№2 «Космічна пригода»

Космічна пригода

                                                   

Пролог

Була ніч. І якби місяць не вийшов з-за хмари, можливо, ліс не здавався б таким страшним. Але місяць вийшов і розбудив своїм сяйвом страшних химер, які під виглядом тіней ховаються за деревами. А потім розлився туман, який білою завісою закрив ледь помітну  стежину. Подув вітер і приніс запах прілого листя та грибів. Тишу порушували тільки крики нічних птахів та тікання кишенькового годинника.

Власником годинника був високий чоловік, який мовчки стояв біля поваленого вітром дерева. Його друзі спали в наметі, а він залишився на варті.

Деякий час не було ніяких змін, аж раптом розсіявся туман. Чоловік підняв очі на небо, яке розсікла вогняна лінія. Здійнявся  великий вітер і повітря наповнилось холодом, а потім земля почала сильно колихатись, по всьому лісі падали дерева, з неба падав сніг.

Прокинулись люди, які спали в наметі, і разом  з вартовим вибігли на галявину. Все проковтнула пітьма.

Настав ранок. З купи гілок та листя вилізли налякані постаті. Коли вони озирнулися, то не впізнали місце: скрізь, куди сягав погляд, поодиноко стояли   зламані дерева, на місці ярів височіли пагорби, а там, де були узвишшя, з´явилися заглиблення. Подекуди зіяли тріщини у ґрунті…

Така картина постала перед людьми 500 років назад.

 

***

У космосі є багато планет, які особливі своїми краєвидами та невідомими загадками. Серед них – планета Земля.

Після того, як багато років тому з нею зіткнулася комета, на Південній півкулі життя стало неможливим, а на Північній – сильно змінився клімат. Але населення почало збільшуватись, людям забракло території, води та кисню.

У горах Хорор, утворених тисячоліттями, у яких живе безліч небезпечних звірів та існують жахливі глибокі провалля, побудовані загадкові будівлі – обсерваторії та космодроми. Тут проводяться дослідження та спостереження у пошуках планети, на якій могло б існувати життя.

Так спливали дні, місяці, роки…

***

У великій залі перед екраном зібралося багато людей. Вони переглядали знімки пейзажу планети MСН2002, надіслані КУРСом (космічна унікальна розвідувальна станція). КУРС відправили на планету після втрати зв´язку зі штучними супутниками, що досліджували об´єкт.

І от сьогоднішні знімки всіх шокували – на піску були сліди людини…

***

По червоному піску повільно просувалася група людей. Вони йшли по слідах, що залишила невідома людина.

Астронавти наблизилися до гори, під якою слід обірвався. Вони здивовано роззирались навсебіч і помітили вдалині блиск металу. З´ясувати, що то за блиск, зголосилася  Мері.

_________________

Надворі було холодно.  Дощові краплі просочувалися через стару куртку і від цього Мері ще дужче здригалася. Вона поспішала до споруд, що виднілися між гір.

Мабуть, це «те місце», – здогадалась дівчинка. Адже її батьки часто розповідали про дивне місце, у якому працювали. Там можна було дивитися на планети зблизька крізь невелике вікно і досліджувати різні незвичайні рослини, які літали у повітрі… «Це ж обсерваторія!» – Мері пригадала розповіді та фото зі своєї книги.

Як вона дісталася до кінця свого шляху, і як знайшла людей, від утоми дівчинка не могла пригадати.  Але те, що її батьки загинули під час падіння літака в ущелину – пам´ятала добре. Гіркі сльози капнули на папір, який Мері стискала у руках. Це була робота, над якою працювала її мама. Вона так і не завершила її.., і більше не завершить. Перед очима все розпливалося, білий папір зливався з незрозумілими схемами і формулами, кресленнями і трьома крапками укінці. Із сумними думками Мері заснула, а коли прокинулася, то помітила фото, яке було прикріплене до аркуша. Рідне усміхнене обличчя і підпис «Арія» – ім´я, яким підписувалась мама. Недовго думаючи, маленька дівчинка вирішила, що продовжить працювати над тим, що досліджувала її мама.

Минув час. Ляклива дівчинка перетворилася на розумного і старанного вченого, але все ж відчувала себе ніби зайвою, непотрібною. Тому завжди бралася виконувати все, що пропонували.

_________________

 

Метал, на якому відбивалося сонце, знаходився далеко, але йти було набагато легше, ніж на Землі. Тож відстань не здавалася страшенно великою.

Підійшовши ближче, Мері впізнала супутники, які запустили із Землі, але з ними втратився зв’язок. Вона зупинилася біля одного з них і помітила якусь пластинку, що мерехтіла. Супутник був вимкнений важелем. Мері опустила очі вниз і, раптом, побачила смужку паперу, присипану піском. Дівчина підняла папір. На ньому були якісь схеми, незрозумілі речення і формули, але вони здалися їй знайомими. Мері повернула аркуш і побачила підпис –  «Арія».

***

Від швидкого бігу Мері забракло повітря. Діставшись до своєї групи, вона показала  аркуш паперу із підписом своєї мами. Та здивуватись записці не вдалося, бо в цей час один із членів експедиції провалився в якийсь тунель і гукав усіх за собою.

Опинившись всередині, астронавти побачили скляні двері, за якими тягнувся довгий коридор, освітлений яскравим білим світлом. Закінчувався цей коридор такими ж самими дверима, а за ними починався новий коридор. Сховатись було ніде. Намагались перемовлятись знаками. Так як повернутись стало неможливим, всі вирішили іти вперед.

Проминувши безліч коридорів, команда наштовхнулась на скляну стіну, за якою виднівся незвичайний сад. Всі стояли, мов зачаровані. А для Мері побачене  видалося дуже знайомим. Розповіді мами, знайдена записка і цей дивний сад викликали із пам’яті все нові і нові спогади. Та раптом все обірвав глухий звук. Різко повернувшись, Мері побачила, що за їхніми спинами опустилася ще одна скляна стіна.

– Ми у пастці! – вигукнув хтось, і все пірнуло у непроглядну темінь.

 

***

Мері чула різні голоси і шум у голові. Їй просто хотілося заснути, але вона пересилила себе і, розплющивши очі, побачила кімнату з якимись незвичайними приладами і багатьма людьми. Незнайомі постаті  були вищі за звичайні, але худіші. Сіра шкіра, великі сірі очі, що,  здавалось, бачили все наскрізь. Від їх вигляду Мері стало моторошно. Відвівши погляд у куток, дівчина завмерла. Там, у темних костюмах із планшетами в руках, стояли її батьки.

***

Минуло декілька днів,  допоки Мері оговталась, дізнавшись про все…

У ту ніч, коли батьки  Мері вирішили полетіти в обсерваторію з дочкою, літак, наткнувшись на вершину гори, упав в ущелину. Мері встигла катапультуватися і з часом дісталась до обсерваторії. Там вона і подорослішала.

При падінні літака врятувалися  і батьки дівчини. З часом вони дізналися, що в деяких ущелинах теж знаходилися обсерваторії із злітними майданчиками.  З них також відправлялися експедиції вчених в пошуках планет, на яких  було можливим життя. Так батьки Мері потрапили на МСН2002.

Так як на поверхні невідомої планети повітря було майже відсутнє, то групі  вчених довелося опуститися на дно кратера.  Але його розміри виявилися недостатніми для розгортання досліджень. Тож довелося підшукати інший кратер. Знайшовши і перебравшись до нього, новоприбульці з великим подивом дізналися, що він вже був заселений місцевими жителями цієї планети. Відтоді вони працювали разом.

…Невдовзі стало відомо, що існування планети Земля скоро завершиться. Необхідно було терміново підготуватися для розміщення землян на інших планетах.

***

Перебуваючи наступного дня, у кабінеті матері, Мері уважно слухала її розповідь. Пелена невідомості, що розділяла доньку від матері, стала поступово розсіватися…

Раптом все заглушив пронизливий свист. Мері з матір’ю похапцем  вибігли з кабінету і попрямували за натовпом. Всі поспішали до ліфтів, щоб чимскоріш вибратися з кратера. За мить перед людьми постала дивовижна картина: в напрямку до них летіли сотні космічних кораблів, а вдалині світилася заграва від вибухнувшої  Землі.

***

Мері широко розплющеними очима вдивлялася в космічний простір. Яскрава  пляма, що колись була планетою Земля, поступово згасала. Пронизливий шум стихав.

Раптом звуки стали нечіткими, перед очима все розпливлося, зникла опора під ногами. У Мері запаморочилася голова і вона стрімголов полетіла у темряву.

***

…Крізь маленьку шпаринку проник сонячний промінь і залив світлом кімнату. Потім пробіг по підлозі і, нарешті, добрався до ліжка, залоскотав гострий ніс і відкрив заспані очі. Мері прокинулась.

Пролежавши  ще кілька хвилин, дівчина зіскочила з ліжка і підійшла до столу. Там лежав розгорнутий зошит, у якому красувався заголовок: «Моя космічна пригода». Це була невиконана домашня робота. До початку уроків було ще дві години і Мері сіла за стіл. Взявши ручку до рук вона вже не гризла її кінець, не дивилася у стелю, а без роздумів почала писати.
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів