Козак Марія “Пес і Дельфін”

Частина перша: зустріч

На вулиці був дощ. Дональд сидів у своїй будці. Море неподалік здіймало високі хвилі. І тут Дональд звернув увагу, що не березі хтось з’явився. Це море викинуло на берег рожевого дельфіна. Собака хутко попрямував до морського мешканця. Дельфін-дитинча  виглядав знесиленим та наляканим. Блакитні очі благали про допомогу. Дональду ніколи раніше не доводилось бачити дельфінів рожевого кольору – тому він з цікавістью розглядав істоту. Раптом зрозумів, що вона без води загине – тому став штовхати її до моря. Але хвилі були такі сильні, що знов кидали тваринку на берег. Тоді Дональд ухопив дельфіниху за хвоста і дуже довго і тяжко тягнув її до дверей домівки свого хазяїна, якого у цю пору не було вдома.

Від відкрив лапою двері, затягнув велику рибу у раковину і відкрив воду. Вона розплющила очі і спитала:

– Де я? Хто ти? Як я тут опинилася?

Дональд відповів:

– Спокійно, не кричи. По-перше, ти в домівці мого хазяїна. По-друге, мене звуть пес Дональд. Ну і нарешті третє – тебе викинуло на берег і я знайшов для тебе воду.

– Мені дуже приємно познайомитися! – чемно відповіла дельфініха. – Я вдячна тобі за порятунок, але не зможу довго жити у раковині. До речі, мене звати Анаель.

– Мені теж дуже приємно познайомитися, – ввічливо відповів пес.

Він розумів, що на його плечі лягає дуже велика відповідальність: врятувати Анаель так, щоб ніякій браконьєр або недобра людина не побачив її. Адже не кожному випадає нагода побачити рожевого дельфіна! І хтось може скористатися цим з корисливих мотивів. Ось що він придумав: поставити дитячу ванночку на колеса, налити води і так транспортувати Анаель до моря.

Пес каже:

– Стрибай, Анаель, у ванночку, поїдемо до моря. Там хвилі стихають – я допоможу тобі виплисти у відкрите море.

Частина друга: довга дорога

Ура! Задум пса Дональда почав вдаватися, але він почав втомлюватися. Та ще й колесо відвалилося. Треба було перепочити, але часу не так вже багато. Повернеться хазяїн, побачить, що улюбленця вдома немає, почнуться дуже нервові пошуки, а цього Дональд не любить.

Колесо невдовзі вдалося відремонтувати. Дональд хотів трішки подрімати, але не вдалося. Тому що неподалік від нього з Анаеллю вив вовк, до того ж так тривожно, що пес насторожився. І тут у кущах почулося шарудіння. Рятівник побачив в наступаючій темряві два невеличкі ліхтарики. Пес підійшов ближче, щоб роздивитися. У кущах було… маленьке вовченя. Воно дрижало та жалібно поглядало на собаку. Пес зрозумів: тривожне виття вовка – то голос мами, яка загубила малечу.

– Як його повернути, щоб не нарватися на його маму? – гадав Дональд. – Та й як її знайти – вовків тут багато, а мама цього вовченяти одна.

Нарешті він вирішив:

– Добре, візьму тебе з собою. Поспимо трохи біля Анаель.

Ніч йшла важко, маля постійно плакало. І лише під ранок малий заснув. Але тут прокинулася Анаель і у захваті скричала:

– Ой, яке вовченятко!

– Та тихіше, Анаель! Я ледве його вклав спати!

– Добре, я буду тихо, – прошепотіла Анаель. Але через мить знов заволала:

– Агов, Дональде, поглянь! Там – моє море!

Частина 3: вовки

Раптом почулося гупання могутніх лап. Це були великі вовки, зграю яких очолювала мама вовченяти, що мирно спав біля ванни. Мама-вовчиця підійшла до свого сина, сказала щось на вовчій мові. Потім переказала щось своїй зграї. Вовки оточили Дональда і Анаель. Пес не вагався – і сміливо попрохав про допомогу. Дотягти дельфініху у ванні з одою до моря йому було вже несила. І вовки погодилися! Зграя швидко дісталася до воді. І ось уже Анаель нарешті вдома – у морі!

Вовки, і насамперед вовчиця-мама подякували Дональду за те, що він вберіг вовченя. Дональд також подякував за допомогу – і зграя направилася до лісу.

– Будемо дружити! – каже Дональд Анаель з сумом, що доводиться прощатися.

– Будемо! – каже Анаель.

А потім у кожного було своє життя.

 



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *