Касянчук Надія. Уривок (2 розділи)

ГЛАВА 1

Нік біг так швидко, як тільки міг. Він знав, що за ним женуться. Нехай хлопець і не міг сказати, хто саме. Але відчуття ніколи його не підводило. Особливо в таких випадках. Нік вирішив, що бігти він буде аж допоки його серце не зупиниться назавжди.

–         Ніку… Ніколя… Не втікай від мене, синку! – Цей лагідний голос проривав нічну тишу немов сотні гармат. – Синку, зачекай.

На мить хлопець зупинився. Він сам не розумів як, але він впізнав цей голос… Але це неможливо! Його матір вбили ще в день його народження… А тепер прийшли і за ним.

Воісіди.

Це ті ж сирени, от тільки набагато гірші. Наймані вбивці старійшин Ради Зірок.

Нік почав згадувати слова батька.

« Коли чуєш їх голос, нізащо не обертайся. Ти їх не побачиш, а от вони тебе так. І тоді настає найгірше. Якась частина їх душі поселяється в тобі. Ти починаєш марити. Декого вдавалося врятувати, більшість загинули… – На цих словах у його тата завжди виступали сльози. – Я не хочу ще раз випробовувати удачу.. Я не витримаю ще одної втрати.»

Не обертатися.

Тільки не обертатися.

Аби відволікти себе від страшних думок про своє мабутнє, Нік почав шукати відповідь на одне запитання.

Як юний, сільський хлопець, нехай і достатньо обдарований в магії, зміг перейти дорогу старійшинам? Що поганого зробив Нік з родиною?

–         Тікай, Ніколя! Не обертайся! Я їх затримаю!

Нік знав, це справді Фрарт – його тато. Хлопець заховався за найближчою горою каміння, та майже повністю прикриваючи очі руками почав слідкувати за дивною бійкою.

–         Тату, рятуйся! – наляканий хлопець повністю відкрив очі. – За тобою…

Спалах.

А потім темрява.

 

 

ГЛАВА 2

Фрарт сів за дерев*яний стіл та подивився на власне відображення у дзеркалі. О так, за останні декілька тижнів він добряче змінився. Схуднув. Постарів.

Чоловіку ще не було й сорока, та на його скронях не залишилося жодного русого волоска, а обличчя було щедро зоране зморшками. Під його сірими очима були настільки великі синці, що, здавалося, ніби Фрарта тільки-но побили.

Чоловік мимоволі посміхнувся.  Ще місяць тому він був зовсім іншим. А потім, про нього знову згадали старшини Ради Зірок.

Хоча їх обирали для того, аби вони мудро правили, старійшини давно зрозуміли, як добре ніжитися в м’якому кріслі володаря,  та як швидко це може закінчитися. Тому вони наймали воїсід та змушували їх вбивати ворогів та суперників. 16 років тому, до якоїсь з цих категорій потрапила і сім’я Фрарта.

В день народження його сина Ніка, на будинок напали. Дружина Фрарта – Аурелія врятувала новонародженого. Натомість, загинула сама.

Останні хвилини свого життя, вона розповідала про жахливих створінь, які й спричинили напад. І Фрарт був єдиним, хто знав, що це лепечення не є марево. Чи принаймні єдиним, хто цього не приховував.

А тепер… Тепер вони вирішили забрати й сина.
Ці сумні думки роїлися у голові чоловіка неначе скажені бджоли, аж поки прриглушений стукіт в двері не сполохав їх усіх.

Фрарт насторожився. Хто міг прийти в будинок посеред ночі?

Та, на жаль, чоловік вже знав відповідь. Мабуть, старшини, з фальшивими сльозами на очах прийшли повідомити «сумну звістку» про Ніколя.

–         Та відкрито там. Заходьте вже.

На його подив, він побачив, що в будинок заходить хлопець з світлим волоссям. Наймолодший  та найблагородніший з членів Ради Зірок – Деніель.

Ден був другом та ровесником Ніка, проте навіть воїсіди не змогли завадити хлопцю потрапити в найвище коло чарівників, яке, на жаль, хоч і залишалося золотим ззовні, давно вже гнило всередині. І головною ціллю життя Деніеля було якнайшвидше зупинити цю «гниль».

–         Добридень, Фрарте. – хлопець виглядав дуже наляканим та серйозним водночас. – Я.. Я знаю, як можна врятувати Ніка. Але перед цим… Я мушу дещо у вас запитати…

Здавалося, Деніель зробив театральну паузу, та насправді він просто хотів зібратися з думками.

–         Ви… Чули щось про Гейлів?

Фрарт не раз чув легенди про чарівників, яких в народі називали Гейли. Їх було дуже мало, і стати Гейлом міг лише той, хто ніколи не оступився своїх принципів та завжди готовий допомогти своєю магією всім, хто цього потребує. Звісно, радівці теж неодноразово казали, що всі вони, «білі та похнасті» і є обранцями Долі. Тому, після таких заяв, Фрарт остаточно перестав вірити у їх існування.

Коли чоловік був готовий розповісти все це Деніелю, хлопець перервав його на півслові.

–         Не варто повторювати двічі. Невже ви забули про сітку думок… Самі ж навчили. – На мить в очах Деніеля з’язвилися жартівливі іскорки. А Фрарт і забув, що ще зовсім недавно Ден був його сусідом та улюбленим учнем. – Так от, я врятую вашого сина, якщо ви станете Гейлом… Тільки… Всі будуть думати, що він загинув… Нік не буде жити з вами, та й взагалі забуде все про своє справжнєжиття… Зате.. Ніколя залишиться живим.

–         Я згоден. – Фрарт вимовив ці слова твердо та впевненно, але на його очах все таки з’явилося декілька зрадливих сьозинок. – Та все ж, Деніелю… Деякі люди готові віддати все, аби стати таким могутнім магом, а ти кажеш так, немов я, а не ти, робиш мені величезну послугу. – Чоловік зітхнув і по-вчительськи подивився  хлопцю просто в очі. – Я знаю тебе мало не з пелюшок. Розкажи, що сталося.

Почувши ці слова,хлопець змінився. Ні, не може він поводитися зверхньо з тим, хто колись став йому майже батьком. Ден не може навіть думати про всі ці вибрики та пафос, коли мова йде про Ніка – його брата по духу.

–         Вибач, та всього я тобі сказати не можу. Ти довгий час був мені наставником, і, повір, я тобі довіряю… Але якщо інші радівці щось дізнаються про мій план, першими вони прийдуть до тебе. І твоє незнання забезпечить тобі відносно спокійне життя… Та все ж, дещо я скажу… Коли ти отримаєш безмежну силу, я відправлю Ніка в світ без магії. Він забуде своє дитинство, і, на щастя, забуде воїсід. Ніколя стане скептиком, та буде робити все, аби всьому знайти те, що в їхньому дивному світі називають «наукове пояснення».

–         Тобто… В моїй родині я буду останнім чарівником? І коли стану Гейлом, то вічно буду картати себе. Незалежно від того, погоджусь я на твою угоду чи ні.

В очах Деніеля знову заграли іскорки:

–         Це закляття сильне, але не вічне. Перша дівчинка, що народиться в родині твого сина, буде ховати в душі чистий блакитний вогник – віру в чудо. А повір, іноді цього достатньо, аби досягти навіть найнебезпечніших вершин.

–         А… А ти? – Фрарт давно любив хлопця мов власного сина, тому дуже боявся почути відповідь на власне ж запитання. Чоловік не хотів втратити їх обох.

Я, як і Нік, завтра «загину».  Воїсіди нападуть на мене, а я навіть не буду опиратися. Звичайно, це буде лише офіційна версія. Насправді ж я заморожу себе складним закляттям. А якщо пощастить, прокинуся, коли дівчинці буде 15. Тоді й почнеться її навчання, яким ви і займетеся. А я намагатимуся допомогти.– Деніель попрямував до виходу, але в один момент повернувся до Фрарта та засміявся. – Ніколь. В честь прадіда назвуть.

 



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *