг, хтось підкинув під двері номер 11 дивний папірець. Він був приємного пастельно – фіолетового кольору, перев’язаний рожевою стрічкою. У цей час Міла якраз йшла забирати пошту. Побачивши листа, посміхнулась:

— Знову любовний лист Сирені? — але прочитавши ім’я адресата, здивувалась — Це мені? Цікаво, хто його надіслав?

Міла підняла папірець, але там не було сказано, хто його відправив, а тільки кому відправлений.

-Дивно! — здивування прийшло з новою силою — Та  хай! Треба почитати…

— Міло! Чому ти так довго? Щось є ? — запитала мама.

— Ні… Зовсім нічого! — легенько збрехала Міла і пішла в свою кімнату. «Добре, що сьогодні вихідний! Не треба поспішати до школи! Можна спокійно посидіти, почитати листа, — подумала вона.

Зайшовши в «небесну» кімнату, Міла бухнулась на ліжко і розв’язала рожеву стрічку на листі. «Небесною» дівчина називала свою кімнату, адже вона була вся блакитного кольору. І ось вона розгортає листочок…

«Міло, не дивуйся тому, що буде написано далі. ТИ — ВІДЬМА!»

«Приємний компліментик!» — подумала Міла, але продовжила читати далі.

«І для того, щоб навчитися відьмацтву, найкраще було б поступити до школи відьом — Керієту.»

«Яка ще школа? Треба буде у батьків запитать – чи є така школа взагалі…

Здається,  це все чийсь дурний жарт!» — знову подумала Міла.

Можна вступити до школи 1 квітня. О  дев’ятій годині тридцять четвертій хвилині промовте слова «Нената кіші». Перед вами з’являться двері, які перенесуть вас до міста Нената. Коли будете в місті, сідайте в найближчу кімнату і все. Так вас доправлять до Керієту. По дорозі вам можуть зустрічатися милі тваринки — не чіпайте їх! Білет не викидайте! Це рожева стрічечка. Покладіть відповідь на своє вікно до 31 березня.

Щасливо!                                                       

                                                               Директор відьомської школи Керієт:

                                                                                                                  Місіс Арбіл

«Щось не схоже на жарт. Може, це правда? Хоча подумати, що я відьма, смішно! А що Сирена скаже? Засміє! — думала Міла. — І хто така ця місіс Арбіл? Аж цікаво. А, може, спробувати написати листа з  питаннями? Запитати:  хто вона така і що це за школа? І дізнаюсь –  жарт це чи ні».

Вирвавши листок із зошита з алгебри, Міла почала писати:

Дорога місіс Арбіл!

Вибачте, що я вас потурбувала, але мені дуже цікаво, що це за школа — Керієт? Хто Ви така? Чи можна буде й Сирені поїхати, чи ні?

                                                                      Венст Гвіневра Мілана.

«Може Сирені показати листа? Вона ж моя сестра все – таки… Так, покажу Сирені! —  Міла взяла листок, вирваний із зошита з алгебри, поклала на підвіконня і пішла в кімнату сестри.

 

Відступ

Після того, як Міла пішла до сестри, у «небесній» кімнаті з’явилась рожева пухнаста кицька. Вона м’якенько стрибнула на підвіконня і взяла листочок у зуби. Стрибнула і зникла.

У цей час в школі Керієт пухкенька відьма, сидячи в своєму кабінеті, побачила ту кицьку.

— Привіт, Мері! — сказала відьма. — Що це ти принесла? Іди-но до мене на руки!

І кицька віддала листочок із алгебри тій відьмі…

 

Повернення

Сирена завжди довго спала, через це Міла спочатку допомогла мамі приготувати сніданок, а потім уже пішла до сестри. Вона зайшла в її кімнату. Біля ліжка кубарем лежали балетки, це пояснювалось тільки тим, що Сирена займається танцями. Сирена сіла на ліжко і Міла почала розповідати. Спочатку Сирена сміялась, але потім посерйознішала:

— А я знаю, як перевірити! — сказала Сирена — Давай підемо подивимось на той лист, що ти відправила! Якщо зник, то точно дізнаєшся, чи справжня ця школа!

Вони разом пішли у Мілину кімнату і їхьому здивуванню не було кінця! Листа не було!…

Міла й Сирена побігли до батьків. Нашвидко разом розповіли ситуацію і подивились на закляклу біля холодильника маму і на «застиглого» тата.

— Як лист зник?! Ану, пішли подивимось! — сказав тато, нервово перебираючи руками газету.

Вони всією сім’єю пішли до Мілиної кімнати. Міла подивилась і тільки зараз помітила — вікно було відчинено! Батьки посміхнулись і, показавши на вікно, сказали:

— Його просто здув вітерець! Ось і все! А можеш показати той лист, що до тебе прийшов?

— Звісно! Ось тут я його клала… — Міла потягнулась до листочка, але на ньому нічого не було!

— Мабуть, це все тобі наснилось!

Міла подивилась на сестру і побачила, що та скептично дивиться на неї. Батьки і Сирена пішли, але дівчина досі не вірила — на листку нічого не було… Але, що це? На листочку розстеклися чорнила і знову з’явилися букви: «Міло, не дивуйся…»

Чому, коли всі пішли, лист знову відновився? Міла поринула у свої думки і не помітила, як в кімнаті знову з’явилась та кицька і поклала листа від місіс Арбіл на підвіконня…

Лист № 2

Міла обернулась і побачила ще один фіолетовий листочок на підвіконні. «Місіс Арбіл відповіла!» — подумала вона — «Все – таки, ця школа існує!».

Міла, розгорнувши послання, побачила, що там не один листок, а два. «Що ж це таке?Для чого два? Прочитаю спочатку перший!» — подумала Міла і почала читати:

Люба Міло!

Я із задоволенням відповім на всі твої запитання. Школа Керієт — це найкраща школа для відьом. Якщо ти, все – таки, підеш до нашого закладу, то дізнаєшся, що ми вчимось по такій системі — 4 місяці (із вихідними) вчимося, а тоді канікули ( 1 місяць влітку ( серпень), 2 місяці взимку і місяць навесні (січень, лютий та березень). Можна листуватися, виписувати журнали.У школі гарно годують і вчать відьмацьким предметам. У Керієті вчаться 5 років ( 3 початкові курси, 2 — старші ) і здають екзамени 4 і 5 курс. Я — відьма – директор цієї школи і викладачка одного з предметів. Сирені лист прийде через рік. А другого листа я відправила для батьків. Передай їм цього листа.

                                                                              Директор відьомської школи Керієт:

                                                                                               місіс Арбіл

«Нарешті, мені повірять!» — подумала Міла — «Бо всі, мабуть, вважають мене брехушкою. Відразу покличу батьків.»

— Мамо! Тату! Ідіть сюди! — крикнула вона.

Батьки швидко прибігли й запитали:

— Що таке? Щось трапилось?

— Вам лист від місіс Арбіл.

— Та що ж це за день такий? Дитино, з тобою все в порядку? — запитала мама.

— Зі  мною все добре! Ось вам листочок!

— Що?! Так тобі й справді приходив лист?

— Ага!

— Ну добре, давай ми з мамою підемо почитаємо його, — сказав тато.

— Добре! — відказала Міла і вирішила — поки батьки будуть читати листа, вона візьме книжку. Книга була дуже цікава і Міла захоплено читала. Але тут зайшли батьки та, посміхаючись, сказали:

— Відправляй відповідь! Так, ти їдеш у цю школу, а завтра ми поїдемо на бульвар Ґвелі, купувати книжки і шкільну форму!

— Ура-а-а!!! — зраділа Міла. Вона була настільки щаслива, що, здавалось, вся земля повинна луснути від її радості!

Бульвар Ґвелі

Увесь день Міла чекала наступного дня, коли вона відправиться на бульвар Ґвелі. І в неї нічого не виходило: спробувала почитати книжку — нудно, допомагала мамі – розбила тарілку (дівчина, звісно, виправдовувалась, що то на щастя). І ось бажаний день настав. Усі швидко поїли, наспіх зібрались і викликали таксі. Сім’я ледь влізла у маленький автомобіль.

— Який бульвар? Вибачте, але я  такого не знаю. Може, ви розкажете, де він знаходиться?

Після цих слів всі дружно вийшли з машини. Батьки ще раз перечитали листа і посміхнулись. Проблема з транспортом була вирішена. Просто треба було подзвонити до «Найшвидшого тролейбуса усіх часів — Гурі». Тільки батьки подзвонили, тільки роздався перший гудок, як вся сім’я побачила перед собою «Гурі». Мама ледь не впала, а Міла з Сиреною радісно побігли до входу. Але тут двері рвучко відчинились і звідти вийшов хлопець років чотирнадцяти.

— Привіт! А ви хто? Хто з вас відьма? Чи ви випадково набрали номер? А хто?… — хлопець казав і не зупинявся.

— Агов! Ти колись замовкаєш? — вигукнула Сирена.

— А?! Що?! — здивувався юнак, але потім , побачивши Сирену, посміхнувся і сказав -Добрий день, панночко! Ви гарно виглядаєте! Як вас звати?

Тато немилосердно кахикнув і сказав:

— Це Сирена, моя донька. А відьмою є Міла, —  батько  показав на дівчинку.

— Добрий день, пане! А куди ви їдете? Випадково не на бульвар Ґвелі? Тут є дівчина, яка туди прямує.

— Ми їдемо якраз на той бульвар, а скільки коштує квиток? — втрутилась Сирена.

— Для вас, панночко, ніскільки! — палко сказав юнак.

І тато вже ледь не кинувся на нього, але його зупинила мама:

— Ось і добре! Тоді ми їдемо на бульвар безкоштовно! — сказала вона і пішла до тролейбуса, але всі інші очманіло стояли.

— Чого стовбичите? Заходьте!

І бідному юнакові прийшлося безкоштовно везти все сімейство Венст до бульвару Ґвелі.

                                             Дорогою

— Привіт! Як тебе звати? — запитала Міла у рудої голубоокої дівчини.

— Привіт. Я — С’ю. А ти хто? — промовила дівчина.

— Я — Міла. А ти вчишся в Керієті? Також перший курс чи ні?

— Так, вчуся в Керієті, другий курс у Філі.

— Як це – у Філі?

— У Керієті є два основних факультети — Філі і Глорі. Але вони поділяються ще на маленькі групки. Філі поділяється на Дцянь, Колі і Фіма. А Глорі або Глорія поділяється на Джі-джі, Мілі і Ані. Коли потрапляєш у Керієт, тебе відразу розподляють. Так от, я у Філі, Дцянь.

— А як розподіляють?

— Дізнаєшся… — сказала С’ю і взяла свій плеєр. Навушники самі вставились у вуха і вона почала слухати музику.

Тим часом Міла думала, як же розподіляють в Керієті? Чи якийсь іспит складають, чи що? Поки Міла розмовляла зі С’ю, Сирена не сумувала. Вона розмовляла з Джеком. Так, виявилось, звали того хлопця – кондуктора. Джека виганяли із різних шкіл і він пішов працювати у «Гурі». Тут його взяв на роботу водій Карл. Джек приймав дзвінки, продавав білети, і, як він казав, «рідко зустрічав таких красунь, як Сирена». Сирена дала йому свій номер телефону. Коли сім’я Венст разом зі С’ю виходила з «Найшвидшого тролейбуса усіх часів— Гурі», Джек закохано подивився на Сирену і через деякий час вигукнув:

— Їдьмо, Карл!

«Гурі» зник.

Спочатку батьки не розуміли куди йти, адже їх висадили біля дивного готелю «У Сінді».  Але С’ю все знала. Спочатку вона завела всіх до готелю і зняла номер 14 та тихенько сказала адміністратору:

— Нам в «соту», Сінді.

— Добре, вона зараз на другому поверсі, перші двері зліва з табличкою жіночої туалетної кімнати, що не працює.- відповіла відьма.

І всі пішли на другий поверх.

— Ми почекаємо тут! — сказала мама, коли С’ю пішла в туалетну кімнату.

— Ні-ні-ні! Ідіть зі мною! — крикнула дівчина.

Міла, здивовано переглянувшись з Сиреною, пішла, а тато м’явся біля дверей.

— Ви теж заходьте! — крикнула С’ю батькові.

— Але ж це…..! — спробував запротестувати батько.

— Заходьте!

І татові нічого не залишалось, як зайти. Зайшовши, Міла побачила, що то зовсім не туалетна кімната! Це була велика вітальня з багатьма різнокольоровими дверима.

— Де це ми?

— Ми в «сотій» кімнаті. Тут сто дверей.

— Про що  ви говорите? Це ж звичайнісінька жіноча туалетна кімната! — сказали батьки.

— А ви що, не бачите? — разом запитали Міла і Сирена.

— Ні, вони прості люди. Але, нічого, проведіть їх, нам у синю — сказала С’ю і пішла в сині двері.

— Куди ви нас ведете?! Ми зараз у стіну вріжемось! — закричали мама й тато.

— Не бійтесь! — сказала С’ю і зайшла у двері.

— Куди вона зникла? — здивувався тато.

— Ідіть з нами! — вони зайшли та потягнули за собою батьків і опинились на веселому і гамірливому Ґвелі. Бульварі Ґвелі.

 

Магазин «Німфи»

С’ю вже чекала їх біля магазину шкільної форми «Німфи».

— Продавчиня — місіс Лінг — твердить, що її предками були німфи. Але всі вважають, що це міф — німфа з неї — ніяка.

Всім сімейством зайшли до магазину місіс Лінг і побачили неймовірну кількість суконь, муфточок, шляпок та туфельок.

— Добренький деньочок! — вибігла худорлява зеленоока відьма. —  Вам шкільну форму? На яку з дівчаток?

— Так, нам потрібна шкільна форма для Міли, — сказали батьки, взявши дівчинку за руки.

— Хм… Гарна фігурка. Перший курс? Плаття якого кольору? Шляпку треба? Муфточку до плаття будете купувати чи в вас вже є? Якщо є, то треба купити зелену стрічку Керієту… А туфельки? — защебетала місіс Лінг.

— А у вас є голубе плаття? Шляпку маленьку, як заколочку. Муфточку по кольору до плаття. Туфельки на невисоких підборах, або легенькі бузкові балетки, — відповіла Міла на всі запитання.

— Зараз прийду, дитинко! — сказала відьма і зникла серед суконь.

Через декілька секунд вона повернулась з кількома десятками суконь від синього до пастельно – блакитного кольорів.

— Іди, приміряй платтячка! — сказала місіс Лінг і плаття самі по собі полетіли до маленької кімнатки.

Міла пішла за платтями і  через декілька хвилин вийшла у короткій пастельно – блакитній сукні.

— Ні! Занадто коротке! – сказав тато.

— А по – моєму, їй воно підходить. — продавчиня була тут як тут.

— Та хай, я зараз інше приміряю! – відповіла Міла і побігла до кімнатки.

Знову через декілька хвилин Міла повернулась в сукні — довшій і темнішого кольору.

— Ну як?

— Ні, воно не підходить до твоїх очей. — сказала продавчиня.

— А я вважаю… — почав було казати тато, але Міла вже побігла до кімнатки.

Проте місіс Лінг її зупинила:

— Сонечко, почекай! Я, здається, знаю що тобі підійде!

Коли вона повернулась, у неї в руках було гарне і водночас просте плаття. Воно було небесного кольору, перев’язане блакитною стрічкою, на плечах де-не-де виблискувала білим вишивка бісером. Міла побігла в кімнату й плаття полетіло за нею.

Коли Міла вийшла, мама, немов розквітла, а Сирена здивовано подивилась на сестру. Плаття ідеально сиділо на ній. Колір підкреслював голубі Мілині очі, а білий бісер відтінював смугляву шкіру.

Продавчиня ж і оком не змигнула і побігла по муфточку і повернулась з гарним плащем – муфтою бузкового кольору.

— Давай приміряємо до платтячка! — місіс Лінг накинула муфточку на плечі і почала придивлятися. — Рукам не  заважає? Не кажи що ні! Я знаю, що заважає! — вона трішки вкоротила муфту порухом пальця. — Так набагато краще! До речі, про шляпку, я таку не знайшла, можу тобі дати таку велику голубу шляпку.

— Дава… — почала казати Міла.

— Але в Керієті можна і без шляпки, тому можеш не купувати. — сказала С’ю.

— Ось і добре! — сказали батьки, думаючи скільки ж коштує таке плаття й муфточка.

— Добре, тоді зараз будуть бузкові балетки! — сказала місіс Лінг і клацнула пальцями, перед Мілою з’явились балетки – лодочки.

— У тебе ж 37 – й розмір, правда? – запитала відьма.

— Так, а як ви взнали? — сказала Міла, взувши балетки.

— Я ж плаття тобі шукала! — незрозуміло відповіла місіс Лінг.

Але Міла була така радісна, що не звернула на це увагу.

— Біжи перевдягайся! — засміялась мама, коли донька захотіла вже так і йти.

Міла швиденько перевдягнулась і, повернувшись, запитала у С’ю чи не потрібно їй чогось.

— Ні, у мене ще з того року все залишилось. – чомусь засмучено відповіла С’ю.

— Місіс Лінг, а скільки ми повинні вам заплатити? — запитав тато.

— Це вам чек, потім коли будете в банку, за все заплатите. — відповіла мисіс Лінг. — Щасливенько!

— Щасливо! — сказали всі й пішли.

— Пішли, може купимо підручники? — сказала С’ю.

— Добре. — відповіла радісна Міла — перше враження від бульвару Ґвелі було приголомшливим.

«Кліні-Фліні»

По дорозі до книгарні С’ю розповідала про веселого коротуна – продавця.

Кліні-Фліні — неймовірний чарівник. Він веселий, життєрадісний, енергійний, хоча вже й підстаркуватий… І взагалі! Самі побачите… — сказала пожвавившись С’ю. – Так, ось уже й книгарня.

Книгарня «Кліні-Фліні» була незвичайною, як і її власник.

— О! Кого я бачу! С’ю! Нову клієнтку привела? — посміхнувся коротун. — С’ю, мабуть, вам розповідала, що я веселун? Не вірте їй. Я сама серйозність! — кумедно посуворішав містер Кліні-Фліні, але довго не витримав — знов посміхнувся.

— Ви, мабуть, перший курс? — запитав чоловічок. — Я б вам запропонував «Наговори: на камінні,на воді,на рослинах» Карла Мелі. Також «Ворожіння… 1-2 курс» Сандри Абенд. Ще є цікава книжка — «Керієт — школа для відьом», історична, авторка Лідія Клауен. Ну — це основні. А ще будуть потрібними для навчання «Закляття від місіс Кетрін», зрозуміло, що написала Кетрін Лавуаль, і «Трави-мурави та чарівні тварини. Чудодійні сили» Меліси Лембрідж. Ось і все, що потрібно першому курсу! Що будете брати? — запитав містер Кліні-Фліні.

— Мабуть, все. Правда ж? — запитала Міла у батьків.

— Всі книги, що ви назвали! — відказали батьки і після цього їхній вантаж став набагато важчим — книжки прилетіли.

— Майже все! Залишилось зайти до відьомської канцелярії і купити основний набір для наговорів, основний набір для зіллєваріння та зошити з магічною ручкою. — повідомила С’ю та, попрощавшись з Кліні-Фліні, пішла з сім’єю Венст до канцелярії.

 

 

 

  
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів