Федорова Олена “Непередбачувані будні або зустріч зі старою подругою”

Таал без ентузіазму слідував по залу, ліниво роздивляючись експонати виставки. Коли б не зустріч з потенційним замовником, то він би сидів зараз удома, займаючись улюбленою справою. Але ні! Ринер не з’явився тут, і тепер він вимушений був тинятися. Виглядало б дивно, якби хлопець, що зайшов п’ятнадцять хвилин назад, рушив до виходу. Юнак зупинився біля молодої німфи[1] і картини, перед якою вона стояла.

«Який несмак, – подумав він, роздивляючись малюнок. – А які жахливі розводи. Хотілося б поглянути на цього бездарного автора, – глянув на табличку і тут же виправився: – Це ще й жінка, що, втім, усе пояснює».

– Цікава палітра, – звернувся до дівчини.

Та перевела на нього здивований погляд і ввічливо відповіла:

– Дійсно. Автор талановитий, чи не так?

«О, яка необдарована особа це написала», – подумки заявив сільф[2], але сам відповів:

– Поза сумнівом.

– Мені здається, вам не подобається, – невдоволено пролунав її голос.

– Чому ви так вирішили? – він м’яко посміхнувся їй і з удаваною жвавістю став роздивлятися роботу.

«Який брехливий хлопчина!» майже вигукнула лимнада[3], але встигла зімкнути уста.

– Гм, – хлопець замовк, намагаючись вгадати її ім’я.

«Нізащо не скажу справжнього», – і тихо мовила:

– Лела.

Дівчина не любила брехунів і облудників, через те вона і жила одна. Ця прекрасна, досить забезпечена своїм талантом діва не могла уявити, що б сталося, коли б вона не вміла чути чужі думки.

«Яка цікава співрозмовниця мені дісталася. Непогана фігурка, чудове захоплення, навіть характер, можу заздалегідь сказати з перчинкою».

– Лела, – навмисно розтягуючи голосні, промовив він, – ви поціновувач мистецтва?

– Хіба тут може знаходитися людина, яка зовсім не цікавиться ним?

«Може» – без ентузіазму вирішив юнак.

– Але ви маєте рацію.

Вона поглянула на гарненьке обличчя, ідеально доглянуте волосся, укладене на плечі, одяг, що добре сидів на ньому, і мимоволі стиснула губи.

«Огидний тип».

– Перепрошую, – вона кивнула і сховалася у натовпі.

– Схоже, тут робити нічого, – задумливо промовив довговолосий і поспішив повернутися.

Тільки він сів за роботу, як у кімнату зайшла немолода жінка.

– Таал, твій батько хоче, щоб ти сьогодні залишився на сімейну вечерю. У нас будуть гості, якщо пам’ятаєш – це батьки тієї маленької дівчинки, з якою ти товаришував ще в академії.

Юнак усміхнувся. Знала б матір, як він глузував з неї, давно вже взяла б в шори. Ох, він дуже добре пам’ятав злість в її очах, особливо після того, як вилив відро фарби малій на голову. Та дурненька з дитинства псувала полотна своїми мазками. О, ще темноволосий запам’ятав і те, як у змаганнях між молодшими і старшими учнями штовхнув її у бруд, і те, як потім помстилася вона.

– Звичайно, – він швидко відповів, розуміючи, що занадто надовго замислився.

– Судячи з посмішки, ти радий цій зустрічі, – засміялася мати, підморгуючи синові.

Так, батьки не любили його легковажність, більше того, постійно намагалися підшукати дівчину. І кожна чергова кандидатка виявлялася або нудною німфою схибленою на вивченні магії, або легковажною дівицею. А якщо і траплялася нормальна дівчина, то вона не могла терпіти його огидний характер і абсолютно неприйнятні звички самотнього сільфа.

«Зате сьогодні я повеселюся», – вирішив той, повертаючись до роботи.

 

Ноар з небажанням зібралася на вечерю. Її батьки вже давно не зустрічалися з родиною Таала, проте здавалося дивним те, що її присутність була обов’язковою. Адже вони знали на що давити: залишитися без їхньої підтримки – згубити своє заняття.

 

… – Випусти! кричала дівчинка, стукаючи у двері. Негайно.

Дай подумати, – задумливо мовив хлопець. Ні.

Ерпиль недоглянутий, відкрий двері, пищала та.

Тихіше, лимнада, невже ти так хочеш, щоб батьки збіглися на твій крик.

Коли я виберуся звідси, тобі буде погано.

Ну, тоді до зустрічі, повідомив він і, сміючись, вийшов із кімнати.

Гей, ти, панічно відгукнулася вона. Незважаючи на свою сутність, темряви вона боялася, ніби досі залишалася людиною. Не йди ось так. Негідник.

Коли двері самі відчинилися, дівчина обережно виглянула, примітивши хлопця, що валявся в ліжку. Тихо вислизнувши, Ноар підійшла ближче і, прошепотівши заклинання, змусила його заснути.

Можливості німфи ніколи не обмежувалися, це давало їй право робити, що надумається, адже так її сили розвивалися. Смішок зірвався з вуст.

Швидко схопивши ножиці зі столу, золотоволоса відрізала пасмо волосся і швидко спалила його, і так пучок за пучком створила йому дивовижну зачіску. Але на цьому вона не зупинилася, так просто він не відбудеться! Швидко закінчивши, спустилася вниз, посміхаючись.

Уранці хлопець прийшов в академію не в кращому настрої і тільки сердито кидав погляди на неї, коли бачив у коридорі. Тому лимнада швидко повернулася до класу. Треба сказати, що навіть викладачі оцінили старання дівчинки і сміялися, обговорюючи синьо-руде волосся хлопця. Він виглядав досить мило, на думку Ноар, тому вона з радістю намалювала портрет свого мучителя і повісила у себе в кімнаті, як нагадування про перемогу. А вже коли оголосили конкурс на тему: «Життя в академії», то злорадно потираючи руки, вона, не сумніваючись, віддала своє творіння, яке, до слова, вийшло дуже непогано.

Помста відбулася негайно, тому декілька подальших днів золотоволоса ходила з різноколірними плямами на обличчі…

Так, він був ще тим негідником.

 

«І чому я повинна знаходитися тут?» – незадоволено думала вона, а сама промовила:

– Добрий вечір, – і привітно посміхнулася старшим сільфам.

– Я теж радий тебе бачити, – удавано розплився в посмішці нізвідки виниклий хлопець.

На хвильку дівчина зупинилася, оглядаючи його: риси обличчя були повні неправдивої доброти і лагідності, очі, що припухли, горіли іскорками, куточки губ були підняті. Волосся було таким же чином укладене, як і в галереї. Він допоміг зняти одяг, а потім жестом покликав за собою, на що та лише закотила очі і пішла до столу.

Батьки невпинно базікали то про життя, то про роботу, але коли перемкнулися на своїх дітей, Ноар і Таал одночасно зітхнули. За усю бесіду вони жодного разу не заговорили один з одним.

– Ми, напевно, підемо нагору, – запропонувала дівчина, подумки закликаючи їх погодитися.

– Звичайно.

«О, нарешті, у мене є привід піти», – вирішив хлопець і, піднявшись промовив:

– Добре відпочити, – на що німфа лише похитала головою.

Вона швидко огледілася навкруги і сіла на ліжко. Давно тут її не було, але кімната анітрохи не змінилася: усе такі ж темні стіни, мінімум меблів і найважливіше – двері в інший світ.

«І як його батьки не помічають цього?»

– Легко, – пролунав голос. – Ти так пильно дивилася туди. Досі не можу зрозуміти, чому ти бачиш це місце.

– Тому, що ти досі слабкий маг, – холодно відізвалася дівчина, піджавши губи.

– О, ти не змінилася, – вона ж проігнорувала його засудження.

Декілька хвилин вони сиділи в повній тиші, що шалено дратувало.

«Схоже, пора щось придумати, а то вона скоро пилом припаде, так уміло зображуючи деталь інтер’єру, – темноволосий оглянув її. Ну точно не уперше це робить. А я сподівався на радіснішу зустріч. Навіть подарунок приготував».

Звичайно ж Ноар почула про передбачуване посуле[4], зазвичай це закінчувалося недобре для парочки, але жіноча цікавість зіграла свою партію.

– Мені чомусь здавалося, що ти більше не використовуєш ці двері, – уже більш зацікавлено додала вона.

– О! – вигукнув той. – Ти просто заздриш, адже я можу у будь-яку мить опинитися там, де захочу.

– Помиляєшся, я упевнена, що просто так ти їх не використовуєш. – Вона швидко оглянула сяючу фізіономію.

– А ти все ж таки спостережлива, це забирає надто багато енергії. Але сьогодні у мене до тебе пропозиція.

«Нарешті», вирішила дівчина, нервово постукуючи пальцями по ліжку.

Погляд його спалахнув, рухи стали плавними, поки він підходив ближче, усе в нім говорило, що він керує положенням, і це не сховалося від неї. Німфа занадто добре знала «друга», тому не важко було здогадатися, що він застосував сили, щоб розташувати і підпорядкувати її собі. Колись це вдавалося, зараз же вона була набагато старша, але зацікавленість у тому, чого він хоче, турбувала її сильніше, ніж коли-небудь, тому вона зберігала потрібний погляд.

– Ти могла б мені допомогти, – він простягнув їй руку.

– У чому? – стримуючи усмішку, запитала лимнада.

– Звідти прийшов лист. Безглуздо, чи не так?! Хочу, щоб ти перенесла нас за цією адресою.

Залишаючись покірною, вона потягнула темноволосого за собою до дверей і, відчинивши їх, встигла знешкодити молоду відьму. Очі відразу ж засліпило яскраве світло, а через декілька секунд темрява, що змінилася, скувала руки і ноги, помалу живлячись від добровольців.

Коли вони розплющили очі, побачили, що стоять посеред порожнього поля. Перед ними виднівся невеликий будиночок, який майже розвалювався. Усередині виявилося сиро і прохолодно, але найважливіше те, що людина, точніше літня жінка, що сиділа біля багаття, не оглядаючись, звернулася до них по імені. Серце дівчини забилося швидше, дихання на мить перехопило, здавалося, що хтось помалу перевіряє її життєздатність.

– Тобі погано? Ноар, не мовчи! – швидко зреагував хлопець, підхоплюючи її під руку.

– Поруч, – прохрипіла лимнада, а через декілька хвилин прийшла в себе.

– Що? – не розумів він. – Щось сталося?

– Не дочекаєшся, – прошипіла вона, відскакуючи від нього.

Підійшовши ближче, вона доторкнулася жіночої руки і тут же відсмикнула її: частина енергії отрутою пройшла по пальцях. Ноар вже і забула, що у цьому світі усі сили пропадають. У неї залишається лише піщинка, яку потрібно зберегти, інакше не повернешся.

– Прекрасно. І навіщо ти притягнув мене сюди? – похмуро поцікавилася лимнада.

– Сам не знаю, – пробурчав сільф, і вже голосніше мовив: – Мені стало нудно.

– Наступного разу розважайся іншим способом, – роздратовано промовила вона.

– Тільки якщо ти мені допоможеш, – так само відповів хлопець.

«Ну, нарешті, Таал показав себе», похитала головою дівчина.

Німфа обійшла місце поряд із старенькою і відразу ж звернула увагу на миску, що стояла поряд: вміст був прикритий білим конвертом, усередині якого нічого не виявилося.

– Як вона взагалі зверталася до нас? – задумливо мовила лимнада.

– Гм, ти впевнена? Вона нічого не говорила.

– Можливо, мені здалося, – швидко відмахнулася дівчина.

«Прекрасно. Це чула тільки я. Значить, і присутність отрути в повітрі відчувала лише я. Це дуже дивно».

– Давай повернемося, – спокійно зронила Ноар, роздивляючись насіння невідомого їй плоду, на якому були висічені якісь візерунки.

– Що це? – хлопчина підійшов ближче до дверей, що світилися.

Він швидко відчинив їх, не відчувши при цьому ніякого спустошення, як це траплялося раніше.

– Яким чином? – не розуміла золотоволоса. – Чому у мене зовсім немає запасу магії, а ти нею переповнений?!

– Не обманюй! І у тебе її достатньо.

– Але…

– Тихіше, – зронив довговолосий, – Ти перша.

– Ні за що! – покосилася вона на відчинені двері.

– Давай, інакше я сам заштовхну тебе туди.

– Недоумкуватий, я більше не піду з тобою нікуди.

– Лимнада, будь ласка, – зло процідив він, роздратування взялося незрозуміло звідки, – будь хоч раз слухняною дівчинкою і виконай моє прохання.

Слова його ніяк не подіяли, а обставини, в яких вони знаходилися, викликали недовіру і тривогу, тому дівчина відступила назад. Пролунав чужий рик, і сфера ударила в спину, відштовхнувши її прямо в потерну[5].

– Хто ви? – вона спокійно дивилася на літнього чоловіка, по комплекції більше схожого на людину, ніж на когось з німф, ельфів або лютенів[6].

– Ти не хочеш дізнатися що з твоїм другом? – чоловік ураз опинився поруч. – Я можу тобі показати, – і в його руках спалахнула посудина з якимось травами, а через мить затягнулося водяне плесо, в якому вона побачила Таала.

– Чому я тут? – дівчина почала нервово стискати і розтискати пальці.

– Ти моя здобич, якщо він не знайде тебе, – голос його звучав м’яко, і в нім чулося стільки мінливої доброзичливості, що це насторожувало її сильніше.

 

Хлопець помітив попереду жінку і маленького хлопчика поряд з нею, який кидав камені у болото. Зачарований, він спостерігав за тим, як злегка погойдується по краях запашна від води трава, а услід за кореневищами він примітив стиглі ягоди, що простягнулися і плутались у мохові. Вони злегка колисалися, ніби пливли по хвилях. Болото зовсім не клекотіло, як це бувало зазвичай, і здавалося, що камені, які хлопченя кидало туди, оживали і рухалися під брудною водою.

– Гей, – відгукнувся Таал, поспішаючи до них, – не підкажете, де я?

– Звичайно, – хрипко відгукнулася жінка, підіймаючись з трави.

Таал відразу упізнав одну з лимнад: синє волосся із золотими пасмами видало її істинну сутність, а пожовклі перетинки між пальцями говорили про те, що вона ніколи не покидала болота. Лимнади в місті були небезпечні, а в лісовій глушині тим паче, тому темноволосий неохоче підійшов ближче.

– Чи не бачили ви тут дівчину, що, можливо, лаялася?

– Ні, – відгукнувся хлопчик і прудко розклав гілки, готуючи вогнище. – А ви здалека? – захоплено вимовив малий. – А звідки? – не угамовувався він. – Надовго? А хто та дівчина?

– Тихіше, – прошипіла жінка, грізно глянувши на хлопченя. – Краще б дізнався, чи не по наші душі він прийшов!

– А ви нас убити хочете? – швидко промовив той, формуючи захисне поле. – Так ми вас не підпустимо.

– Що ти, – довговолосий посміхнувся йому та сів поруч, розглядаючи малого.

«Ніби звичайний хлопчик, а такі яскраві очі і цікавість так і горить в них. Не схожий він на когось небезпечного, а ось бабка, за нею потрібне око та око», вирішив він.

– Бачила я твою діву, – пробурчала жінка, повертаючись до болота.

– Де ж вона? – підскочив він, мимоволі розкидавши гілки для вогнища.

– Не зараз, – крекчучи, відгукнулася вона, – уранці допоможеш мені, і я вкажу шлях. А доки допоможи дитині приготувати для вас ліжка. Малий тебе проводить.

Коли вони зупинилися в декількох метрах від старої, хлопець здивувався.

– Знаєте, лимнада не любить магію, тому якщо ви можете чаклувати, не дайте їй дізнатися про це, – безпечно мовив малий.

«Яке зговірливе хлопченя».

Він швидко сплів їм з лози ліжка і покликав Таала за собою назад.

– Ти міг зробити це і поблизу неї.

– Не міг, – радісно відгукнувся малий. – Настирлива бабка не поділилася б зі мною.

– Чим? – здивовано промовив той.

– Чим, чим! Завжди одне і те ж, – удавано зітхнув він. – Може ще покричиш, адже я так просто таку посудину з енергією не залишу.

Обличчя його спотворилося, дитячі риси погрубіли, а зовсім скоро сільф помітив невеликі ікла. Чомусь сили ніяк не діяли.

– Не намагайся, – зронив малий-потвора і швидко виник поруч, упиваючись у його руку.

Таал, не зволікаючи, стрибнув під воду, а коли розплющив очі, то опинився біля невеликого сарайчика, що обвалився. На подив, це було звичайне місце і слідів водойми взагалі не було видно.

– Новий подорожній? – пролунало зовсім поряд. – Утікаєш від хлопченя?

– Де ви? – відгукнувся той, обертаючись.

– Заглянь під уламки, – хлопчина недовірливо спинився. – Нічого. Ніхто не хоче допомогти мені. Не вірять, – прозвучав голос. – Якщо хочеш відшукати когось, йди далі, а як побачиш коло з вогню, ступай усередину.

«Може не так уже і погана ця людина, подумав він. – Але що, якщо це черговий мисливець за мною! Гаразд. Я повинен допомогти».

– Чому не поспішаєш? – відгукнувся старий з-під дощечок.

– Спершу я звільню вас, – якби хлопець бачив блиск в очах удаваного старого, то ні за що не став би його звільняти.

Коли він подав руку, помітив невелику особливість, що відрізняє звичайного старця від істоти, яка прийняла такий вигляд: з-під довгого волосся хлопець побачив загострені догори вуха, що стирчали, а на ногах примітив кінські копита, що раніше не кинулись йому в очі. Темноволосий відсахнувся від нього і став стежити за реакцією вже звільненого.

– Здогадався-таки, – усміхнувся баггейн[7] і швидко повернув свій справжній вигляд. – Ну що ж, ще жодний не виходив звідси живим, – і кинувся на нього.

Таал зірвався з місця, сподіваючись, що перевертень не обдурив його і звідси є вихід, але перед собою він не бачив ані найменшої ознаки пожежі. Впавши на землю, він швидко скотився в яр, де і помітив світло за деревами, а почувши рев за спиною, швидко кинувся до переходу і перенісся.

– Хто тут? – запитав він, озираючись. – Виходь негайно.

– Не думай, що я покажу свою особу, – прозвучав доволі знайомий голос.

– Ноар? – вигукнув той, намагаючись розгледіти щось посеред темряви.

– Шукаєш подружку?! – глузливо прорекло воно.

– Хто б ти не був, як пройти далі?

– А якщо я скажу, що виходу немає, – прохрипіло щось таємниче.

Коли чергове чудовисько вийшло до нього, він побачив лише темну тінь, яка трималась у повітрі та неквапно наближалася.

– Стій! – невпевнено вимовив Таал.

– Ти ще можеш говорити? – щось обійшло його кругом. – Ну що ж ти, – погойдало це головою, – від лимнади та її синочка втік, підступного перевертня впізнав, а від мене навіть не біжиш. Не боїшся?!

Сільф розгублено озирався навкруги, намагаючись відшукати те, що сховалося в темряві, як раптом почув сміх.

– Досить давно у твоїх очах не було такого страху, чи не так? Навіщо ж тобі ризикувати собою заради дівча?

– Я завинив перед нею, – прочистивши горло, відповів він.

– Ох, – засміялася дівчина, – ти б бачив своє обличчя! Таал, повинна сказати, що більше ніколи не погоджуся на твої авантюри.

– Це, дійсно, ти? – очі його чогось заплющувалися, і він відступив трохи назад.

– Звичайно, я. Мене перед тобою до чаклуна закинуло. Він сильно моєю силою поживитися хотів, але доки спостерігав за тобою, я його розрядом шарахнула, але не допомогло.

– Ти його вдарила? – недовірливо запитав хлопець.

– Ні, чаєм почастувала, – хмикнула та. – Звичайно, огріла якимось мотлохом, якого там було достатньо, а ти що думав!

– Нам треба вибиратися звідси.

– О, а я не знала.

– Не язви, краще подумай як повернутися додому.

– Я скажу, але за однієї умови: ти закриєш ТІ двері по поверненню.

– Згоден.

– Чудово, – вона посміхнулася і, обійнявши його, торкнулася губами підборіддя, прошепотівши: – А тепер додому.

Коли картинка перестала мерехтіти, він помітив, що стоїть разом з Ноар і сильніше притиснув її до себе.

– Ну, що скажемо батькам, як будемо виправдовуватися?

– Придумаємо, – посміхнулася та. – А поки цікаво, звідки ти здогадався, що я можу читати думки? І як давно ти також це вмієш?

– Ще з дитинства, – спокійно відповів той, – А ти?

– Гм, зовсім нещодавно знайшла заклинання, яке надавало таку можливість. До речі, обманювати дівчину на виставці було досить невиховано, вона дуже хотіла, щоб я тобі про це повідомила.

– Те ж можеш передати і їй. Це ж вона назвала зовсім інше ім’я.

– А ти образив мою картину.

– Ти ж – мою привабливість, швидко зникнувши з поля зору.

– А нічого було прикидатися, що пейзаж тобі сподобався.

– Досить, – м’яко посміхнувся він і припав до її уст. – Сподіваюся, що це спокутало мою вину.

– Не зовсім, – усміхнулася дівчина і начарувала йому на голову відро з холодною водою. – І не забудь про посуле!

– Ну все, чекай! – засміявся він, кидаючись на неї.

– Ви ж тільки що пішли нагору, – батьки здивовано вилупилися на них.

– Гм, – дівчина поглянула на хлопця.

– Ми вирішили знову приєднатися до вас, – Таал сів на своє місце і поплескав по стільцю поряд з собою, на що Ноар закотила очі.

Сівши поряд з ним, вона прошепотіла так, щоб ніхто не почув:

– Бачу, тебе це нічому не навчило. Я завтра прийду. Перевірю чи виконав ти свою обіцянку, а доки дай мені ще одну. Ти просто зобов’язаний прогулятися зі мною ще колись, нам треба багато чого обговорити. Більше того, колотнечі з тобою – це обов’язково весело проведений час.

– А ти сумнівалася? – голосно мовив він, привертаючи до себе увагу.

– Ані трохи! – засміялася Ноар.


[1] Німфа – божество у вигляді жінки, яке уособлює явища і сили природи.

[2] Сільфи – духи, що живуть у повітрі

[3] Лимнади – різновид німф озер та боліт, лице їх має прозоро-салатовий відтінок, великі темно-зелені очі, повні губи, зуби світяться смарагдовим відтінком, вони мають жаб’ячі перетинки між пальцями, та зазвичай носять вінок із латаття.

[4] Посуле – обіцянка яких-небудь благ за сприяння, співробітництво.

[5] Потерна – довгий коридор з перегородками на вході й виході.

[6] Лютени – нічні істоти маленького зросту і вкрай проказливого характеру, перевертні.

[7] Баггейн – перевертень. Він ненавидить Людей і всіляко нищить їх. Баггейн здатний виростати до велетенських розмірів та приймати сутність кого завгодно.

 



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *