№37 уривок казки «Різдвяні подорожі»

Казка «Різдвяні подорожі»(уривок)

…Санта летів тепер над океаном, безмежні води плюскотіли  під нашими мандрівниками, свистів вітер, і дзвіночки на оленячих рогах знай собі виспівували весело та потішно: дзень-дзелень, дзень-дзелень! Муся підморгнула птахам і почала сріблясним голоском підспівувати дзвіночкам:

– Дзвінко, коням в такт,

Дзвоники дзвенять,

Полем навпростець

Саночки летять!

Б’є сніжок в лице,

Вітерець свистить,

Зате сміх дзвінкий

Душу веселить!

З піснею гуртом

Добре мандрувати,

Дзвоники малі

Будуть теж співати!….

Папуги самі й незчулися, як почали підспівувати та підцвірінькувати веселу пісеньку. Приспів вони вже співали разом з Мусею:

Дзень-дзелень!

Дзень-дзелень!

Дзвоники дзвенять!

Через білий-білий сніг

Саночки летять!

Всіх з Різдвом,

Всіх з Різдвом,

Будемо вітать!

Дзень-дзелень,

Дзень-дзелень,

Дзвоники дзвенять!…

 

– А тпрррррру… Ото розігналися-розспівалися, що мене ледь не переїхали…Тобто не перелетіли…– наші мандрівники зависли в повітрі. Біля саней Санти зупинилися ще одні летючі сані, в які були запряжені замість оленів білосніжні коні з срібними гривами. В санях сидів старенький, але кремезний дідусь, який був дуже схожий на Санту, а біля дідуся – дуже красива і тендітна дівчина з довгою косою. І дідусь, і дівчинка весело сміялися. Санта Клаус теж дуже зрадів цій зустрічі:

– Здоровенький був, братику Морозе! І ти, онученько Снігуронько! З Різдвом вас, мої любі родичі. Ну як, справляєтесь? Багато роботи ще лишилось?

– Привіт і тобі, братику Санто! І тобі, Мусінько! І вас дозвольте привітати з Новорічними святами,– радо привітався Дід Мороз.

– Багато зробили і ще більше зосталось,– весело засміялась Снігуронька,– привіт, дідусю Санто, привіт, Мусінько, ну як ви поживаєте? Бачу ви сьогодні з пасажирами мандруєте,– і дівчинка Снігуронька ніжно погладила всіх трьох папужок по голівках,– які чудові птахи! Схожі на наших шишкарів, правда ж, дідуню?

– Це наші друзі, папуги, вони потрапили в халепу..– почала розповідати Муся,– а їм потрібно додому, в Африку… Ось ми їх і підвозимо…

– Ми також можемо допомогти!– швидко заговорила Снігуронька,– вам же зараз повертати потрібно буде в бік Англії… Ну от, а ми над Європою зараз гайнемо… Декого з рідні хочемо провідати по дорозі. Дядьків Святого Миколая,  Баббе Натале… А от йому, до речі, і доручимо наших малих друзів через море переправити… Там нехай попрохає свою тітоньку Бефану, щоб пригледіла за малими…А вже за морем передасть їх дідові Хизир Ільясу – і от вони вже майже вдома…

– Добре це ти, онученько придумала!– добродушно посміхнувся Дідусь Мороз,– Ну, пташеняточка, ану гайда до мене в рукавицю залазьте!

Муся допомогла папужкам перебратися на різблені санчата Діда Мороза та його онуки.

– Щасливо вам, друзі!– сказала ельфійка.

– Щасливої дороги! Щасливого Різдва!– проказав Санта.

– Дякуємо вам, щиро дякуємо!– в один голос прокричали Руто, Мері і Том.. Ми вас ніколи не забудемо…

Цокнули олені й коні по хмаринках копитами і чарівні сані розлетілися в протилежні сторони… Мить – і санчата з Сантою і Мусею перетворились в цятку, а потім і зовсім зникли…. Папуги продовжували свою дивовижну мандрівку вже з Дідом Морозом та Снігуронькою.

Рукавицю Діда Мороза, в якій зручно вмостилися наші пернаті мандрівники, взялася тримати його онука Снігуронька. Вона була жвава й балакуча дівчина, розпитувала пташок про спекотну Африку, розповідала про чудові північні землі в яких вона проживала зі своєю родиною: дідусем Морозом, бабусею Хурделицею, татом Морозенком, мамою Віхолою… В Снігуроньки було чарівне дзеркальце, подарунок мами, в ньому в любий момент можна було побачити всю їхню родину. Снігуронька охоче показала папужкам свого тата – рум’яного молодика Морозенка, який старанно трудився над річками та озерами, чарівним молотом кував кригу, бабця Хурделиця та мама Віхола в сріблястих шатах працювали по лісах та полях: вкутували снігами землю, заколисували дерева  та кущі. В чарівному зеркалі саме видно було маму Снігуроньки – тітоньку Віхолу – граючи на чарівну сопілочку, вона співала колискові зими :

– Віхола-метелиця в лісі гуляла,

В лісі гуляла, пісень співала,

В срібло ялиночки й сосни вдягала,

Килимом білим землю вкривала:

Люлі-люлі, деревцята,

Люлі, птахи і звірята,

Люлі-люлечки, комашки,

Спіть ведмеді і мурашки,

Спочивайте до весни,

Хай вам теплі сняться сни!..

Мері не витримала і спитала дівчину:

– Скажи, Снігуронько, а ще багато в вас рідні?… Ти згадувала ще про якихось дядьків та тітку…

Снігуронька посміхнулася:

– Багато, любі мої, в кожній країні в мене є брат чи сестра, дідусь чи бабуся, дядько або тітка…

От з дідусем Сантою та його помічницею  ви вже знайомі – вони верховодить новорічними святами в Америці, Канаді, Австралії, Англії.

Ми з Дідусем Морозом вітаємо дітей в Україні, Росії, Білорусії…

Добрий гномик Юль Томтен – це наш швецький родич. В нього є чудовий помічник – сніговик Дасті. Живуть вони в зачарованому лісі, я дуже люблю в них гостювати…

Дядечко Святий Миколай заправляє новорічними дивами у Бельгії та Польщі. Останнім часом на Україну став ходити – дуже йому ця чудова країна подобається. І діти там просто чудові. Я сама це знаю, тому й розумію захоплення дядька. Колись давно він залишив родині, котра прихистила його, золоті яблука в черевичку перед каміном. Йому дуже сподобалось робити людям добро і з тих пір дядечко Миколай постійно під Новий рік носе дітлахам подарунки. Дядько  Святий Миколай вважається найпершим Дідом Морозом. – Снігуронька посміхнулась, –  Він одягається в митру і білу єпископську мантію. Фінський брат Діда Мороза – Йоулупуккі або Різдвяний дідусь – саме так  перекладають це ім’я з фінської мови, одягається в куртку зі шкури козла, носить червону шапку та підперезаний шкіряним поясом. Мешкає разом з дружиною та цілим сімейством гномів у хатинці на високій горі. Ми з моєю бабусею Хурделицею до них оце не так давно в гості літали… Ой бабуня Муорі  й пироги с брусницею пече – пальчики оближеш… Смакота…– Снігуронька від приємної згадки про пироги аж посміхнулася. Потім раптом схаменулася:

– Бідненькі! Ви ж мабуть голодні…– Дістала з кишені дивних малесеньких горішків і стала пригощати папуг:

– Їжте, це кедрові горіхи, вони смачні і корисні. Мої друзі шишкарі ох як їх мотузують!

Погодувавши птахів, повела свою розповідь далі:

– Якутський брат Діда Мороза — Ехее Дьил, у нього є чарівний величезний бик. Щоосені він виходить з океану і починає відрощувати роги. Що довші роги — то сильніший мороз.

Дядечко Одзі Сан —наш родич з Японії. Одзі Сан привозить подарунки дітям з моря. Одягається в симпатичний червоний кожух. Найпопулярніший подарунок на Новий рік у Японії — кумаде — бамбукові граблі, щоб було чим загрібати щастя! Сосну в цій країні вважають символом довголіття, саме тому нею прикрашають чи не увесь будинок. В Японії про прихід Нового року сповіщають, б’ючи сто вісім разів у срібний дзвін.

Двоюрідний брат мого Дідуся Мороза в Узбекистані – Дідусь Корбобо. До узбецьких дітей Корбобо приїжджає разом з внучкою – моєю сестричкою –  на ім’я Коргиз – Снігова Дівчинка. А привозить їх надійний помічник — віслюк.

В Італії володарює дядько Баббе Натале, молоко любить як кіт! В кожному будинку для нього обов’язково лишають чашечку з молочком. А допомагає йому фея Бефана – моя тітонька, двоюрідна сестра моєї матусі Віхоли. Хороша тітонька, але з характером: якщо діти неслухняні, то замість дарунків кладе перегоріле вугілля… Але хіба такі діти трапляються?..

– Ще й як трапляються! – аж настовбурчився Руто…– Брррр!…– і розповів Снігуронці про капосну Жанну.

– Який жах… сумно.. але ж багато невихованих, вередливих, хвалькуватих дітей  змінюються…

– Та не може такого бути!!!– аж зашипів Руто,– якщо дитина капосна, то як її перевиховати, як вона зміниться!?..

Снігуронька подивилася на Руто кришталевими, як лід, очима:

– Ти ж змінився,– тихо промовила вона.

Руто був приголомшений…”Ай дійсно.. я геть-геть змінився… став зовсім іншим…”(думав він)

Він раптом згадав свою маму – пані Мімі, згадав як його мама завжди засмучувалась із-за його капосного і хвалькуватого характеру, як  його вичитував добрий старий удав дядечко  Грей і сам собі вжахнувся: як я міг таким бути!? Як!? Йому раптом зробилось так соромно, що аж сльози навернулись на очі…

Снігуронька видно зрозуміла настрій папужки, тому підморгнувши Мері та Тому,  дзвінко гукнула до Дідуся Мороза:

– А чому це ви, дідуню, надулися мов сич на негоду!? Ану, давайте затягуйте нашу новорічну пісеньку!…

Дід Мороз посміхнувся онучці, хфацько підкрутив вуса і затяг пісню. Снігуронька підспівувала йому ніжним, як сопілка, голоском:

– У лісі-лісі темному

Ялинонька росла,

Зеленою красунею

Завжди вона була.

Метелиця-хурделиця

Співала: сни-засни!

Нехай тобі, ялинонько,

Солодкі сняться сни!

Сіренький побігайчик

Під гілками сидів,

Сховати від вовчиська,

Ялиноньку просив.

Сніжок у лісі темному

Під санями скрипить,

Веселий коник-дзвоник

Швидесенько біжить.

Везе той коник саночки,

А в санях – молодець

Зрубав нашу ялиноньку

Під самий корінець!

Тепер вона красунею

На Новий рік прийшла

І так багато радості

Малятам принесла!…

Заслухавшись новорічної  пісні, папуги й не помітили, як  їхні чарівні сані пішли на посадку…

Сіли на великій галявині. Вмить біля них опинився дядько  в старовинному чорному капелюсі-циліндрі. Дядечко був схожий одночасно і на Санту Клауса, і на Дідуся Мороза. Як виявилось, це був італійський дід мороз – Баббо Натале. Скоро з’явилася його помічниця – фея Бефана. Вона й взялася доставити наших пернатих друзів через Середземне море до  діда  Мороза арабських країн – Хизир Ільяса. Тепло роспрощавшись зі своїми  холодними друзями, папуги вмостились в гостроверхому капелюсі феї Бефани, немов в гнізді. Снігуронька дала їм на дорогу чудових кедрових горішків. Мить – фея скочила на мітлу і вони піднялися високо в повітря.

– До побачення!…Дякуємо! До нових зустрічей!..– закричали папуги.

– Щасти вам, друзі…– долинули до папуг голоси.

Фея була надзвичайно моторною. Не пройшло й десяти хвилин, як фея пересікла море й почала “підрізати” якогось поважного дідугана – він летів собі на килимі-літаку.

– А хай тобі!…Вхопи тебе шайтан, Бефано!– вилаявся дід,– ти чому бешкетуєш!?

– Не бурчи, Хизир Ільясе, допоможи нам краще…

І, гасаючи навколо килима-літака, розповіла дідові про своїх крилатих і хвостатих пасажирів.

– У них що, крил немає? – бурчав дід.– Птахів підвозити на килимі-літаку…Та мене джини засміють!…

Фея не вгавала: гасала навколо літака і соромила Хизир Ільяса. Що, мовляв, з тебе за добрий чарівник, якщо добра робити лінуєшся! Чи тобі нещасних пташенят на плечах нести!? Сіли на килим та й летіть собі!…

– Ну добре, добре, вхопи тебе шайтан!…– здався дід.

– Сідійте, пічурки,– раптом весело посміхнувся буркотливий дідусь Хизир Ільяс до папужок.

– Отак би й відразу! – крикнула фея. Помахала нашим мандрівникам і не встигли вони їй помахати у відповідь, як за нею тільки смуга лягла. Мить– і фея Бефана зникла серед зірок…

Буркотливий дідок насправді виявився дуже милим та люб’язним. Зразу ж почав пригощати своїх крилатих пасажирів різною східною смакотою: халвою, рахат-лукумом та чурчхелою. Як виявилось, фею Бефану він просто не долюблював за те, що вона декілька разів збивала його на килимі-літаку “женучись, витріщивши очі, шайтан зна куди…”(так сказав дід Хизир Ільяс.)

Без пригод вони пролетіли арабські країни і долетіли до любих серцю джунглів. Тут, як вважали всі троє папуг, починалась СПРАВЖНЯ АФРИКА.

– Ну що, пічужки, приїхали,– посміхнувся дідусь.

Він дістав дудочку і тричі просурмив в неї:

– Ду-ду-ду-ду!

Я до тебе прийду.

Гусалеху, прибігай!

Нас гарненько привітай!

В туж мить почувся тупіт і до килима-літака підбіг на величезній швидкості …страус.

– А тпрррррр, шалена пташко!!! – загукав кумедний дідусь, який сидів на спині в птаха.

Він був зодягнений в строкате вбрання, прикрашене пір’ям, до сідла був  приторочений величезний мішок. Як виявилось – це африканський  Дід Мороз – Дід Гусалех.

– Оце так дива,– думали папуги,– виявляється в Африці також є Дід Мороз…

– Звісно ж я є, чому б це мені не бути,– посміхнувся до них Дідусь Гусалех.

– Думки вміє читати!– сполошились папуги.

– Звісно вмію,– ще раз посміхнувся Гусалех,– ну перелазьте, пташки, на пташку… Підвезу вас до самої  хати.

Подякувавши арабському Дідусеві Морозу, птахи перебрались на страуса.

– Ну, з вітерцем. Вйооо!…

Страус рвонув з місця мов торпеда. Неслися наші друзі на шаленій швидкості, дерева та кущі злилися в одну зелену смугу…

– А тпррррррррррр!!! – загукав страусу дідусь, – приїхали. Прямо – Берег Слонової Кістки, ледь лівіше – Лазуровий пляж. Ну, туди я вас привіз?– весело сміявся темношкірий Дід Мороз.

– Не знаємо, як і дякувати…–  одночасно заговорили всі троє папуг.

– Ну годі, годі…– Дід Гусалех вийняв з кишені величезний старовинний годинник.– Ну, малята, без п’яти хвилин дванадцята. Поспішайте додому – ще всигните з родиною Новий рік зустріти… А мені час. Розумієте, ціла купа роботи….

– Дива, тай тільки,– недовірливо папуги поглядали на годинник… Як вилітали з Америки – був такий само час… Весь світ встигли облетіти – і знову годинник показує без п’яти хвилин дванадцять…Можливо годинник не справний…

– Годинник справний,– посміхнувся Дід Гусалех.– В Різдвяну ніч всякі дива трапляються, ви ж, мабуть, мали можливість в цьому переконатися…– Весело помахавши папугам, африканський Дід Мороз хутко зник на своєму страусі.

Не тямлячи себе з радості, всі трійко папужок кинулися по домівках. Чи  потрібно казати скільки було щастя при зустрічі їх з рідними та близькими. Попугаїха пані Мімі не знала куди й посадити свого любого синочка, за яким вона виплакала всі очі. Старий пітон – дядечко Грей – з подивом став помічати, що неприємна пригода яка сталася з Руто, явно пішла йому на користь. Руто став зовсім іншим папугою: серйозним, добрим, щирим, відважним і трудолюбивим. Дядечко Грей  хитав головою і промовляв:

– Таки правду мудреці кажуть: що не трапляється, то все на краще…

Дальшi – більше. Радісна звістка пронеслась над джунглями: Руто одружується! Бучне весілля було призначене на…звісно, на Різдвяні свята! Красуня та розумниця – наречена Руто, ясно-блакитна попугаїха Мері – була повністю згідна з нареченим з датою призначеного весілля. Отже, в кращих традиціях класичних казок, наша казка закінчується розкішним весіллям. І кого тільки не було на тому весіллі! Всі мешканці джунглів були запрошені. І не тільки. Витанцьовували в Руто та Мері  на весіллі ціла родина найрізноманітніших дідів Морозів та членів їх сімей. Пані Мімі трохи переймалася, щоб така кількість “холодних,” гостей не підморозила бананів, які були наготовані, щоб подавати на десерт… Але загалом все обійшлося: банани й трішечки не постраждали, а кедрові горішки, які були привезені на дарунок молодятам, так сподобались пані Мімі, що вона знай припрошувала дорогих гостей приїздити до них в гості чим частіше. І вони й приїздили…  Але це вже зовсім інша історія.
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів