№27 Пригоди мишенятка Емілі

Пригоди мишенятка Емілі

 

ГЛАВА 1

А ви коли-небудь задумувались що роблять на цьому світі миші? А ось що.

Емілі прокинулася рано в ранці, на носик світило ясне сонечко. Вона швидко одягла своє улюблене платтячко, причепурилася, і пішла на кухню. На столі лежала записка від мами. «Мабуть знову просить сходити в поле чи купити сиру»,- засмутилася Емілі. Вона боялася ходити в магазин, боялася ходити в поле, виходити з дому боялася. В маленькі вікна пробивалося сонце, яке майже повністю затуляла трава. « Або траву покосити ще попросить», –  подумала Емілі виглядаючи у вікно. Вона не хотіла дивитися на ту записку. Подивилася по всім шафкам, поличкам, з головою залізла у холодильник, і нарешті, знайшла щось поїсти. З сирними пластівцями, мисочкою і чашечкою з молоком, вона повернулася до столу. В очі знову кинулася мамина записка. Емілі, хоч і не хотіла, але прочитала. «Нічого нового. Знову сходити в поле по зерно, а по дорозі до дому купити голландського, мишачого і дірявого сирів. Що ж, добре»,- подумала мишка і висипала сирні пластівці з жменьки і залила молоком. Знову відвернулася від столу по ложечку. У кожного члену її родини була своя, іменна ложка. «Так, мамина, бабусина, татова…О! Моя!» –  і витягла свою ложку, на якій було написано «Емілі» з різними завитками і узорами, з коробочки. Емілі вже хотіла було сідати їсти, але трапилося щось дуже дивне. Тарілка була пустою.

 

ГЛАВА 2

Емілі дуже здивувалася. Вона оглянулася по бокам. Окрім неї, вдома нікого не було. «Добре, може я і не насипала, а потім забула?»,- подумала мишка і наповнила тарілку ще раз. Раптом, щось обтерлося об її лапки. Емілі здригнулася і подивилася під стіл. Там на неї дивилося маленьке пухнасте курча. Курча? Бути такого не може! Емілі взяла це створіння до рук. В порівнянні з нею, це «курча» була меншим. Надто меншим. Таким, що навіть не доставало до її колін. При цьому, воно було рожеве, а дзьобика, як і у всіх курчат, не було. Воно було неначе клубочок, тільки з курячими лапками, великими, в порівнянні з його розміром крилами, і великими синіми гарними очима з довжелезними рідкими віями.

-І куди мені тебе дівати? – запитала Емілі.

– Хатабукубу! – відповіло їй це дивне створіння.

(Хек, добре. В мене поживеш поки що. Тут правда, без варіантів, – усміхнулася Емілі, але на думку вже спадало який галас вчинить мама, коли побачить цей клубок  – Назву тебе Клунею. Надто вже ти схожий на клубочок рожевих ниточок.

-ХАТАРІ БУІ! – зчинив галас Клуня. Хтозна, був він радісним, чи ні.

Емілі знайшла стару мамину коробку з під взуття, намостила туди сіна, сухої трави, пуху і різних фруктів. «Траву скошено», – подумки всміхнулася Емілі. Але було зовсім не до сміху. Всадивши в коробку Клуню, вона понесла його в свою кімнату. Поставила на ліжко, і почала думати куди його сховати так, щоб не помітили батьки. Через годину ( десь так, Емілі не було часу дивитися на годинник ), коли Клуніне гніздо, а мале мишеня думало в своїй маленькій головці таку велику думку, в двері постукала мати. Вона вставила ключ в замкову щілину і відкрила двері. Щойно Емілі почула цей звук, схопила коробку Клуні і кинула її під стіл, а сама побігла зустрічати маму.

 

ГЛАВА 3

Емілі з мамою зайшли в її кімнату. Емілі почала розказувати їй напам’ять таблицю множення, опираючись на стіл. Коли вона дійшла до « чотирьох помножити на п’ять « стіл загуркотів і з під нього долинула пискляве голосне кумкання. Це Клуня вчинив істерику.

  • Це що таке?! Ааа, – крикнула мати.
  • Я все поясню!!!

І розказала цю історію, тримаючи Клуню на руках.

– Не можу повірити своїм очам. Я сплю?

– Ні , мамо, це все реальність… Я сама не знаю як так вийшло…

– А що тату казати будеш? Він же не повірить жодному твоєму слову! Крім того, у нас закінчилося все молоко, ти не сходила в поле, і не пішла в магазин! Я вже не говорю про те, що трава не покошена! Світу за вікном не видно через ту траву! Нас вже все поселення обговорює через те, що в нас грядки позаростали!!!

– Хто тут вчинив такий галас? Що таке? – зайшла до хати сусідка.

– Та тут такий жах! Такий жах, кума! – почала репетувати матір, – Тут таке твориться!

– Ааааааа! – закричала сусідка.

– А де Клуня? – спитала через цей галас Емілі, – О, ні!

Майнула хвостом вона і побігла до дверей. Там була жахлива картина. Жахливіша, ніж картина Едварда Мауса  «Крик ». Сусідка стояла на порозі, і кричала , дивлячись на Клуню. Він весело кумкав, певно, йому подобалась ця картина.

 

ГЛАВА 4

  • Аааааа! Чудовисько! Сім’я Чізів виховує чудовисько! – і побігла, розголошуючи новину по всьому поселенню.
  • І що тепер робити? – спитала Емілі, мнучи кулачки.

Вона виглянула з хати. Перед порогом стояла баночка молока, і пакетиком сирних пластівців. Емілі з далеку почула чиїсь кроки, і швидко забрала те, що принесла кума, забігла в хату ,забравши з собою Клуню. В двері знову постукали, і через кілька секунд, вони відчинилися. На порозі стояв батько, дивлячись як Емілі зі страху ледве не впустила банку молока, зате вона підсковзнулася на пакетику сирних пластівців. Вона лежала на спині, молоко вилилося їй на сукню, і Клуня почав оперативно його злизувати. Сирні пластівці розтовклися, і тепер нагадували кашу, мама стояла в кутку і тихенько сміялася з безпомічної дитини, а тато взяв Клуню на руки і ( на велике диво) почав гладити. Мати остовпіла, а Емілі піднялася, пригладжуючи сукню.

  • Тату? – теж остовпіла Емілі, – Ееее, привіт? Ееее, а в нас тут… Ееее, таке що…Еее…Не повіриш…
  • Дякую, та мені сусідка вже дала знати що ви тут витворяєте. Якщо прибрати всі погані слова, вона пообіцяла розповісти це всім і негайно. Але, все ж , я б хотів почути цю історію від вас, – запитальним видом подивився на Емілі тато.
  • Я…Ееее…Я тобі все розкажу…

І розповіла йому абсолютно все що сталося і присіла, забираючи Клуню з татових лап.

– Ти ж не понесеш його на досліди? – з острахом спитала Емілі, і тремтячи, похнюпила голову Емілі.

– Ти хочеш, щоб мене прийняли за ( тато сказав дуже погане слово, тому ми його запікаємо)?

– Ренде ! Вона ж дитина!

– Так, вибач..Есо…То що ж? Треба кудись його дівати.

– Логічно…- подумала Емілі в слух.

– Так, як би це не звучало, а я їсти хочу. Що в нас є?

 

ГЛАВА 5

Мати пішла відкривати холодильник. З кухні долинув крик.

  • КЛУНЮ! ВІН ВСЕ ПОЇВ! Я ПРОТИ ТОГО, ЩОБ ВІН В НАС ЖИВ!
  • О ні.. – призналася Емілі.
  • Та а куди ж ми його дінемо?
  • КУДИ НЕБУДЬ, ВІН МЕНІ ВСІ ОВОЧІ ПОЇВ!
  • Та добре, добре… Щось придумаємо…
  • А може постелити йому в сараї? – запропонувала Емілі
  • НЯКУВАКУМО!!! – почав гарчати Клуня.
  • Та добре, добре… А де ж тоді?
  • Може здати його в дім для дітей? – подумав тато.
  • Ага, щоб нам сказали що ми зовсім з глузду з’їхали?
  • Та вже куди не будь! Я його тут терпіти не збираюся! – тупнула лапою мама.
  • Та а що ж робити?
  • Дійсно, давайте будемо водити його в дім для дітей, скажемо що він в дитинстві пролив на себе моє зілля «Курча205» а воно має «рожеві» спец ефекти.
  • А справді! Ти ж у нас все одно вчений, а вони люблять помилятися.
  • Так….- сказала Емілі і глянула в бік фігурки рожевого коника з натуральної його ж шерсті.
  • Вирішено! Завтра здаємо його в дитячий дім! Там його і говорити научать, і овочі мої їсти не буде!

 

ГЛАВА 6

Того вечора Емілі не спалося. « Як же ж це так вийшло? Виходить літо на вулиці, а у мене був такий великий шанс весело його провести! Всі будуть гуляти, розважатися, а мені і поговорити навіть ні з ким!» – думала вона. А й дійсно, в школі з нею ніхто не дружив, хоч і вчилася вона добре. І поза школою теж усі вдавали що не замічають її. От би добре було, якби Клуня умів говорити! Ходив би в школу з нею, і всі б їй заздрили! Але це мабуть мрія…Так, тільки мрія…Хоча…Та ні, це неможливо. До неї на ліжко стрибонув Клуня. Він дивився на неї дуже великими гарними очима, і ліг їй на груди, як це роблять коти людям. А мишам так ніхто не лягає. Знаєте як їм не вистачає цього, знаєте як їм без цього сумно? Але тільки не коти. Мишки терпіти їх не можуть, але ми з вами щось відбилися від теми, тож давайте подивимося що в цей час робить Емілі і Клуня. Вона гладить його по рожевій шерсті, а він якось дивно, але приємно, кумекає їй в живіт. Гарний був тоді вечір. Раптом він схопився на лапи і дременув до вікна, отряхуючи пригладжену шерсть. Емілі піднялася за ним. І виявилося не тільки вона. Вся сім’я піднялася з ліжок і сонно почалапала за Клунею. Мати кричала а батько казав що він точно щось хоче. Емілі просто слухала.

– Оце треба ж тобі, га? О Велика Мишо, ну чому?   Нащо ти туди біжиш малий паразит! Зараз тебе як дожену, як відпорю лозиною!

– Та що ти! Якщо він біжить туди… – і почав сонно розказувати цілу лекцію тато.

– Будь ласка, затихніть і приляжте на підлогу!

– Емілі, ти що, здуріла разом з батьком?!

Але все-таки мама разом з татом прилягла на підлогу. У вікні видалася якась дивна тінь. Хтось ліз у їхнє вікно! Клуня не раптово побіг до нього! Емілі з батьками причаїлися і викликали міліцію. Ну це по нашому міліція, а по їхньому « Сиррозборка » . Але зараз дійсно не до цього. Вікно зі скрипом відкрилося. Клуня заховався під батареєю, що під вікном. Звідти майже нічого не було видно та Емілі була впевнена, Клуня все чітко бачив.

Тим часом грабіжники залізли в кімнату і , не побачивши Емілі з батьками і тим паче Клуню, покралися до сімейного сейфу Чізів. Один дістав відмичку а другий подався до ящичків з грошима. ( Просто сир для мишей велике багатство, вони оберігають його в сейфах і кожен вечір моляться Великій Миші, дякуючи за землю, світ, небо і, як не дивно, сир. Та й грошові купюри у них теж з сиру, а точніше з сирних банкнот. Це тонесенькі не їстівні сирні бумажечки, які неможливо підробити). Клуня почав біситися. Він як скажений почав бігти на тих грабіжників, викрикуючи якісь незрозумілі слова на його мові. Грабіжники, не в змозі встояти на місці, попадали, ледь не придавивши Клуню, який і далі злісно бігав і кричав. Приїхала сиррозборка і забрала грабіжників. Описати повністю не можу, бо Емілі приказали сидіти вдома і не виглядати з вікон. Клуні до речі, теж. Вони сиділи і милувалися не зламаними ящичками та сейфом. З такої нагоди мама нарізала кусочок сиру, так, того, що був в сейфі, а він був самий дорогий, і дала трошки всім. А Клуні перепало море поцілунків і дві порції сирних пластівців. Він з’їв одну, і жестом своєї курячої ніжки показав що то на завтра.

  • Ну що, Есо? Здамо його в притулок? – усміхнувся тато.
  • Та що ж ти, Ренде, – теж усміхнулась мама, – Звісно ж ні!
  • Нам такий помічник і сторож ще пригодиться, – весело відповіла Емілі.

Тепер Емілі дійсно спала спокійно.

ГЛАВА 7

Але наступного ранку було не до жартів. Емілі проснулась від погрозливих вигуків біля своєї хати. Виглянувши у вікно вона побачила дивну картину. З усіх сторін її дім атакували другі миші з їхнього поселення. Держачи в руках різні кухонні прилади, сковорідку чи ще щось, вони кричали на весь голос різні непристойні речі. Саме головне, що кричали таке і діти, а дорослі навіть не помічали того, що діти кажуть такі слова. Як би не було дивно, та страшно ставало тільки від того, що вони все це кричали про Клуню. Емілі злякалася, швидко вділася, і полопотіла як блискавка з нерозчесаним волоссям до публіки. Миші так голосно кричали, що Емілі розбирала, а то й угадувала, тільки по слову.

  • ПАРАЗИТИ!
  • ЩЕ Й У НАШОМУ ПОСЕЛЕННІ!
  • ЯК МИ МОЖЕМО СПОКІЙНО СПАТИ, КОЛИ ПО НАШІЙ ТРАВІ ТОПЧЕТЬСЯ ЧУДОВИСЬКО!
  • ТА ЯК ВИ МОГЛИ!
  • РЕНДЕ, ТА ТИ Ж БУВ З ГОЛОВОЮ!
  • ЕСО, А ТИ ЩО ДУМАЛА!?
  • НА ВОГОНЬ РОЖЕВЕ ЧУДОВИСЬКО!
  • ТАК, ТАК! НА ВОГОНЬ ЙОГО!
  • ТА ЯКИЙ ТАМ ВОГОНЬ, ВОНО ТАКЕ СТРАШНЕ ЩО І МАБУТЬ В ВОГНІ НЕ ГОРИТЬ!
  • ТАК! У ВОДУ ЙОГО! КАМІНЬ ДО ШИЇ! У ВОДУ!
  • ТОПИТИ!
  • ТОПИТИ!
  • ТА ЗАСПОКОЙТЕСЯ ВЖЕ! – гаркнула мати.
  • Він нормальний! – почав кричати тато.
  • Та заспокойтеся ж ви всі нарешті! – почала кричати Емілі.

Всі зразу стихли. Вони вилупили очі на Емілі. Вона ж стояла непорушно, дивлячись на батьків. На її лобі було написане прохання про допомогу. Батьки, не дивлячись на Емілі відразу почали розхвалювати Клуню народу. Клуня був як зірка, він був головною роллю в усій цій каші.

 

ГЛАВА 8

Емілі була як лялька. Всі на неї роздивлялися, балакали про неї, дорослі кричали в її слід щось непристойне, аж раптом…. Земля почала труситися. Всі мишки і миші перестали гупати лапами і затихли. Вони подивилися на Клуню. Він теж був здивований і злякано кричав. Землетрус припинився, а миші попритуляли до себе дітей і всі кухонні засоби, якими вони погрожували сім’ї Чізів. Емілі поглянула на Клуню. З ним почали діятися дива. З рожевої шерсті почали рости крильця. Вони почали розростатися і переросли у великі, могучі і сильні крила, що зачепили дах дому Чізів. Він почав валитися на всіх мишей, а ті, з криками почали бігати і метушитися. Якогось маленького мишенятка придавило обламком даху. Клуня це помітив, і , піднявши крило, відсунув камінюку від малюка. Мишеня злякано встало і глянуло на Клуню.

 

ГЛАВА 9

Землетрус знову почався. Але тепер у Клуні виросла нормальна морда, яка була схожа на драконячу. Клуня заметушився і подививсь на всіх мишей. Вони йому поклонялися, стоячи на колінах, і підносили йому різні дарунки. Хтось підносив квіти, хтось сир, а хтось викликував :

  • О боже наш новий!
  • Вибач нам, Свята Мишо!
  • Клуня бог наш, молімося ж йому!
  • Чізи, це посланці самої Святої Миші, вони прислали на землю бога Клуню!
  • Та чи ви подуріли, миші? – питала мати.
  • Я вже й не знаю що казати, – каже батько.
  • Ой, мамо!

У Емілі почалася кров з носа. У неї таке буває, коли вона дуже знервується.

Клуня зірвав крилом квітку – лікувальничку і дав її Емілі. Емілі подякувала і приклала пелюстки квітки до носа. Враз все зупинилося і вона почала відчувати пилок квітки. Він лікувальний і дуже-дуже корисний. Взагалі ці квітки ростуть на високих горах, а найти їх малій миші зовсім нереально.

 

ГЛАВА 10

Вечір був зовсім не нудний. Емілі з Клунею завітали в міську бібліотеку. Вона була повністю на російській мові, і не було жодної книжки в якій було хоч одне українське слівце. Тож приходилося розбирати слово по слову. Клуня теж щось шукав і допомагав Емілі. Він поклав їй на стіл якусь книжку про дитячі казки Сира Миші. Лапою він розгорнув потрібну сторінку і вказав на малюнок.

Там було написано таке : « Растения юной Мелиды способны вылечить любые болезни. Поэтому, они растут на самых высоких горах. Они спрятаны под снегом, и появляются только тогда, когда на небе явиться две луны.» Клуня перегорнув  сторінку. « Последнее появление на небе второй луны было зафиксировано Юнитом Сыром в 1200 году. Вторая луна появляется ровно каждые 817 лет.»

– Так ось воно що! Але стоп, нащо мені ці квіти?

Клуня дістав другу книгу.

« Юные драконы в Сыроселке выглядят скромно. Имеют они шерсть, под цвет их кожи ( когда дракон растет, у него появляется кожа вместо шерсти ). Имеют с детства куриные лапки и клювик. Вырастают поэтапно, рост имеет небольшие землетрусы на каждом этапе. Родятся для того, что бы найти вторую половинку и хороший дом. Живут всего 1 год. Говорится, что другие половинки живут возле цветов Мелиды, что взяли свое название от первой мыши, кокая приручила двух драконов у себя дома. Мелида Касперс, она же всеизвестная  мышь, что умерла, при дуэли.»

– Ем, Клуню?

– Какамуку мА…

– Що ж, будемо йти завтра на ту гору. А де вона?

Клуня перегорнув сторінку на першій книжці. Дуже висока гора, а Емілі боїться висоти. Дуже боїться.

 

ГЛАВА 11

Емілі прокинулася рано в ранці і почала готуватися до походу в гори. Вона почала збирати компас і все що потрібно для гірних подорожей. Взяла їжу і пішла будити Клуню. Він міцно спав і сопів, незважаючи на посторонній шум.

Емілі почала його будити, аж тут, його місце разом з ним піднялося вгору і спалахнуло яскраво-блакитним сяйвом. Клуня почав перетворюватися у дорослого дракона. Він почав нервно шевелити ногами і перевертатися в повітрі з боку в бік. Емілі злякалася, та не пройшло і хвилини, як Клуня вже був перетворений. Вони разом пішли до гори, і раптом Клуня став на колінця, і запросив своїм поглядом Емілі на спину. Вона залізла, і вони разом полетіли на вершину гори. Там було багато квітів Меліди а серед них стояла гарна дракониха, що співала щось на своїй мові. Тільки побачивши Клуню, вона до нього підлетіла. Вони дивилися один на одного а потім засадили Емілі на спину і полетіли до її хати. Описую я це швидко, тому що та мить здавалася такою швидкою і такою радісною… Вони прилетіли до хати і почали жити і не знати лиха, а коли скінчився той рік, обоє випарувалися і перетворилися на рожево-блакитну пару і злетіли вверх..

КІНЕЦЬ…
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів