№26 ЄДНАННЯ ПЛАНЕТИ

ЄДНАННЯ ПЛАНЕТИ

У далекій Галактиці є одна планета – Доларбус, на якій проживають ельфи та феї. Ця планета – суцільний зелений буйний сад, із чудовими красивими, небаченими квітами на незвичайних квітниках. Мир і спокій, розуміння і повага панували на планеті. На жаль, так сталося, що одного разу цю прекрасну планету із казковими жителями ельфами і феями умовно розділили на дві частини. Одна частина планети має назву Добродушна. Гадаю, що за цією назвою ви зрозуміли, що тут живуть лише добрі феї. Недалеко біля річки за широкою долиною залишилася друга частина планети, яка має назву Буркотунна, де проживають ельфи-буркотуни. З тих часів добрі феї і ельфи — буркотуни ворогують, але причину ворожнечі чомусь приховують від усіх. Можливо, їм соромно за себе, бо, як такої, поважної причини і не було взагалі. Та тільки вони про це зрозуміли вже потім. От так вони живуть. У кожного з них свої справи, кожен чимось та займається. Ніхто нікого не турбує, ніхто нікому не заважає.

А в цей час, коли планету Доларбус розділили на дві частини, на планеті Земля веселий та винахідливий, щедрий на витівки хлопчик Петрик разом зі своїми друзями були зайняті також своїми буденними дитячими справами. Їм часом було дуже скучно і вони мріяли, чим би його зайнятися, а можливо полетіти на іншу планету. А на яку б його ? Про планету Доларбус вони десь наслухалися, уже й не пам’ятають де саме, можливо вони її побачили уві сні, а можливо вночі, коли спостерігали за зорями, а можливо в інтернеті. Та це зараз було не важливо, вони дуже хотіли здійснити свою мрію і почали будувати ракету.

Спочатку всі переспорили про те, яка вона буде. Тоді, хто буде командиром екіпажу, кого брати з собою, скільки їжі, який одяг, чи там тепло, чи холодно? Всі ці питання дуже турбували друзів. Максим запропонував зробити ракету у вигляді літаючої тарілки із прозорим пластиковим дахом, комп’ютерним обладнанням, безліччю антен для перехоплення сигналів різних планет, та друзям ідея з тарілкою не сподобалось, бо якась тарілка це застаріло і не модно. Оля запропонувала зробити ракету у вигляді величезної пелюстки квітки, щоб як летіти, то роздивитися всі Галактики, Планети. Разом з тим, відчути швидкість, триматися з усієї сили, щоб не впасти. Це ж як захоплююче ! Але хлопці з неї посміялися, бо розуміли, що всі вони попадають, ще не піднявшись і на сто метрів. Катя уявно бачила, що вони, ніби летять у великій прозорій кулі, кожен за окремим комп’ютером, поряд ціла гора різних цукерок, апельсинів, та інших фруктів, одночасно спостерігають весь світ. Але і цей варіант не підійшов. Тоді Саша сказав:

— Треба вигадати щось незвичайне, дуже велике, страшне, щоб можна було, поки будемо летіти, бігати, грати в різні ігри, щоб не сумувати а заодно відлякувати всіх, хто вештається по Галактиці, можливо це будуть ті самі космічні пірати.- Його підтримав Петрик, швидко намалював на піску величезне чудовисько і така ракета всім дуже сподобалась.

Вночі, зрозуміло, ніхто не спав. Всі горіли нетерпінням. На наступний день дружна компанія на призначене місце принесли з дому все, що хто знайшов: пластик, скло, залишки металевих деталей, шини від автомашини, надувні матраци, посуд, дріт. З величезним захопленням будували ракету. Мовчки, лише сопіли та кректали, хотілося швидше все закінчити. Нарешті все вийшло чудово! На радощах вони, мабуть щось не  доробили, чи недосконало перевірили, бо не встигли зручно вмоститися, як  ракета затряслася, заторохтіла, відірвалась миттєво від землі і полетіла з неймовірною, шаленою швидкістю. Друзі не знали і самі куди, але це було так страшно і цікаво. Ракета ревла, гуділа, їх кидало в різні сторони, то наче провалювалися у глибочезні ями, то стрімко летіли вгору, перехоплювало подих. Вони раділи, голосно сміялися, верещали, і з нетерпінням чекали, коли ракета досягне якоїсь  планети.

А в Добродушному, одного разу чудового теплого сонячного дня фея Посміханна збирала чарівні квіти в саду біля річки, аж раптом здійнявся великий вітер, зірвав з неї капелюшка, вирвав букет чудових квітів з рук, позносив усе на своєму шляху: будинки, магазини, квіти та дерева. Ніхто нічого не зрозумів, що сталося. Через деякий час все втихло так раптово, як і почалося. Ошелешені несподіванкою жителі Добродушного, отямившись, побачили велетня незнаного.

  • Що це за чудовисько?! – злякалися маленькі жителі. І тут із цього

страшного звіра вийшов хлопчик:

  • Привіт усім!

Фея Посміханна дуже злякалась, якесь створіння на двох ногах з однією головою і дуже короткими вухами, яких зовсім не видно із-за копиці чогось світло-жовтого кольору. Воно було одягнене в якийсь чудернацький одяг. На їхній половині планети в такого не одягали, і на іншій половині також одяг був не такий. Це створіння щось незрозуміле белькотіло, махало верхніми кінцівками, трясло головою, копиця чогось незрозумілого на тій голові так тряслась, що аж в очах мерехтіло.

Посміханна послала подругу повідомити королеву про незвичайні події та істоти. А так, як королева була дуже розумна і вміла розмовляти різними мовами, то можна було сподіватися на порозуміння.

  • Хто ти?! Чого тобі треба?! – запитала королева фей Олівія.
  • Я Петрик, а це мої друзі.

Із велетня вийшли не менш налякані, ніж фея, такі самі люди, як і Петрик. Діти зраділи, що на цій планеті жильці розуміють їхню мову.

  • Як ви сюди потрапили? Ще й на такому чудовиську?
  • Вибачте, що ми вас потурбували, але проблема в тім, що я зі своїми друзями: Олею, Катею, Сашею, Максимом та Юрком – грали в космонавтів, побудували справжню ракету і сіли в неї, а потім вона полетіла. Тому ми й тут, але не розуміємо де саме, хотіли попросити у вас допомоги.
  • Вибачте, але нам доведеться вам відмовити, — вигукнув ельф Попрошайко.
  • В чому проблема ? – відказала Оля.
  • Проблема в тім, що ми маємо важливіші справи, — відповіла Олівія.
  • Які це? – зацікавився Максим.
  • Добре, ми вам розповімо, але пообіцяйте нікому не розповідати.
  • Обіцяємо, — вигукнули діти.
  • Коли на цій планеті проживали наші предки і предки наших ворогів, то вона не була поділена на дві частини і всі жителі Доларбуса жили на ній в спокої та гармонії. Одного дня королева фей Олівія та старий мудрий ельф Фіся вирішили створити магічне дзеркало, щоб жителі планети мали всі необхідні речі. Завдяки магії Олівії та розуму Фісла вони досягли своєї мети. Згодом виникло питання, де це дзеркало буде стояти? Королева запропонувала розмістити його в її замку, але Фіся наполягав, щоб дзеркало стояло в старому дубові, де проживали ельфи. Так і розпочалася ворожнеча, тому ми не маємо бажання вам допомогти.
  • А якщо ми вам допоможемо, то ви допоможете нам ? – запитав Петрик.
  • Добре, але чим ?
  • Ну спершу ми вирушимо до Буркотунного, поговоримо з ельфами і потім вирішимо, що робити.
  • Добре, до зустрічі, — попрощалися жителі Добродушного.

Так розпочалася цікава пригода наших мандрівників. Ішли довго, по дорозі їх все захоплювало, бо того, що зустрічали до цього ще ніколи не бачили. Прямуючи до сусіднього містечка в зачарованому лісі, вони зустріли кролика, на перший погляд звичайного собі кролика. Але цей кролик міняв колір своєї шубки в різнобарвні кольори, наче переливалася райдуга.

— Овва! Дивина яка ! – здивувалась Катерина.

— Х-х-хто ви такі ? – запитало кроленя.

Діти були здивовані тим, що всі істоти на цій планеті розмовляли, навіть кроленя.

— Ми діти, прилетіли з планети Земля, шукаємо містечко Буркотунне.

— А я-я-я знаю, де це.

— Допоможеш? – запитав Максимко.

— Звісно, якщо й ви мені.

— Гаразд, а що потрібно робити?

— Розумієте, взагалі мене звуть Пушинка, я поспішаю на свято, але проблема в тім, що моя шубка змінює колір за моїм настроєм. Коли настрій хороший, я маю яскраве забарвлення різних кольорів, коли мені самотньо, воно стає похмурим.

— Так проблеми ж немає, ти можеш думати лише про гарні речі.

— Не все так легко, коли я думаю про гарні речі або я в гарному настрої, то все одно в мене міняється колір шубки ще швидше і ще в яскравіші кольори.

— Чому ?

— Бо ми, кролики, всі такої породи.

— У мене ідея! – вигукнув Сашко.

— Яка? – здивувалися діти.

— А якщо ми пошиємо для тебе вбрання, щоб не було видно зміни кольору.

— О, це справді гарна ідея.

— Нумо працювати ! – сказало кроленя.

Через декілька годин вбрання було готове.

  • Твоя черга допомагати.
  • Звичайно. Спочатку вам треба іти до Прудкого місточка, але там вас зустріне гном-садівник, який нікого далі не пропускає.
  • Дякую, до зустрічі.

Ось вони минули зачарований ліс та натрапили на Прудкий місток.

  • Стійте, далі ви не пройдете! — Замахав сердито гном – садівник кілком, на який опирався( він упав з деревини, коли збирав урожай у саду і пошкодив собі ногу)
  • Чому ?
  • Не знаю, — він сердито засопів, а тоді ще чомусь чхнув, а потім на нього напала така гикавка,вона була така голосна, і діти подумали, що вона ніколи не закінчиться. Нарешті, він зібрався з духом і прокряхтів:
  • Не знаю, хто ви, але якщо ви мені допоможете, тоді я вас пропущу.
  • Чим ми можемо допомогти? – запитали діти.
  • Сьогодні у моєї мами день народження, і я хочу зробити їй подарунок, але особливий. І він нахилився, і щось шукав під ногами. Як раптом знову на нього напало чхання. — Мабуть щось залоскотало в носі. Діти чекали – чекали, і нарешті Катруся не витримала
  • Добре, але що їй подобається ?
  • От і проблема в тім, що для неї все що я не подарую, чудове, але в цьому році я хочу її здивувати.
  • Я тебе розумію, — відказав Юрко.
  • Отже, почнімо. Я маю пречудову ідею ! – знову вигукнула Катруся.
  • Яка це? – здивувався гном.
  • Твоя мати має багато квітів? – запитала винахідниця.
  • Є, але не багато, бо в неї немає інструментів для квітів, їх змила крива річка.
  • Ти можеш їй нові подарувати.
  • Не можу, бо їх моя матуся сама вигадала.
  • Усе, досить ! – гримнула Катеринка. – Ось тримай.
  • Що це ? – запитав гномик.
  • Це намисто з квітів.
  • Яка краса, дякую!

Гном затанцював, забувши про свою хвору ногу,на радощах кинув кілок, і перестав чхати. Виявляється, в нього була алергія на кілок з дерева Чхаліуса, адже назва говорить сама про себе, від нього всі чхають, а гномові ніколи було перебирати кілками, бо дуже боліла нога.

  • До речі, а чому цей місток називається Прудкий? – поцікавився Петрик.
  • Бо коли він захоче, то може поскакати геть, аж до саду Співочого, — відповів садівник.
  • Тоді ходімо скоріше, — сказала Оля.

Тільки вони повернулися, а Прудкий місток уже поскакав далі.

  • Гайда за ним, — вигукнув Максим.

Так наші мандрівники покинули галявину, де стояв місток. Довго бігли діти, поки не натрапили на Прудкого, перейшли його і зустріли черепаху, вона була не схожа на звичайну, бо мала замість панцира справжню хатинку. Спершу вони здивувалися, а потім сказали:

— Доброго дня, ви знаєте, де знаходиться місто Буркотунне ?

— Звичайно, мене звуть Торті, і мені потрібна чиясь допомога.

— Добре, допоможемо, але чим ?

— Звичайно ж, ви помітили, напевно, що я повільно пересуваюсь.

— Так, помітили, — відповіли товариші.

— Ви можете мені допомогти змайструвати щось таке, щоб я швидше пересувалась ?

— Ми знаємо, що вам, пані Торті, потрібно.

Максим з Юрком хутко метнулися до своєї ракети, знайшли від старого самоката коліщата, принесли до черепахи, і швидко почали майструвати ролики. Прикрутили ті коліщата до низу хатинки, а щоб Торті було зручно пересуватися, в передні лапки Катруся їй дала ложки, вони буде слугувати їй веслом, щоб відштовхуватися з місця.

Через декілька годин усі закінчили роботу, і , втомлені, але задоволені, пішли далі. Ось і потрапили вони в містечко Буркотунне. У цьому місті й справді жили ельфи-буркотуни. Один із них підійшов до Петрика та його друзів і спитав:

  • Що вам треба у Буркотунному?
  • Ми б хотіли побачити старого мудрого ельфа.
  • Чого ви мені не розповідаєте, для чого, куди, чому, що, як? Я не буду вам показувати, де його дім,- сказав ельф і пішов геть, бурмочучи під носа ці запитання. Діти зрозуміли, чому так називається місто – Буркотунне, тут всі мешканці багато і невдоволено буркотіли.
  • Добре, друзі, гайда шукати помешкання старого мудрого ельфа.
  • Зачекайте, — вигукнув Максим. Дивіться, ось табличка, на якій вказано напрямок старого дуба.
  • Добре, ходімо, — відповіла Оля.

Ось вони й прийшли до старого дуба, постукали в нього, і вийшов ельф із великою сивою бородою.

  • Це ви старий мудрий ельф Фісл? – запитали діти.
  • Так, я, чим можу допомогти? І будь-ласка, звертайтесь до мене на ім’я Фісл.
  • Добре, а мене звуть Петрик, а це мої друзі. Ми випадково потрапили на Доларбус і дізнались, що ви і феї живете у ворожнечі, тому й прийшли до вас. Ми хочемо вас помирити.
  • Гадаю, це погана ідея.
  • Чому?
  • Бо ми з давніх-давен ворогуємо, і я не знаю, чи вийде це у нас.
  • У мене є ідея, як вас усіх помирити, — сказала Оля.
  • І як це?,- здивовано запитав Фісл.
  • Усі ми знаємо причину вашої ворожнечі, а якщо з’єднати дві половини планети, а потім збудувати приміщення, щоб воно розмістилося на ваших обох половинах і там помістити магічне дзеркало ?
  • Чудова ідея, ходімо ж в Добродушне містечко.

Через години дві вони дістались до містечка, потім Олівія з Фіслом переговорили й вирішили прислухатись до дітей. Всі мешканці планети та її гості — діти, взяли дружно за роботу – побудували прозорий палац, який виблискував на сонечку, в ньому розмістили чарівне дзеркало, і в знак подяки королева – фея створила за допомогою магії таке саме дзеркало, але менше за розміром, щоб спілкуватися з своїми новими друзями – рятівниками.

Ось вони і закінчили всю роботу, а потім ельфи допомогли дітям перепрограмувати ракету-чудовисько і повернутися додому.

З тих пір усі жителі Доларбуса жили в гармонії. А діти щасливі, що зустріли стільки пригод, полетіли додому на планету Земля і розійшлися по домівках відпочивати.

Зранку наступного сяяло сонечко, як завжди, і зігрівало планету Земля,на якій хлопчики і дівчатка зібрались в рідному дворі, під грушею, вигадували собі нові і цікаві пригоди, і згадували нових друзів фей і ельфів, кроленя і черепаху, які вміли розмовляти, гнома – садівника.

Так само сонечко зігрівало і планету Доларбус, яка вже не була розділена навпіл, бо всі мешканці жили в дружбі, і кожного дня всі бажаючі могли зайти в чудовий палац, де було чарівне дзеркало, і помилуватися собою. І садівник з мамою заходили, і вже він не так бурмотів, як раніше, а зрідка навіть посміхався, адже подарунок, який придумали діти, мамі так сподобався, що вона його ніколи не знімала. Феї та ельфи організували на честь перемир’я свято з веселою музикою, піснями та танцями. Ельфи з квітів діставали пилок і пригощали прекрасних фей. Перелітали з квітки на квітку і запрошували фей на танок. І зажили вони в мирі і злагоді. Про веселе життя на різних Планетах Землі і Доларбусі дізнавались одні про інших за допомогою чарівних дзеркал.

А вночі, коли я дивилася на Чумацький шлях крізь вікно із своєї кімнати, мені все це переповів Петрик за допомогою сигналів іншого чарівного дзеркала, яке винайшов він сам зі своїми друзями.
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів