№28 Ефект метелика

Ефект метелика

Наш світ – сплетіння парадоксів. Дивовижно, наскільки дрібниці можуть вплинути не просто на життя однієї людини, але й на життя цілих світів. Метелик. Здається,  його існування настільки мізерне й неважливе, не варте й хвилини, прожитої людиною. Але тільки на перший погляд…

 

Дмитро спаював останні деталі у величезній машині на підлозі майстерні. Він усе ще возився з дротами, підкручував гайки, знервовано поправляв окуляри та витирав піт з чола.

  • Фуух… Нарешті. Це ж просто прорив у науковій діяльності! Та це ж Нобелівська як мінімум! А ще світове визнання і слава… Треба ж тільки перевірити, чи працює… − бурмотів під носа молодий аспірант кафедри практичної фізики.

Юнак уже три роки працював над своїм винаходом. Колеги називали його божевільним, друзі підсміювалися, а батьки скептично хитали головами. А хлопець уперто йшов до своєї неймовірної мрії – створення машини часу. Сотні вчених усіх часів намагалися створити цю дивовижу, але так і не доходили до цілі. Невже йому, молодому вченому, це вдалося? Скільки безсонних ночей провів він за вивченням часового континууму та часових парадоксів, гіпотез часових ліній та розгалуження Всесвіту! І от заповітна машина готова.

  • Так, ще трохи підправити важіль і можна випробовувати… − розмірковував уголос Дмитро.
  • Ось і настала мить, коли Час став підвладним людині. І, можливо, колись нащадки будуть вимовляти моє ім’я поруч зі словами «великий геній» або «підкорювач часу»… «Власенко Дмитро став першовідкривачем можливостей часового континууму». Ех, оце було б здорово! Ну, що ж. Менше слів, пора випробувати цю неймовірну машину!

Хлопець підійшов до апарата, натиснув кнопки на панелі, відтягнув перемикач. На екрані великими червоними цифрами засвітилося: «-100 млн р.». Хлопець глибоко вдихнув, заплющив очі і потягнув на себе великий важіль. Усе навкруги потьмяніло і розпливлося, земля затряслася, а хлопець раптово зник із майстерні, залишивши по собі лиш хмарку пилу.

 

 

За декілька хвилин світ знову почав набувати чіткості,  але замість тьмяної майстерні хлопець побачив дещо інше. Дмитро стояв посеред величезного степу, що простягся аж до горизонту. Високі доісторичні чагарники височіли ледь не до ясно-блакитного неба. Згори долинали крики величезних чорних птахів.  Хлопець закляк на місці. Невже йому вдалося? Він нерухомо стояв посеред дикого прадавнього степу і не міг повірити власним очам. Куди ж поділися всі ці новобудови, багатоповерхівки, людні вулиці й дороги? Де тепер те велике місто, в якому жив Дмитро?

Зробив декілька кроків. Позаду почувся приглушений рев. Хлопець різко обернувся назад. Серед високих дерев виднілася гігантська постать якоїсь неймовірної істоти. Над землею виднілася її гігантська пащека і величезні міцні передні лапи. Істота пересувалася на двох задніх ногах і розмахувала хвостом. Коли тварина відкривала пащу, з неї виривалося голосне ревіння і виднівся ряд гострих зубів. Дмитро зрозумів: істота, що приближалася, не хто інший, як гігантський доісторичний динозавр. Хлопця охопила неймовірна паніка, він підбіг до машини. Але динозавр повернув величезний тулуб в протилежну сторону і побрів, поволі зникаючи в густому лісі. Дмитро полегшено зітхнув і продовжив оглядати незнайому місцевість.

На руку йому сів метелик. Дивовижно, але навіть у макросвіті динозаврів існують такі маленькі чарівні істоти. Хлопець посміхнувся і провів пальцями по ніжних крильцях: із них осипався дрібний жовтий пилок. Порив вітру похитнув тендітну комаху, і Дмитро  випадково стиснув пальцями ніжне тільце. Метелик упав додолу, а юнак  закляк зі страху.

Тепер він згадав, як під час вивчення часових парадоксів читав про теорію Лоренца. «На одному кінці планети змахне крилами метелик, а на іншому буде тайфун». Навіть незначна подія може змінити майбутнє. І він прекрасно це знав. Він знав, що не можна втручатися в минуле, знав, що навіть найменший подих може змінити долю цілого Всесвіту.

  • Дурний я, дурний! Що ж тепер робити? Навіть смерть маленького метелика може призвести до загибелі людства! Я тільки що власноруч убив цілу планету! Це все я винен! Навіщо було порушувати закони часу?

Хлопець сів біля злощасної машини часу і гірко заплакав. На екрані засвітилися червоні цифри. «+100 млн р.» Світ утратив контури, і Дмитро знову опинився в сьогоденні.

 

 

Проте, замість власної майстерні, юнак опинився на людній вулиці, де  мав бути  університет. Їздили машини, навколо посміхалися люди, усе було, як завжди. Сонце блискотіло у вікнах багатоповерхівок. Дмитро зітхнув з полегшенням: планета не загинула, людство живе. Тільки от де ж подівся університет?

  • Вибачте, ви не підкажете де знаходиться університет? – запитав Дмитро у випадкового перехожого.
  • Хлопче, тут зроду не було ніякого університету. Ти що, з глузду з’їхав?

Отже, зміни все-таки є. Дмитро вирішив піти додому, до матері.

Йдучи знайомими вуличками, хлопець усе ж помічав певні зміни: деякі люди були дуже дивно одягнуті, деякі розмовляли невідомими Дмитру мовами. Що за дивина?

Нарешті дійшов до рідного будинку. Зайшов у під’їзд, як завжди, піднявся на третій поверх. Квартира 21. Хлопець глибоко вдихнув і натиснув кнопку дзвінка.

 

Двері відчинила мама. Зазвичай вона носила фартух, що подарував їй син, але зараз вона була без нього.

  • Мамо, як же я радий тебе бачити! Слава богу, ти не зникла!
  • Ви хто взагалі? Ви, мабуть, помилилися, – жінка збиралася зачинити двері.
  • Мамо, ти що не впізнаєш мене? Та це ж я, Дмитрик, твій син..!
  • Вибачте, але в мене ніколи не було сина. Ідіть собі,бо викличу поліцію, – мати рвучко смикнула двері та з гуркотом зачинила їх.

 

Дмитро вибіг на вулицю. Усе розпливалося перед очима. «Виходить, якщо в мами немає сина, то і я мушу не існувати?» − думав він, бредучи вулицею. «Навіщо я тільки зробив ту кляту машину часу?»  Хлопець біг повз будинки, збиваючи перехожих із ніг.

Вечірнє сонце вже сідало за обрій. Хлопець добіг до краю дороги і зупинився. Останній промінь сонця сховався за горизонтом. А винахідник навіки розчинився в повітрі, у жорстокому часовому вимірі, який не терпить помилок.

На тлі синього вечірнього неба пролетів жовтий метелик.
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів