№16 «Шкільний детектив»

Шкільний детектив

Щодня ми ходимо до школи і отримуємо знання, багато про що нове для себе дізнаємося… але ніколи не знаємо,  яким може бути загадковим  життя шкільного журналу… Так — так, вам не почулося, —  журналу!

Наш, чомусь, завжди зникає  у п’ятницю  і не з’являється  до середи. І до  цього часу ніхто не цікавився де він. Мої однокласники іноді  жартують,  що пора вже знімати детективну передачу: « У пошуках  шкільного журналу». Але цього дня сталося не так, як гадалося…

Я прийшла на урок зарубіжної  літератури у четвер. Це був звичайний день. Вчителька попросила мене сходити за журналом. Спочатку я пішла до вчительської, але там його не було. Вирішила попитати викладачів, але вони нічого про нього не знали… «Що ж це таке? Начебто сьогодні четвер, вже пора б йому знайтися…» — розгублено  подумала  я. Та моєму здивуванню не було меж, коли, повертаючись до класу, біля кімнати з інвентарем побачила відірваний шматочок із нашого журналу з чиїмись оцінками. Звичайно, мої підозри впали спершу на прибиральниць: мабуть, це вони його забирають. Але, якщо б я про це розповіла вчительці, то, впевнена, мене би  просто  висміяли. Тому  вирішила  приховати бачене —  а скажу, що не знаю де він! — і провести власне розслідування, як  у справжньому детективі.

Отже, на цей момент я знала тільки, що, по-перше, у мене є шматочок сторінки з журналу (якщо це взагалі з нього), по-друге, що він зникає — і ніхто цим не цікавиться, а по-третє — що сьогодні четвер, і журнал  повинен бути на своєму місці… І я почала діяти, записуючи цікаві подробиці стосовно нього у маленький блокнот.

На уроці хімії, в мене потекла паста з ручки, яку щойно дала мені подруга. Спитавши дозволу, я вийшла, аби викинути зіпсований презент  і помити руки. Повернувшись, сіла за свою парту. Тут у мене з’явилося  відчуття, неначе  чогось не вистачає, але,  не побачивши  нічого  незвичного,  я заспокоїлась.

Та по дорозі  додому нарешті зрозуміла, що мене непокоїть:  я загубила блокнот, у якому записувала хід розслідування!.. Дуже засмутилася. Але згадавши всі факти, переписала їх у іншій нотатник, додавши  два пункти: « Десь загубився блокнот. Можливо,  хтось з однокласників його викрав?  І чому подруга дала мені  несправну ручку? ».

Цілу ніч я не могла заснути, думаючи: «Хто і навіщо забирає журнал? Чому це нікого, крім мене, зовсім не цікавить?».

У п’ятницю він знову десь «гуляв», тому я не могла дізнатися: чи дійсно цей шматочок паперу з оцінками був з нашого журналу?..  Так було і в понеділок, і у вівторок, і в середу… Отже, майже тиждень, як його немає! Де ж він? Чому його ніхто не шукає? Хто забрав мій блокнотик, або — де я сама могла його загубити? Від якого журналу той шматочок паперу з оцінками?.. В мене накопичилось занадто багато питань. Мені важко було про це думати, тримати в собі. Так хотілось комусь усе розповісти! Але я не могла, занадто боялась висміювань. А раптом усі скажуть, що я сама це вигадала! Тому я мовчала…

Першого квітня прийшла до школи. Мої однокласники, як завжди, почали усіх розігрувати, але я не звертала на них уваги. Мені потрібно було зосередитись на своєму розслідуванні. Майже увесь день я була серйозною, і мені вдалось дещо дізнатись. З’ясувалося, що Наталка заглядала у журнал і виписувала оцінки без відома вчителя. Отож мої підозри впали на неї. Я вирішила за нею простежити. Але вона поводилась досить невимушено і не давала ніякого приводу підозрювати її. Хоча перед останнім уроком я бачила, як вона діставала з портфеля щось схоже на мій блокнот. А коли я запитала, що це, вона різко відповіла: «Нічого!», і поспішно вийшла з класу. Мені здалося це дивним, адже Наталя завжди була привітною і доброю, і ніхто ніколи не чув такої інтонації у її голосі. Тому я вирішила уважніше простежити за нею.

У темному коридорі розмовляли мої найкращі подруги, Наталка і Софія. Наталка передала Соні мій блокнот, у цьому я була впевнена. Але невже вони у змові? Невже саме вони викрали журнал і переховують його, при цьому не залишивши жодної зачіпки і сліду?.. Але навіщо?  Я вирішила поговорити з ними відверто, як то кажуть —  вивести на чисту воду. Та коли я вийшла несподівано з кутка, дівчата  мене помітили і почали тікати. Я не стала їх наздоганяти, знаючи, що в нас ще буде урок, після якого можна буде з ними усе з’ясувати. Але вже вдруге сталось не так, як гадалось: подруги не прийшли на урок. А вчитель нічого навіть про них не запитав. Тому мені це видалось  дивним, і ще більше захотілося з ними поговорити…  Мої розміркування перервав дзвінок. Телефонував  незнайомець. Він запропонував зустрітися у дальньому коридорі на другому поверсі. Я погодилась.

По дорозі забігла до їдальні, тому що побачила дівчину, схожу на Софію. Але невдовзі, вона з поля зору зникла, і я так і не дізналася: чи то Соня  була, чи ні…

Чекаючи незнайомця у коридорі, ходила і думала: що скаже?  Навіщо взагалі він, а може, й вона, мене запросили ?

І от на сходинках побачила його! Ні, не таємничого незнайомця! А журнал!  Зрадівши, почала наближатися до нього, та назустріч мені вийшли  всі діти мого класу… Мене це дуже здивувало, адже всі вони мають бути на уроці!..  Вперед вийшла Софія, сказавши урочисто: «З днем  Першого квітня! Я ж тобі обіцяла, що привітаю тебе найоригінальніше від усіх?.. Ох і мороки з тобою було! — Ти ледве про все не дізналась… Як тобі наш розіграш?»

І тут я все згадала. Минулого року, у День сміху, ми з подружкою уклали угоду про те, що у котрої  вийде найцікавіше привітання з Першим квітня, та має право замовити найдорожчу шоколадку за рахунок тієї, хто програє…  Отже, Софія виграла?

З’ясувалося, що блокнотик не викрадений, а мною загублений.  Шматочок аркуша, наче б то із журналу, насправді з Наталчиного нотатника. А не показала вона його тому, що там був Софіїн план. І найголовніше — журналу насправді не було, тому що вчителька забирала його для шкільних і районих перевірок.

Отже, для себе я визначила  два факти, а саме: я — гарний детектив, і мені можна доручити найскладнішу справу; якщо мені знадобиться приховати так званний злочин, то треба звертатись до Софії!

Ось така детективно — кумедна історія трапилася зі мною!
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів