№19 ІНШОПЛАНЕТНИЙ СКАРБ

ІНШОПЛАНЕТНИЙ СКАРБ

«Щастя так мало на Землі,

 що це справді інопланетний скарб».

Уривки

РОЗДІЛ 1

«ДОРОГА ДОДОМУ»

Вона була рада, що цей четвер закінчився. Ну, ще не зовсім. Та принаймні уроки на сьогодні завершилися. Марина неквапно йшла додому, роздумуючи про те, чим би їй сьогодні займатися. Додому лишалося вже небагато, а дівчинці ще хотілося зайти в кіоск навпроти дому і купити свою улюблену жуйку. Та її роздуми перервав телефонний дзвінок. Марина витягла свою круту мобілку з кишені курточки, обережно торкнулася сенсорного екрану і почала говорити з мамою:

– Алло!

– Алло! Ти де?

– Уже біля дому, мам, а що?

– Купи, будь ласка, в магазині сметану. І якнайшвидше!

– Добре, добре. А що на обід?

– Прийдеш – побачиш, — роздратовано підвищила голос мама.

– Добре. Вже біжу. Па-па.

І Марина знову обережно торкнулася екрану. Ну ось, на її голову звалилося ще одне завдання.

«І що за дурна мода – не говорити, що буде на обід?» — подумала дівчинка і тяжко зітхнула. Вона поклала телефон до кишені і попрямувала далі.

Раптом вона відчула, що їй затисли рот і потягли за ріг сусіднього з її домом будинку. Дівчина й скрикнути не встигла. Лише почала дуже сильно пручатися. Правда, це не подіяло, адже вона – комашка порівняно з чоловіком, що її схопив. Хоча ні, її кусання і дряпання таки зробили свою справу – її дуже сильно вдарили чимось важким по голові і дівчинка знепритомніла…

РОЗДІЛ 11 «ДІМ ДОБРОТИ»

Марина йшла стежкою слідом за Джепхуком. Так тривало уже кілька годин. Дівчинка вже давно стомилася йти так довго під палючим сонцем. Та розпочатий шлях не можна скінчити на півдорозі. Тому Марина повільно пленталася за інопланетянином…

А шлях від шатра короля до першого дому пролягав через степ. Перший дім,  який мала відвідати дівчинка називався домом Доброти.

Пройшло ще кілька годин і коли Марина вже ледь пересувала ноги і взагалі ледве дихала, вони дісталися свого місця призначення.

Дім Доброти виявився невеличкою затишною хатинкою на березі маленького озера. По воді плавали качки, десь в очереті кумкали жаби, у верховіттях дерев цвірінькали пташки. Поряд з будинком була приємна атмосфера добробуту, здавалось ніби тут нікому нічого більше не потрібно.

«Я б скоріше назвала це домом Любові або домом Добробуту», — подумала Марина, однак вона помилялась, адже в цьому домі її чекала саме Володарка Доброти.

Джепхук тим часом шанобливо відчинив двері й жестом руки запросив дівчину досередини. Вона зайшла. Двері зачинилися. Інопланетянин залишився зовні.

Спочатку в приміщенні була темрява. Та потім запалало яскраве світло з усіх боків. Марина замружилась і здригнулася – це було досить несподівано. Коли очі дівчинки трохи звикли до яскравого світла, вона почала роздивлятися кімнату.

Тут усе було білим: стеля, підлога, стіни… Жодних меблів. А в центрі кімнати стояла молода дівчина у білосніжній сукні. Марина не відразу помітила її, бо всі кольори були однаково білі.

– Здрастуй! – промовила дівчина і всміхнулася.

– Добрий день! – мовила Марина і теж усміхнулася. Поряд з тією дівчиною вона почувала себе вільно і спокійно. Їй здавалося, що ця людина – її давня знайома.

– Я – Доброта, гадаю, ти впізнала. Можливо ти колись чула такий негарний вислів «Добрі люди – ті, хто заслабкий бути злими». Це неправда. Хіба допомагати іншим – це слабкість? Хіба бути спокійним і врівноваженим – це слабкість? Хіба переживати позитивні емоції – це слабкість? Вслухайся… Позитивні… Яким знаком позначається позитив? Знаком «+».  А що означає знак «+»? Додавання, збільшення, примноження… Тому люди котрі заслабкі бути добрими, стають злими і виправдовуються такими неправильними балачками.

Та я знаю, що ти добра і сильна дівчинка. І ця наша зустріч зовсім не випадкова. Є люди котрі можуть зрозуміти Добро, та ніхто не зможе бути добрим, не зайшовши до цього дому. Бачиш, планета Зімбергольк часто являється людям у снах. Не завжди вони запам’ятовують ці сни, але вони МОЖУТЬ бути добрими. І в цьому їх перевага над іншими…

Може маєш якісь запитання?

– Ну… Хіба що… Якою мовою Ви зі мною розмовляєте? Адже мову Вашої планети я не розумію…

– Це мова почуттів. Її розуміють усі. Ну а тепер я маю для тебе один подарунок. Ось, візьми, — вона простягнула дівчинці чорний камінь. —  Він стане білим, коли треба буде нагадати тобі про цю нашу зустріч або про вибір на користь Добра. Бережи його… Що ж, а тепер… Прощавай!

Світло погасло і Марина вийшла з будинку.

РОЗДІЛ 12 «ДІМ ЩИРОСТІ»

Після того, як дівчинка трохи оговталась після розмови з Добротою, Джепхук повів її далі – до дому Щирості. Цього разу йшли вони недовго – лише півголини, і вже на місці. Майже поряд з будинком, у якому була розміщена Щирість дорога розгалужувалась. Одна вела прямо, до дому Щирості, а друга наліво. Марина зауважила, що дорога наліво здавалася набагато привабливішою, аніж та, що вела прямо. Тож вона гукнула Джепхука і набрала на його клавіатурі питання:

«Куди веде стежка ліворуч?»

Через кілька секунд на екрані з’явилася коротка відповідь:

«У дім Брехні».

«Чому ж вона така зручна і гарна?»

«Вона не зручна і не гарна. Це ж Брехня, Омана. Так лише здається. Так сомо здається, що шлях до Щирості тяжкий. Тут багато ілюзорного. Наш шлях веде прямо, тож ходімо».

Ось ще кілька кроків і вони вже біля дому Щирості.

Як і в домі Доброти, в домі Щирості спочатку було темно, та потім засяяло яскраве світло. У цьому будинку все було блакитним. Посеред кімнати стояв молодий чоловік, вбраний у блакитне, а перед ним дерев’яний столик, пофарбований у той самий блакитний. На столику лежала прозора куля.

– Привіт, Марино! – привітався молодик.

– Добридень…

– Я – пан Щирість. Наша коротка розмова буде про Правду і Брехню. Ти здивуєшся – до чого тут Правда і Брехня, якщо я – Щирість. Я поясню тобі. Куля, яку ти бачиш перед собою – це Щирість, те, що знаходиться за нею  — це Правда. Доки куля знаходиться у такому стані, як зараз, ти чітко бачиш Правду. А тепер дивись, що станеться…, — пан Щирість замовк, а зображення в кулі почало викривлятися, тоді куля побіліла, посіріла, почорніла… Тоді чоловік продовжив. – Все, що ти щойно побачила – були різні прояви Брехні. Як бачиш, Брехня – це викривлення Щирості, а не Правди. Під час Брехні Правда не міняється. Міняється лише Щирість. Отже, Щирість і Правда дуже пов’язані. Чи розумієш ти те, що я кажу тобі?

– Так, — кивнула Марина головою. Вона дізналася дещо нове і воно її зацікавило.

– Що ж, тоді…, — чоловік торкнувся до кулі і вона стала білою, — візьми цю кулю. Вона стане прозорою, коли треба буде нагадати тобі бути щирою. А тепер нам час прощатися. Бувай!

Як і минулого разу, світло погасло, а Марина, несучи в руках подарунок, вийшла з дому Щирості. Їй залишався один-єдиний дім – дім Щастя…

РОЗДІЛ 13 «ДІМ ЩАСТЯ»

Третій дім знаходився зовсім близько від другого. Це було дивно, оскільки підходячи сюди, Марина не бачила більше жодних будинків навколо. Та зараз окрім дому Щирості їх було аж три: дім Правди, дім Любові та дім Щастя. Дівчинці захотілося зайти в них усіх, та вона згадала, що так довше затримається на Зімбергольку, тож вирішила не звертати зі свого шляху, бо вже дуже скучила за своїм домом.

Як і в двох минулих випадках у будинку спочатку була темрява, а тоді запалало яскраве світло. На відміну від інших будинків, тут все було жовтим. Марина усміхнулася, бо це був її улюблений колір.

– Кожен бачить тут свій улюблений колір. Ти бачиш жовтий, я – білий, а Джепхук побачив би зелений.

– Класно, — мовила дівчинка, розглядаючи жінку, що стояла перед нею. На вигляд вона була років сорока і за своєю фігурою явно не слідкувала, оскільки була досить повненька.

– Що ж…, — мовила пані Щастя. – Мало хто зараз справді розуміє, що таке щастя. Хтось вважає, що це багато грошей, хтось думає, що це любов, хтось переконаний, що щастя полягає в розумінні. А може щастя – це коли у людини все добре і немає жодних проблем? Ні, нема людей, у яких відсутні проблеми. Таких не існує. То що ж тоді таке, це загадкове щастя і як його знайти?…

Уяви собі, що ти маєш подругу, але вона нещасна. Якби ти могла дати їй будь-що, що б це було? Як би ти її ощасливила?

– Нууу… Можливо кохання?

– Уявімо, ти дала їй кохання. У неї з’явився хлопець, все добре. Та раптом у неї померла рідна людина? Кохання вона має? Так. А чи щаслива? Ні. Що б ти їй не дала, вона не стане щасливою.

– Отже, щастя не існує. Невже немає щасливих людей? – Марина була вкрай вражена.

– Ні, не це я мала на увазі. Просто щастя – це почуття. Це не щось матеріальне. Ми не можемо виміряти. Як би це мало звучати? Один літр щастя? Чи кілограм? Ні. Я ще раз повторю, бо це важливо: щастя – це почуття. А для почуття нам не потрібно нічого. Абсолютно. Ніщо і ніхто не може завадити тобі, чи мені, чи будь-кому іншому бути щасливим просто тут і зараз. Ніщо. І тут немає винятків. Жодні смерті, жахи, катаклізми не можуть забрати в тебе здатність почуватися щасливою. Людина позбавляє себе щастя, розумієш?

– Ага. Але як людина може сама себе позбавити щастя?

– Вона починає хотіти чогось настільки, що без цього почуває себе неповноцінною. Так, ніби в неї раптом не стало руки чи ноги. Та насправді вона втрачає голову. Якщо раніше без цього жила, то чому тепер не зможеш? Так, непогано було б мати ще й це. І матимеш. Однак, не відразу. І якщо зараз плакатимеш від відсутності чогось, це тільки віддалить тебе від цього щось. Будь щасливою, і тоді все чого ти потребуєш саме прийде… Не знаю чи повністю, та частково ти мене розумієш. А тепер візьми оце, — жінка простягла Марині вазон з прекрасною жовтою квіткою, яка ще не розпустилася.

– Що це? – запитала дівчинка.

– Квітка розпуститься, коли ти до кінця зрозумієш, що таке Щастя. І з того часу вже ніколи не зів’яне. А зараз… прощавай! – попрощалася пані Щастя.

 
 
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів