№16 «ПРИГОДИ У ВЕЛИКІЙ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ПУСТЕЛI»

ПЛАН

  1. Я хочу знати більше.
  2. Подорож.
  3. .
  4. Історія створення пустелі.
  5. Пустеля сьогодні.
  • .
  1. I. Я хочу знати більше

Знайомтесь, це дівчинка Стася, яка живе у селі біля Херсону з мамою і татом. Більш всього вона любить запускати повітряних зміїв. Дівчинка їх робить сама із прутиків та плівки, яку необережні землероби залишають на полях.

Якось Стася почула, що можна зробити такого великого змія, який підніме людину. Вона зразу взялась до роботи. Коли змій був зроблений, вона взялась за мотузку і почала запускати його. Не встигла отямитися, як відчула, що не торкається ногами землі. «Ура!» — закричала вона — «Я лечу, мов пташка!». Дівчинка летіла над каналом, над річкою Дніпро, над лугами і степами. Всю красу Землі побачила Стася!

  1. II. Олешківські піски

І ось вітер стих і опустив дівчинку на велике море піска. «Ого-го, яка велика пісочниця», — здивувалася дівчинка. Навкруги і справді було багато піска. Він був усюди: ліворуч – пісок, праворуч – пісок, попереду – пісок, позаду – пісок. Тільки десь далеко-далеко була тоненька смужечка дерев. «Туди я і піду», — подумала дівчинка. Коли вона дістлась, то дуже захотіла пити. Як раз недалеко вона побачила озеро і побігла до нього. Вона вже нахилила голову, щоб напитись, але голос з озера її зупинив:

  • Привіт, путнику, прийшовший з Великої Європейської Пустелі! Зупинись! Не пий! Вода в озерах солона і ти не нап’єшся.

Станислава підняла голову і побачила, що серед озера стоїть опудало.

  • Що ти тут робиш? — запитала вона. І опудало розповіло їй свою історію:

Стеріг широкі ниви,

Лякав ворон я сивих.

Аж, гульк, дивлюсь – дерева

Й озера к нам прийшли.

 

Лякав тоді я качок,

Цих качок-прибалачок.

Вони з’їдали рибу,

Тому я їх лякав.

 

Були озера прісні,

А зараз йодовисті.

Тепер ідуть туристи

Й лякаються мене.

 

  • А ти що тут робиш? – запитало опудало.
  • Мене занесло сюди вітром на повітряному змії, — відповіла дівчинка.
  • Я теж хотів би вибратись звідси. Та не можу нічого придумати. У мене ж нема розуму.
  • Я тобі допоможу! У лісі я бачила мудру сову, — і дівчинка побігла до дерев.

Вислухавши стривожену Стасю, сова сказала:

  • Я знаю, як вам допомогти.

З цими словами сова пролетіла над озером, обережно взяла опудало за плечі та віднесла на берег.

  • Не треба дякувати! Тобто, дуже Вам вдячний! – Опудало завжди плутав слова, коли хвилювався.

І раптом друзі почули дивний звук. «ТУК! ТУК! ТУК!!!» І вони пішли дізнатись, що то таке. Коли були близько, то побачили когось, хто рубав всі дерева підряд.

  • Ти хто? Робот? – запитала дівчинка.
  • Так, я — робот. Я – металевий механізм, в мене є завдання, а завдання треба виконувати. Я повинен знайти та зрубати особливу блакитно-смарагдову ялинку. Діти стануть навколо неї у хоровод, і всі їхні бажання здійсняться.
  • О! У нас є бажання, — сказала дівчинка — Але ти зрубаєш всі дерева. Тобі не жаль?
  • Ні, мені не жаль. У мене немає серця.
  • Ви пропонуєте, а я балакаю! Тобто навпаки – я пропоную. – втрутилось Опудало – Полетіти на вашому змії та з висоти знайти ялинку.

І ось опудало вже високо під хмарами:

  • Бачу! Бачу! Ось вона – ялинка смарагдова!

Робот зрубав дерево, і всі пішли на свято здійснювати бажання.

III.       Свято-бажань

  • Я бажаю щастя козам! Ой, ні. Я бажаю собі розум! – Опудало зараз сильно хвилювалося.
  • А я хочу до дому! – сказала Стася.
  • А я хочу серце! – сказав металевий Робот. – Я бачу, що з серцем жити приємніше.

Отак закінчилася історія про Стасю, Опудало, Робота та Велику Європейську пустелю.

Я там був. Мені дуже сподобалось. І тому я хочу, щоб всі знали про єдину  Європейську пустелю, що розташована на Херсонщині.