№116 Містер Крон та Корпорація друзів

Містер Крон та Корпорація друзів

1

 

За морями та океанами, в іншому кінці світу, де жодного разу не ступала нога людини, скрізь гори, вкриті вічно зеленими лісами, та полями, на яких ніколи не жовтіє трава, могутня ріка, Профунда  несе свої води. Нестримним потоком вона омиває родючі землі,  на території яких тисячі років тому оселився життєрадісний народ  містерів.

Містерія, ось як назва цієї процвітаючої країни про існування якої люди протягом віків навіть не здогадувались, хоча не раз, на власні очі бачили її мешканців . Містєрів у світі людей в усі часи, називали по різному, привидами, чаклунами, барабашками, домовими,  як тільки їх не називали, але частіше всього містерів називали — уявними друзями. Така назва, засмучувала, маленьких чоловічків особливо сильно, адже насправді ніякими уявними вони не булу. Справжні, справжніські, іноді навіть справніші ніж деякі люди. Друзі, ось ким в дійсності завжди були містері.  Їхнє основне покликання робота і сенс всього існування – дружба.

Містєр Крон, тремтячими руками зняв з голови свій зелений широкополий капелюшок, кучеряве, руде волосся прилипло до лоб. Хвилювання гарячою хвилею накрило молодика. Минулого тижня, Крон отримав диплом «Кваліфікованого друга» в Національному університеті друзів, а сьогодні стоїть перед пані Клаудією, директоркою Корпорації Дружби.  Клаудія з надзвичайною швидкістю перегортала, Зелену книгу, і Крон ніяк не міг відвести погляд від її товстих пальців, що мали честь торкатись цієї реліквії.

Зелена книга завжди була найважливішою книгою в державі, якщо не рахувати книгу Законів Містерії, адже саме в Зеленій книзі, знаходився список Тих хто потребує допомоги. Тобто дітей, зі світу людей які опинились у скрутному становищі, і потребують справжнього, вірного та мудрого друга.  Містєр Крон   тремтів від відчуваючи прилив щастя та надії. Ніколи раніше він не бачив цієї надзвичайної книги, але чув та багато що кожна її сторінка здавалась йому прекрасним витвором мистецтва. З самого дитинства Крон, мріяв отримати диплом «Кваліфікованого друга», ось нарешті мрія здійснилась, і сьогодні йому дадуть перше в житті завдання. Цікаво, яким буде його перший друг, це буде хлопчик або дівчинка, скільки їй, або йому років, чи любить він або вона шоколад? Найбільше у світі Крон любив шоколад, тільки не чорний. Чорний гіркий, а Крон ненавидів все гірке, а особливо гіркий шоколад та гіркі сльози.

  • Що ж, містере Кроне – почала пані Клаудія – ознайомтесь з біографією хлопчика та його вподобаннями. На підготовку у вас тиждень, Наступної п’ятниці зранку, вас відправлять у світ людей, Україна, село Барвинівка. Сподіваюсь ви добре володієте українською?
  • Ще б пак – впевнено відповів містєр Крон

Хоча в дійсності, з вивченням мов в університеті завжди мав  неприємності, майже кожної пари, містєр Крон сідав за останній ряд парт, відкривав Підручник Мов, а потім якось непомітно засинав і спав до самого закінчення пари. Не раз викладач, будив його, погрожуючи вигнати з аудиторії, Крон страшенно хропів, декілька разів сонного студента дійсно виганяли за двері. «Вийдіть та подумайте про вашу поведінку містєре». Містєр Крон покірно виходив, сідав на лавочку біля дверей аудиторії і знову засинав. Саме тому, незабаром до нього прилипло прізвисько Соня. Соня Крон, Соня Крон – сміялись одногрупники. Крон ненавидів це прізвище, але нічого не міг вдіяти з цією галепою. Кожного року перед іспитами, Крон відчайдушно намагався вивчити все те чого не вивчив за рік, і кожного разу, стояв на самому краю. Якось містєра Крона навіть викликали, в кабінет декана.

Худенький, вухастий містєр, у рожевому костюмі, декан Лео-Ван- Фастел дві години балакав з Кроном за зачиненими дверима, про що вони там розмовляли так ніхто і не дізнався, але факт залигається фактом, після тієї бесіди декан велів викладачу мов, поставити Крону 3, і вважати іспит зарахованим.

  • Є щось в цьому хлопці! Є! – запевняв Ван-Фастел

Однак, знань у містера Крона не побільшало, замість знати близько 3000 мов світу, він знав тільки 30, серед яких, на щастя була і українська. Володів він нею, не дуже добре, а якщо відверто досить погано, але містер Крон вирішив призабути цю обставину. В решті решт, пів життя він мріяв відправитися у світ людей, а незнання мови, не стане перепоною на шляху до цього. Не варто ускладнювати ситуацію – думав він — промовчати, часом найкраще з того що можна зробити – тому Крон тільки кивнув коли пані Клаудія, спитала в нього чи готовий він до такого відповідального завдання, стискаючи до грудей помаранчеву теку «Історія життя Друга»

Жінка міряла його поглядом, своїх зеленних маленьких очей, поправила окуляри на гачко — подібному носі,  зітхнула та побажала Кронові удачі.

  • Чекаю вас через тиждень.

З величезною текою в руках, містєр Крон весело крокував додому. Гірське повітря йому здавалось, навіть свіжішим ніж за звичай, сонце яскравішим, містери привітнішими, навіть сусідський кіт, (прародичі якого, незрозуміло як пробрались у Містерію зі світу людей, багато років тому) здався милим, хоча до того здавався велетенським, гострозубим монстром. Містєр Крон був щасливим.

Йшов наспівуючи собі під ніс, одну з тих пісень, які сам придумував, і присвячував шоколаду, непомітно тихе наспівування перейшло у гучний, веселий спів, з пританцьовуванням на місці, стрибками, та кивками головою. Мешканці містечка повиходили зі своїх білих круглих будиночків, поглядіти хто там так завзято співає.

— Та це ж Соня! – сказав хтось

— Чого це він так розпівався? – невдоволенно спитала стара пані Марта. Вона ніколи нічим не була задоволена, і завжди всіх повчала, вважаючи що не існує в цьому світі чогось такого чого б вона не знала

— Завдання отримав малий! – відповів містер Бім, котрий рік до того вийшов на пенсію попрацювавши все своє життя, головним архітектором Містерії.

На його очах, і з його творчими ідеями та вмілим керівництвом, тисячі років тому, на цих диких землях, проклали дорогу по сторонам якої збудували білі круглі будиночки для мешканців містечка-держави Містерії, саме він спроектував план Оперного театру — велика десяти етажна конструкція, білого кольору з золотистими візерунками, на стінах якої були намальовані сцени, з казок. Містєри обожнювали казки. В оперному театрі проводились не тільки прекрасні концерти, організовували бали, та вечірки, ще саме тут приймались всі важливі рішення, шляхом загальнонародного голосування.

Все це справа рук містера Біма.

  • Вітаю, тебе синку – викрикнув він у слід веселому містєру

Та Крон, нічого довкола себе не чув, не помітив він також що люди вийшли зі своїх домівок, вітають його, бажають успіху. Навіть як би на Містерію в той момент впав метеорит, скоріш за все містєр не помітив би навіть його, таким щаслив був того дня містер Крон.
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів