№45 12 «стихій»

 12 «стихій»

……….. Одного разу, Світлана, сидячи в кафе сиділа в Інтернеті шукаючи реферат і наткнулась на сайт « together 012». Її це дуже зацікавило, оскільки сайт був дуже привабливим на погляд. На сайті було вказано «подорожі неопізнаним лісом  together 012, не вистачає лише однієї людини. Для подачі вашої заявки. реєструйтесь. ТУТ ». Світлана змалечку цікавилася подорожами, і за всі свої 19 років відвідала понад 7 країн,і тому  вона не стала задумуватись і швиденько зареєструвалась. На другий день їй прийшла відповідь «12.12 збираємось за містом, о 12 годині. Із собою взяти все тобі необхідне на твою думку.»  Світлана швидко зібралася, і поїхала……
За містом її вже чекало 11 людей. Вони вирішили піти пішки і заодно з усіма познайомитись. Також їхня подорож по ідеї повинна була тривати 3 дня… але доля вирішила інакше.
– Ну що ж вирушимо, буде не легко, але цікаво. – сказала Олена. Наставник цієї  «екскурсії». –  В когось є запитання?
– В мене, – вигукнув Тарас, – а чи є в такої красивої, загадкової дівчини хлопець? – з блиском в очах він запитав.
– Значить немає, – пронизливо відповіла Олена.
– Ну що ж, в бій! – посміхнувшись сказала Богдана.
Всі дванадцятеро вирушили. Ішли до лісу вони приблизно 3 години. Цей час вони провели із задоволенням. Всі познайомились, і звичайно як, все буває не обійшлось і без сварок, як то кажуть «не зійшлись характерами». Але не зважаючи на це все було чудово, у повітрі пахло загадками і всі хотіли їй дізнатись «Що ж то за ліс такий?» Всі йшли і дивувались яка гарна, чарівна природа навколо: на небі видно зірки, не зважаючи на те що надворі день,
дерева покрутились і з’єднались наче вони танцюють танок. Але хащі які були навколо, насторожували і заважали йти, тому попереду йшов Руслан і сокиркою прорубував шлях. Що було дивовижно то те, що вони відразу за нами ж з’єднувались і вже було не видно скільки шляху ми пройшли, і де. З приходом ночі небо вкрилось чорними густими хмарами. І ми мусили були зупинитися на галявині де раніше був розташований трон але він заріс .
– «Хто на нього сяде, то вже не встане». – прочитавши сказав Славко.
– Хах, та ти жартуєш, звідки ти можеш це знати? тут ще ніхто не бував… – усміхнувшись запитав Віталій.
– Жартівник. – додала Руслана
– Та ні дивіться, тут написано «Попередження»  – значить тут хтось був – і так, тут цей скелет, до речі в нас тут є лікар. Світлана – покликав Славко.
– Так, я тут. Що таке?
– Дивись тут є скелет, ти можеш сказати скільки він тут знаходиться?
– Хмм – задумалась Світлана, – приблизно з тиждень, та він ж пофарбований .
А що таке?
– Нічого страшного, іди краще поклич Олену.
(Все це дуже дивно, дивно) в подумках сказала сама собі Світлана.
Олена прийшла подивилась, їй розповіли всю цю ситуацію і вона сказала
– Що ви як діти малі, вірите у все це. Напевно це хтось із вас вирішив погратись і розіграти нас. Все спати! Ми що даремно самі палатки ставили і їсти для вас варили а? дослідники?
Всі пішли спати…На другий день їх збудив крик всі сполохнулись, і пішли оглянутись, але на диво нікого не було. Це всіх насторожило…
– Щось нам це не подобається. Олено, давайте вирушимо далі, нам ця місцина не подобається. – боязко сказала Василина.
– Так давайте.
Всі швидко зібрались і пішли далі. Чим далі вони заходили тим темніше ставало. Але їх це не лякало, лишень насторожувало. Природа все таки була в захопленні , повітря чисте, росини темно зелені. Особливо захопила квітка яка пахла ніжно-медовим запахом і на вигляд була наче пальма, але вона була маленька, і цвіла ніжно-червоним кольором і час від часу спалахує блакитним полум’ям. Ідучи вони  наткнулись на 12 колон, що було дуже дивним,на них були написано їхні імена. По їх тілу пішли мурашки…
– А-а-а-а коли ми підемо звідси?- лякливо запитала Руслана.
– Ми повинні йти ще днів 6 – спокійно сказала Олена.
– Все Руслано, не хвилюйся, я з тобою – пригортаючи до себе сказав Костя.
І всі пішли далі. Вони не вникали в це все, бо були налякані. По шляху вони себе заспокоювали, по дорозі вони побачили гарненького, пухнастого і водночас рідкісного кролика. Він ї забрав їхній страх.
Сьогодні вони вирішили не зупинятися на нічліг, тому що сьогодні сонце сідати не буде. Таке буває раз на рік, а все тому що, як каже народ «…наука землю розкрутила і збила з толку. І це правда, науковий інститут проводив Експеримент на Землі, «а що якщо ми її на один день зупинимо і далі розкрутимо?» Вони то її зупинили але щоб розкрутити потрібно було трішки часу. І саме між цим трішки часу відбуваються дивні речі. А саме починаються землетруси, особливо лякає всіх те що після цього всього на Землі з’являються нові види тварин.
Наші герої вже дійшли до гори Мерхтанг. Гора сама по собі невеличка, але лише її видно з висоти пташиного польоту за всіма цими заростями. «І як спостерігали вчені саме в цей день, як пише в мірці, тобто календар, «сонце не сідає», на горі Мерхтанг відбуваються дивні речі, а саме незрозумілі вогники, які переміщаються та і сама назва гори насторожує.» Ці слова по радіо почув Славко. Але він їх казати не став, а приберіг до ночі, щоб всіх лякати. БУ!
Та не лякайтесь…всі секрети цього будуть розгадані в кінці.
Вони зупинились на цій горі і вирішили просто посидіти і помилуватись місцевими краєвидами.. Так, дійсно краєвиди тут дуже зачаровували, а вітер ніби і грає якусь мелодію. Василина дуже гарно грала  на гітарі, але за наполегливістю Тараса вона йому дала побренькати на гітарі. Він всіх гарненько повеселив, і всі набрались гарненького настрою на останній день подорожі.
Останній день був втомливий, навіть для сильної Лілі, але Руслан їй допоміг і підтримав. Вони пройшли річку Ластин через її перепони, пройшли камінну валу і також перелізли через канаву. Начебто і все добре, немає різних підступів. Але не то тут було, під кінець їхньої подорожі десь зникла Олена. Вони вирішили її пошукати, але пошуки були марними, тому згодились всі почекати…чекали 2 години……3…..і тут вони помітили якусь записку.
«Не шукайте, не чекайте ідіть до фінішу. P.S просто вийдіть з лісу, а то без мене ж заблудитесь))) Ваша Оленка.» І всі гуртом зібрались і пішли. Як на диво не довго вони блукали і вже до вечора вони дійшли до призначеного місця… Вони були дуже здивовані,і водночас їх щось налякало….
Вони побачили Олену, яка стояла і усміхалась.
– Ну що ж ви пройшли всі пригоди. Щось вас налякало, щось розвеселило. Як ви вже зрозуміли це було все підставлено. Але не зважаючи на це було цікаво.
– Так було цікаво, захопливо, адреналін зашкалював хах – сказала Світлана. І всі з нею згодились
– Ну що ж ходімо зробимо фото на пам’ять – сказав посміхаючись Тарас…….
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів