№112 ЯКОСЬ У ПОЛІССІ

ЯКОСЬ У  ПОЛІССІ

Чи було,чи  привидилось, а чи наснилося мені. Жив собі  кмітливий та проворний парубок на ім’я Зореслав. Хлопчиком був слухняним та вихованим, але його завжди тягнуло до пригод. Одного разу він вирішив вполювати  лося, щоб пошити собі одяг. Спорядившись у довгу путь, він вирушив у пошуках звіря. Ідучи долиною зорепадів,любуючись стрімкою водою місцевого Бугая , Зореслав  не міг наслухатися чарівних мелодій  пастушків та співу пташок-подружок. Раптом  він відчув ,що серед віковічних дерев та стрімких скель він мандрує не один. За кущем  сховалася тінь незнайомця : звірина чи людина? Дивно! Юний мисливець підготувати стріли, як незнайомець промовив:

  • . Я вже давно вас переслідую і не маю на серці заподіяти вам зло

Зореслав замислився. Після хвилі роздумів почулося впевнене :

  • Як тебе кличуть, чоловіче?
  • Мене в народі називають Слабомиром, – відповів чоловік
  • З яким наміром ви у наших краях,адже ви чужинець…
  • Довго казати-мало слухати, – із задумом на чолі відповів Слабомир. – Але я скажу тобі, що в іншому , не менш дивному світі, я був шляхетним паном.
  • Але зараз мало в наших краях панів, – обурився Зореслав.
  • Ти не дослухав мене, насправді я з майбутнього,- спокійно відповів Слабомир. –Якщо ти, хлопчику, познайомиш мене зі  своїми батьками , то негайно  отримаєш гроші на купівлю одягу з лосячої шкіри.
  • Але я здатний виконати задумане  без вашого втручання…?
  • Ти будеш робити те, що я хочу.

Довелося збентеженому  Зореславу виконувати, що наказав йому цей таємничий незнайомець з майбутнього. Хлопець привів його додому. Він пояснив, що цього чоловіка звуть Слабомир. Він походить з далекого майбутнього.. Батьки повірили своєму синові слово у слово, бо у своїй сім’ї він вважався чесною людиною. Раптом  Зореслав підійшов  до Слабомира і  запропонував помандрувати на Полісся. Незнайомець з минулого стверджував, що там багато лосів..Щоб потрапити туди,треба пройти перешкоди, які ще ніхто не зміг подолати. Проте, за його словами, саме Зореслав може пройти їх. Отримавши  згоду, Слабомир і почав готуватися до походу.

До поліських  лісів недалека путь . Але ці землі були незвичайні, там  хазяйнували    казкові чудовиська. Зореслав впевненими рухами  збирався , обмірковуючи кожну думку. Запросивши з собою  батьків та Слабомира , впевненим кроком  пішов  назустріч захоплюючим пригодам .

На виході зі старовинного міста  біля брами,зарослої диким виноградом,їм зустрілися  представники варти.

  • Де ви йдете, навкруг небезпека?!У будь-яку мить може напасти ворог…
  • Ви ж можете нас відпустити на Полісся?, – віддувався за всіх Зореслав.
  • Ми розуміємо вас, але там дуже безпечно
  • Я вже там був і врятував Слабомира, який потрапив у наш світ з майбутнього, – захищався Зореслав.
  • – Я прийняв власне рішення, що мені треба поїхати з цими людьми.-почули подорожні від вартового.- Я їх буду обороняти у дорозі.

Його колеги погодилися з Ернестовою пропозицією й відпустили їх. Але перед дорогою   легінь-вартовий  довірив   Зореславу свою тайну: йому треба забрати з полону володаря  Полісся кохану Мирославу. Зореслав надав право йому це зробити. Той полегшено зітхнув.

Коли Ернест  потрапив у дім своєї любові,то  побачив  жахливу  картину. Лутки розбиті вщент,речі були розкидані у будинку, наче якась буря все розпотрошила. А найголовнішої  у його житті – не було. Коли  він Мирославу нишпорив по всій хаті, знайшов записку ,в якій  господар Полісся вимагав  від Ернеста принести  йому в жертву свого батька. А він віддасть Мирославу. Якщо не так  – то стратить її. По дорозі до возика, яким веде Зореслав, Ернест обмірковував, як йому у цій ситуації  поступити ? І він прийняв рішення, що заради кохання до Мирослави  готовий на все, навіть відмовитися від рідного батька. Син  поспішив в хату. Він розповів татові про свою проблему і закликав поїхати з ним, але батько цього не хотів. Тоді Ернест вчинив по-хитрому, вирішивши заманити батька тим, що у замку володаря  Полісся знаходиться багато золота та срібла. Його батько на пропозицію свого сина погодився, бо сам колись був багатієм, але потім князь підступно відібрав у нього все багатство.

Коли Зореслав побачив свого нового побратима, він спитав:

  • А де ж твоя кохана Мирослава? Бачу,у тебе проблеми…
  • Вибач, але це дуже довга історія, – ухилився від відповіді Ернест, – про яку треба розповідати лише удвох, десь сховавшись за кущами.
  • Ти хочеш сказати мені чи все ж таки потім? – не второпав Зореслав.
  • Та звичайно ж, згодом, – відповідав Ернест.- Це повинна бути таємниця між нами. Ми ж друзі. А зараз час вирушати.
  • Я буду правити і показувати вам шлях, – відгукнувся на пропозицію Слабомир.

Хлопці  поспіхом приєдналися до батьків Зореслава, які в цей час мирно вели бесіду  на возику, і нічого не помітивши, рушили до повелителя поліських земель.

Дорога то спускалася до самого Бугая,що ревів безперестанку під самими скелями ,то піднімалася,кружляючи серед вікових сосон ,  до самих зір… Під час подорожі Слабомир розповідав багато цікавих фактів про Полісся. Зокрема, у Поліських лісах є особлива магічна сила, яка діє ще з язичницьких часів. Він казав, що подолати цю магію може  лише той, хто має добре серце. Всі засміялись з нього, крім Ернеста, який намагався донести Зореславу, що це правда, бо сам бував у тих чудернацьких місцях. Але раптом Слабомир зупинив воза перед диво-озером, яке в народі величали Озером Смерті і вимовив:

  • Ми зупинились, тому що треба, щоб один із нас занурився в Озеро Смерті. Той, хто це зробить, ніколи не повернеться .Порадьтесь, будь ласка, хто волен на це , і скажіть мені.

Ернест сказав, що не може свого батька відпустити туди , бо треба Мирославу рятувати від лап владаря поліських земель. Він порекомендував Зореславу побалакати про це зі своїми батьками. Яка їх ласка? Зореслав спокійно прислухався поради ,підійшов до нені і тата,стиха промовивши :

  • На жаль, мої рідні, з одним із Вас на цьому шляху я мушу попрощатися.
  • Ми розуміємо тебе, синку, – ввічливо відповіли батьки, – ти нас любив і шанував . Ми протягом усього життя любили тебе… з твоїм батьком ми  про все здогадалися і вирішили, що в Озеро  назавжди піде твій неньо.
  • Чому? – спитав у них Зореслав.
  • Це наше батьківське рішення…, – пояснила його матір.

Зореслав трішки призадумався та зрозумів, що татусь вирішив  померти заради них. Тоді він ніжно по-синівськи обійняв його і попросив  вибачення за те, що  в дитинстві був трішки неслухняним хлопом …Тоді тато сказав свої останні слова:

  • Ти теж мене вибач, синку, будь ласка. Але не забувай того, що я тобі дав. Це твої доброзичливість, відвага, чемність…Синку,не було ще такої людини,щоб не падала. Тож нехай у тебе вистачить сили після падіння піднятись і рухатися до перемоги! Щасти тобі!!!

У цей час, як Зореслав заплакав, Слабомир почав питати  з суворим виразом обличчя:

– Чи готові ви сказати ім’я того, хто знайде свій останній притулок в Озері Смерті?

– Не мовчи, сину, – востаннє у своєму житті підбадьорював юнака батько.

Зореслав вгамував свої емоції і почав казати:

  • Шкода, але цією людиною є чоловік, який навчив мене бути мужнім, хоробрим хлопцем, який навчив мене багатьом чоловічим справам ,які є на світі. Ця людина, на яку чекає Озеро Смерті , є мій батечко. Вибач, але ти повинен вже йти.

Батько і син востаннє попрощалися. Це був  погляд ,який мав глибинний зміст . Погляд, що єднав батька,матір і сина…. Але отець вже почав  занурюватися в пекельну рідину.. Зореслав востаннє глянув на нього і від горя заплакав. Коли батька накрила хвиля смерті, раптом Слабомир легенько так засміявся. Зореслав здивувався цьому та й спитав:

  • Чого ти нам, Слабомире, не виявляєш співчуття?
  • От дурні ви, хлопи, правда, – почав їх дражнити Слабомир, – я завжди вмів користуватися людьми як в майбутньому, так і в минулому.
  • Хто ти ,чоловіче? Чи матір тебе народила?– спитав Зореслав. – Скажи нам відверто , в очі.

Слабомир зізнався гордовито , що  в минулому житті він був неабияким поліським магом! І тепер час неодмінно   повернути  бувалу владу на Поліссі. Почувши це, Зореслав і Ернест одностайно почали думати про  позбавлення злодія. Але лиходій про все дізнався і сказав:

  • Ну що, хлопці, вже хочете мене позбутися? Як страшно…Як смішно!!!
  • Ти не той, за кого себе видаєш, – розгнівано сказали хлопці, – ти-володар Поліського лісу.!!Бо  ж ніхто, крім тебе не знає дорогу до поліських лісів.
  • Хлопці, ви тільки що зробили відкриття!!! – жахливо регочучи , видав  владар Полісся і звернувся до Зореслава. – Ти зрозумій мене, холопе, як ти втратив свого батька, так ти можеш втратити і своїх братів, які зараз сидять у замку. Позбудешся і   своєї матінки…. Так що, подумай, або ви мене випускаєте на волю, або всіх вас вб’ю. Ернесте, це також тебе стосується.

Ернест і Зореслав недовго порадившись, вирішили, що вони випускають господаря Полісся, але за умови, що якщо ще раз вони його побачать – більше не відпустять. Послухався володар і зник у таємничому хмарочосі… Отетеревілі Зореслав і Ернест вирішили дуже уважно прослідкувати за ним. Але таємничий незнайомець зник у невідомому напрямі, наклавши на себе чари.

  • Дідько, ми запізнились, – задумались хлопці.

Раптом  подорожні  побачили якусь невідому світлову пляму біля стовікового дуба. Друзі направилися туди. Їх супроводжували дива . Перед їхніми очима  надприродньо відчувалася якась жива і теплосердечна особа… Білу тендітну  Фею ми побачили  в проміннях сонця,вона спускалася з веселкового схилу прямо до нас. Ернест вирішив підняти зброю і грізно промовив до неї:

– Хто ти така і що ти тут робиш?

– Мене  кличуть Білою Феєю. Бо допомагаю людям , – відверто зізналась вона. Голос  її лунав ,наче кришталеві краплі дощу.

У присутніх одібрало мову…Це просто неземне створіння серед цих жахливих пригод !!!! Згодом почулося  :

  • Якщо ти,вельмишановна Феє, можеш нам допомогти, то підкажи, де зараз знаходиться повелитель Поліських лісів?Порадь,що нам робити?
  • А ви що, не знаєте, що він не може постійно перебувати на одному місці? – спитала Біла Фея і додала:– Але не засмучуйтесь, у мене є один засіб, який покаже дорогу до його замку. Це чарівний пилок. Але користуйтесь ним обережно, бо втративши його , ніколи не врятуєте ні свою кохану, ні своїх братів.
  • Дякуємо Вам. Ви дійсно чарівна і дуже добра фея.
  • Моє призначення – допомагати людям. Але в разі вашої потреби, я ще повернусь. Пам’ятайте, що у вас є неймовірна  і непереборна сила-сила вашої дружби і любові!!!

У вихорі фіалок та крилець  комах Біла Фея зникла як зникає голос…. Ернест і Зореслав довго розглядали чарівний пилок. Врешті-решт, було вирішено, що спочатку Зореслав дістане чарівний пилок. Він так і зробив. Пилок показав, що треба йти у напрямку гори праворуч.

  • Напевно, там живе наш ворог, – подумав Зореслав і додав: – Нам треба вирушати негайно.
  • Стривай, сину … не треба йти туди … – злякалась мати Зореслава Ганна, – … там позаду тебе …

На цих словах вона втратила свідомість та й померла. У цей час Зореслав побачив, що позаду нього стояв страшенний монстр, якого в народі називали вовкулаком. І він був не один.

  • Де меч, який допоможе вбити всіх цих потвор? – розгублено спитав він у Ернеста. Але Ернест нічого не чув, бо його кусали перевертні. Зореслав не здався і вирішив вбити своїми методами їх. Він колись проганяв вовків від стада овець, коли був пастухом, тож добре знав по-вовчому. Тому хлопець не розгубився та й покликав вовків на поле, де начебто повинно було б знаходитися стадо овець. Для цього він змайстрував дерев’яних «овечок», накривши їх білою пухнастою одежею. Вовкулаки прийшли і ,спокусившись на обман, почали нападати на білявок, але «вівці» не дуже хотіли тікати від них. Внаслідок цього вовкулаки вибили собі  зуби. У цей же час Зореслав поспішав до Ернеста, щоб вилікувати його рани, які завдали ці потвори. Він йому подякував за це, заявивши при цьому, що якщо з ним ще раз станеться така пригода, він помре. Друзі пригадали,що перемогти  перешкоди  їм допомогли міцні дружні стосунки та кмітливість. Фея мала рацію…Тоді Зореслав з іронією спитав:
  • Ну що, герою, поїдемо все ж таки вперед, до замку владаря поліських країв?

Перед тим, як рушити, Ернест вирішив подивитися, як почуває себе його батько. І дійсно він був живий, а Ганна була вже лежала мертвою та ще й в крові. Ернест й не знав, як сказати своєму другові цю новину, як почув його голос:

  • Ти чого там довго волочишся, брате? Час вже їхати до замку.
  • Подивися сюди, Зореславе, – вигукнув Ернест, – там твоя мертва матінка.

Зореслав миттю обернувся і ледве не заплакав від побаченого.

  • Тепер ясно, чого матінко ледве говорила. Треба її поховати, і я знаю де.

Хлопці поховали її біля дуба. Зореслав не міг втримати сліз, Ернест намагався підбадьорювати його… Аж  раптово з’явився повелитель цього лісу і сказав їм:

  • Я втомився чекати на вас , цікаво спостерігати ,як ви навмання рухаєтеся  лісом. То наближаєтесь до мого замку, то віддаляєтесь у хащі…а тут ховаєте цю бідолашну жіночку. Ех, пишалась б вона тобою, Зореславе. Але я не за нею я прийшов. Ти приніс, Ернест, те що я у тебе колись давно просив – твого хворого батька? Чи він уже теж перейшов  до інших світів?
  • Не переживайте, будь ласка, панове препоганий- впевнено відповідав Ернест. – Зараз він живий і здоровий ,у повній безпеці.
  • Так принеси його сюди, хутко!!!

Ернест пішов до воза, щоб витягти свого тата. Але Зореслав його наздогнавши, спитав:

  • Навіщо тобі такі жертви,друже? Задля того, щоб витягти моїх братів і твою Мирославу з рук цієї потвори?
  • Так, брате, – відповів його друг . Він почав розповідати, що у нинішнього короля Полісся не було люблячого батька, тому він є таким агресивним. Щоб не допустити надбіди , саме він(Ернест) повинен принести свого татка в жертву .
  • Що ж нам робити? – задумався Зореславі сказав: – Крім того, що нам треба змиритися, іншого виходу я, на жаль, не бачу.

Після нетривалих роздумів Зореслав прийняв остаточне рішення:

  • Заради порятунку своїх братів я на все погоджуюсь.

Друзі разом несли дорогого та улюбленого батька до повелителя Полісся. Як він їх побачив, то наказав , щоб поклали його коло своїх ніг. Згодом володар сказав:

– Тепер мені треба застосовувати магію обміну. Ви мені дали в обмін   цього чоловіка, який буде тепер мені за батька, а вам – повернення  братів, Зореславе. Ернест отримає кохану. До речі, вона мені дуже сподобалася. Правда, шкода мені з нею розлучатися. Вона така вродлива та розумна дівка …вірна та сильна духом!

Почав лиходій вимовляти він свої каверзні  заклинання. Під час цього процесу владар Полісся з батьком Ернеста зникли. Замість них повернулися Мирослава та брати Зореслава – Микола, Ізяслав та Святослав. Вони були дуже раді один одного зустріти. Зореслав та Ернест розповіли ,як заради їхнього спасіння вони втратили своїх батьків.  Ціна була надто високою!

Чи сон це був,чий справді так було…Ось уже і рідна домівка  на видноколі….

Коли друзі входили у рідне місто, то побачили, що воно було зовсім інше, ніж раніше. Зміни перенесли не лише камінні споруди старовинних будівель,іншими стали люди… Усі вітали переможців з тим, що вони зуміли вижити в поліських лісах .На їхню честь влаштовували лицарські турніри, різноманітні свята. Але чи справжньою була їхня радість?Як було далі, то вже буде інша історія…
Перейти в кімнату для голосування

Повернутися до списку творів