№15 Комуна Дружби

Комуна Дружби

 

***

Минав останній літній день. Надворі було місячно і де-не-де зорі прикрашали небосхил. Центр старовинного міста.. Час-від-часу вмикаються вуличні ліхтарі, що свідчить про настання ночі. На диво, на вулицях досить людно. Дехто лишень повертається з роботи, хтось заклопотано прямує по довгих алеях, щоб встигнути в магазин, дітлахи вередують і незадоволено йдуть з батьками додому. У парку чутно звуки сов. Іноді подуває легенький вітерець, він дарує свіжість і якийсь спокій після жаркого дня. У цьому місті вони зустрілись вперше. Ні, це не місце їхнього знайомства, а місце, де вони побачили один одного наживо. Раніше їхнє спілкування скадалось лише з телефонних розмов і смс-ок. Цього вечора пара вийшла на прогулянку. Блукаючи довгими і заплутаними, наче в лабіринті, вуличками, і розмовляючи про щось прекрасне, закохані й не помітили, що дійшли до метушливого центру. Ставало все темніше і видавалось, що темрява поглинає місто, хоче забрати його з собою, розмалювати чорним кольором і ніколи не відпускати. Кейт і Деймон, так їх звали, дійшли до парку, де стояли старі дерев’яні лавочки, вони зупинились біля одної з них і обійнялись. Вдень можна було б помітити як світяться від шаленого кохання їхні очі і наскільки щасливими виглядали обличчя, але зараз було складно розгледіти навіть контури їхніх тіл. Люди, що проходили поруч, і не помічали їх, думали, що у парку знову поставили статую, статую вічному коханню. Раптом почався дощ, наче мурашки, люди порозбігались по своїх домівках, вони залишились удвох.

Здавалось, що у всьому світі більше немає людей, що ця пара – остання, їх зберегло кохання, воно не дало щезнути з іншими, таке справжнє, таке сильне. Стрімкий, але ще теплий літній дощ стікав по їхніх тілах, а вони злились у медовому поцілунку і насолоджувались. Нарешті почувся старовинний годинник з вершини міської ратуші, він стукнув 11 разів, надто пізно, удома хвилюватимуться. Деймон  накинув на дівчину свій жакет і провів до дому. Хвилин п’ять вони тримались за руки і хлопець щось розповідав, їхні очі наповнювались радістю і двоє заливались дзвінким сміхом. На прощання він поцілував її, це не був пристрасний поцілунок в губи, про який розповідають в нескромних книгах, це був поцілунок в щіщку, здавалося б нічого особливого, але вона ще довго відчуватиме як його губи торкаються її обличчя..

 

***

Забігши в квартиру, переповнена емоціями Кейт відчула певне напруження з боку батьків та сестри. Вони сиділи за кухонним столом і дивились на дівчину.

– Щось трапилось? – схвильовано запитала вона.

– Люба моя Кейті, – розпочала мама, закручуючи пасмо темного волосся на пальці, – ти чудово знаєш як ми всі тебе любимо і як щиро бажаємо всього найкращого. Останнім часом ти надто багато часу проводиш з Деймоном..

– О, мамо, не треба, не починай, – так по-дитячому і водночас з полегшенням перебила.

– Дослухай! Всі погодяться з думкою, що він погано на тебе впливає. Після знайомства з ним ти сильно змінилась, перестала спілкуватись з більшістю подруг, закинула навчання. Вже й не пам’ятаю, коли востаннє бачила тебе з книгою. Знайомити з ним ти нас не хочеш, а що про нього відомо? Хто він? Звідки? – Кейт просто кивала головою, не вперше така розмова, та всім своїм виглядом показувала, що не планує відповідати на жодне з питань, – Ви познайомились в Інтернеті, бачились декілька разів. Ось не треба, не треба так на мене дивитись. Нічого нам не розказуєш. Складається враження, що й ти про нього знаєш не більш, ніж ми. Я не можу жити з донькою, яка від мене стільки приховує. До того ж тітка Моллі бачила Деймона в не найкращій компанії.

– Маам, досить, будь ласка, в мене болить голова від таких розмов.

– Кейті, маму треба слухати, ти сама завжди так казала,– трішки глузливо зауважила 12-річна Сюзі.

– Мамо, не можеш жити з донькою, яка так багато приховує? Чудово! Я вже досить доросла, мені 19! Я можу жити окремо від батьків.

Батько поправив окуляри, нахилився до дружини і тихо сказав:»А й справді, люба, вона вважає себе дорослою, нехай спробує пожити окремо. Довше тижня не витримає».

– Чудово, Кейт, ти можеш з’їжджати вже завтра пообіді. Я наготую тобі сандвічів на сніданок. Всім добраніч!

 

***

Кейт прокинулась від звуку будильника, вмилася і поснідала разом зі всіма. Видавалось, що нічого особливого вчора й не відбувалось. Мати з батьком надіялись, що донька або забуде, або передумає, але Кейті була налаштована рішуче. Ще вчора вночі вона написала Деймону на мейл і він сказав, що має квартиру на замітці, куди вони можуть переїхати на деякий час разом.

Ближче до півдня дівчина зібрала необхідні речі в міні-чемодан і, попрощавшись з батьками та Сюзі, пішла до центральної бібліотеки, де домовилась про зустріч з коханим. Коли вона прийшла, то хлопець вже стояв, побачивши її, дуже зрадів. Вони обійнялись і Деймон почав:

– Як я і розказував, моя тітка Розі поїхала в Париж і мала повернутись через тиждень. Так ось, її депортувала. Там досить смішна історія. Але ти не засмучуйся, ми можемо орендувати квартиру, по дорозі сюди я знайшов декілька оголошень.

– О, Деймоне, не варто, я все ж можу повернутись до батьків, – трішки жалісливо промовила дівчина. Насправді ж вона зовсім не хотіла повертатись.

Наступні чотири години пара провела у пошуках квартири, яка задовольнить їхні мінімальні потреби, але все не могли знайти відповідної. Кожне наступне оголошення приводило їх в глухі двори або інші закинуті місцини, а в центрі міста ціни надто високі. Кейті не вимагала багато, їй було важливо, щоб двір був не дуже темним, в під’їзді було відносно чисто, вхід був парадний, а не через балкон, ну і, звісно, деякі зручності. Фото, закріплені за оголошеннями, рідко виявлялись правдивими.

Вже майже розчарувавшись, вони натрапили на текс, написаний на шматку звичайного паперу гарним розбірливим почерком. «Здається двохкімнатна квартира в центральній частині міста, вхід парадний, однин балкон, необхідна техніка. 5 поверх. Ціна договірна.» Нижче звисав листочок з номером телефону. Деймон зразу ж зателефонував і домовився про зустріч.

Кейт вподобала квартиру вже тоді, коли ступила на її поріг. Кімнати були просторі, усюди поклеєні світло-фіолетові шпалери, вигляд з вікна просто божественний. Та й ціну назвав господар надто низьку для центру, а це лише підштовхнуло пару і вони оформили оренду на місяць. Вони вийшли на прогулянку з чистою душею. На сходовій клітці вони зустріли старого чоловіка(сусіда), який зі здивуванням і острахом витиснув з себе:»Добрий вечір». Але на таку дрібницю пара й зовсім не звернула уваги. Цю ніч вони проведуть разом, що може бути кращим?

 

***

Пізно ввечері вони повернулись, побувавши всюди, де можна побувати о такій порі, Кейт була дуже втомлена. Її ні на хвилинку не турбувало, що вона вперше спатиме в цій квартирі, що оглядалась тут максимум п’ять хвилин. Вона заглянула в дзеркало, яке висіло на стіні. Трішки захвилювалась, відчувши неспокій від свого відображення у старовинному люстрі, ледь надщербнутому знизу, оббитому золотим потертим обрамленням, але алкоголь і втома взяли своє. Вона лягла і зразу ж заснула, Деймон підійшов і ніжно накрив дівчину фіолетовим пледом, ще декілька хвилин він спілкувався зі знайомими в чаті та ліг біля коханої.

Цієї ночі Кейт просиналась тричі, кожного разу їй видавалось, що навколо роздається шум і скрегіт. Прокинувшись вдруге, вона вирішила, що це таргани і записала на стікері «Покликати комунальну службу і зробити дезінсекцію».

О 7 ранку дівчина вже була на кухні та готувала сніданок. Кейт була дуже вправною в кулінарії і сьогодні на Деймона чекали свіжовипечені круасани, омлет і фруктовий салат. Кейті прибралась навколо, закінчила випікати здобу й пішла будити коханого. Підійшовши до ліжка, вона помітила стікер, на якому було написано «Скликаю Комуну Дружби, щоб розробити селекцію». Кейт гучно скрикнула від здивування і завмерла, від цього ойку хлопець прокинувся і вона покликала його до сніданку. Коли їхня трапеза підходила до завершення Кейті завела розмову:

– Любий, я, мабуть, втрачаю здоровий глузд.

– Зі всіма трапляється, – з іронією і з милою посмішкою відповів хлопець.

– Ти не розумієш, я ж серйозно. Вночі я тричі прокинулась від шуму, вирішивши, що це таргани, написала собі пам’ятку на стікері, щоб покликати комуналку для дезінсекції, а тепер, – вона похапцем підвелась і побігла в кімнату, а повернулась вже зі стікером і дала його Деймону, – Ось!

– Досить дивно, але ж почерк твій. І що означає ця фраза, хто такі Комуна Дружби? – лице хлопця було сповнене непорозуміння і цікавості.

– Деймоне, ми повинні розібратись. Я точно не могла такого написати.

 

***

Вже більше двох годин пара активно шукала інформацію про Комуну Дружби в мережі, але все марно. Раптом Деймон підбіг до Кейт зі скриком:»Знайшов!»

Хлопець натрапив на масові згадки про Комуну Дружби на блозі одного чоловіка, який називав себе Дереком Алексо, він розміщував пости про його довгі дослідження і пошуки представників цієї комуни. Деймон швидко домовився про зустріч і вже через півгодини пара стояла напроти 40-річного чоловіка із жорсткою щетиною, сонячними окулярами і волоссям, пофарбованим у червоний колір, здавалось, що на його голові здійнявся вогонь, який пожирає всі його думки і зводить з розуму. Він активно розповідав свою історію, але як вияснилось, Дерек ніколи не бачив Комуни, 15 років тому він також проживав у тій квартирі, де поселились закохані вчора. Жив він там не один, а зі своїм одногрупником. Вже через день після переселення хлопці почали помічати дивні речі. Найжахливішим було те, що всі події супроводжувались єдиним спільним написом «Комуна Дружби». Вони жили у тій квартирі тиждень, а потім Кері(одногрупник чоловіка) просто розчинився у повітрі зі словами:»Я потрібен Комуні, завтра зустрінемось у штабі».

– Звісно, цього ж дня я з’їхав з квартири і ніколи туди не повертався. Кері також більше не бачив. Всі ці 15 років я відвідував психотерапевта, він мені й порадив створити блог і писати туди свої домисли. Цей блог повинен дати мені поштовх до усвідомлення нереальності тих подій. Вже три роки просто заповнюю його як вигадку, як своєрідний вид наукової фантастики. І ось написали ви.

– Як Ви думаєте, що це за Комуна і як вони замінили стікер у нас вдома?

– Звісно, звісно, звісно,– неспокійно про тараторив чоловік: Після них завжди так. Завжди безліч запитань, на які неможливо знайти відповідь.

Деймон почав щось говорити, але Дерек перервав його:

– Руки! Швидко покажіть свої руки!

Пара аж підскочила від несподіванки, на мить у них в голові промайнула думка про те, що Дерек остаточно збожеволів, але все ж вони простягнули руки. Спершу чолов’яга подивився на зап’ястя Деймона і з полегшенням видихнув. А коли він підняв лівий рукав Кейт, всі жахнулись. Там були каліграфічно виведені дві великі букви «КД».

– Такі ж були у Кері..

***
Кейт, Деймон і Дерек зайшли в під’їзд, де пара знімала квартиру. Ще 30секунд і ліфт прибуде на п’ятий поверх, а зараз червоноволосий Дерек давав настанови:»Заходимо в квартиру і дивіться чи нічого не змінилось, можливо щось зникло, або з’явилось. Я ж шукатиму речі, які залишились тут з останнього разу як я відвідував квартиру». Двері ліфта відчинились, Кейт похапливо встромила ключ в замок і відсунула двері. Збоку стояв старий чоловік, який зі здивуванням і острахом витиснув з себе:»Добрий день». Але на таку дрібницю вони не звернули увагу, бо були заклопотані важливішими справами.
Кейт стала ритись у вітальні, а Деймон обшукував кухню. В цей час Дерек метався туди-назад і під ніс нашіптував:»Все це в минулому. Курі не існувало. Я повинен допомогти цим двом».
– Є, точніше немає,- гукнув хлопець, – я не можу знайти тієї записки!
– Деймоне, не жартуй, ми ж залишили її на столі. Куди вона пропала? Дуже дивно.
– Не зважайте на це, всі свої записи вони рано чи пізно стирають,- пояснив Дерек і всі продовжили пошуки.
Майже півгодини вони бігали по квартирі як навіжені, нічого не знайшовши, і вже вирішили вийти й шукати в під’їзді, але коли вони були в коридорі чоловік занепокоївся. Він побачив знайому річ, дзеркало, оббите золотом і надтріснуте знизу. Варто зазначити, що тріщина була незвичайної форми: з краю відходило чотири лінії. «Але ж їх було три сьогодні вночі, точно три!» –  запевнила Кейт. «А коли ми були тут, то тріщин не було, лише одна після зникнення Кері»,– зауважив Дерек.
Кожен з них зрозумів, що нові тріщини появляються з новими жертвами. Але як вибирали жертв? І досі не зрозуміло, що таке Комуна дружби? Селекцію чого вони хочуть провести? Чому саме ця квартира? Безліч інших запитань, на які немає відповіді. Зрозуміло лише одне, якщо нічого не вдіяти, то на Кейт очікує доля Кері. Ніколи їй ще не було так страшно. Розуміти, що вихід знайти майже нереально. А куди вона пропаде? Куди? Саме це найбільше тривожило її думки.
Раптом почувся гучний м’явкіт котів, здавалось, що тисячі цих тварин зібрались під вікнами і влаштували там бої. «Це знак!» – сказав Дерек:»Мені дуже жаль». Після цих слів стало помітне незначне світло біля Кейт і вона почала пропадати. «Деймоне, пам’ятай, я тебе кохаю», – вона хотіла поцілувати хлопця востаннє, але той побіг в іншу кімнату і через декілька секунд повернувся зі стільчиком в руках. Він замахнувся і влучив просто в люстро, воно розлетілось на дрібні шматки, а Кейт відновила свій чіткий вигляд. Вони видихнули з полегшенням і швидко забрались з квартири.

***
Пара гуляє на околицях старого міста і мило бесідує про Чайковського. Так, вони обоє його обожнюють. Час-від-часу вони зупиняються і пристрасно зливаються в поцілунку.
Ніхто й не скаже, що два місяці тому вони пережили такі події. Намагаються більше про них не згадувати. Кожної суботи вони зустрічаються в кафе з містером Дереком і обговорюють літературу.
Нічого не залишилось після тієї пригоди, вони продовжують звичне життя, а навесні хочуть одружитись.
Тільки дві каліграфічні, вишукані, довершені букви «КД» збереглись на руці Анет. «Кейт і Деймон» – так вона сказала батькам..
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів