"Хвала їй довічна..."

Журналістський репортаж

Кожен з душевним хвилюванням пригадує прочитані книжки... І ті, які вперше відкрили перед нами красу життя, велич України, добро і справедливість, світ високих ідей і пекучих роздумів. Книга стає близьким нашим другом, вірним супутником у житті, надихає на благородну працю.
Своє майбутнє я хочу пов'язати з роботою журналіста. Тож дозволю собі трішки пофантазувати.

Мене, як журналіста, запросили на Міжнародний форум "Дитина читає...", де я зустрілася з відомими українськими вченими, поетами, письменниками і попросила їх висловити свої думки про ставлення до книги, про її значення в їхньому житті, поділитися книголюбними уподобаннями.
Ось що вони розповіли.

Микола Жулинський, академік НАН України:
- Я не уявляю собі життя без книги. Людина, якої б професії вона не була, - гуманітарної чи технічної галузі, - якщо вона не дружить з книгою, не може вважатися повноцінною. Бо книга збагачує нас душевно, облагороджує душу, серце. Не кажучи вже про те, що загострює спостережливість, розум. І допомагає бути активнішим у житті.
Читати я навчився дуже рано - може років з чотирьох-п'яти. Як училися старші, я прислухався до них, придивлявся і перейняв азбуку. Читав потім усе без розбору, що потрапляло під руку. Навдивовижу не читав дитячої літератури. Брав твори з батьківської полиці, де були книги з фізики, математики. Він передплачував чимало товстих журналів, а вони виходили з додатками. Таким чином, у нас, власне, вся російська класика. Найбільше враження справили на мене Пушкін і Шевченко. Вони закарбувалися в моїй пам'яті назавше. І не випадково я й нині часто беру ці твори і мовби переношуся уявою в ті далекі неповторні дні...
Без книги нема людини - тієї гармонійної людини, яка має жити у сучасному суспільстві.

Віталій Коротич, поет, літературний критик:
- Яке значення книги в житті людини? А чи варто над цим задумуватися? Адже не питаємо ми себе, яке значення для нас має хліб чи повітря?
М. Горький сказав мудре слово про ціну книги в людському суспільстві, про її значення для кожної людини. Він нагадував, що саме книги вивели його, знедоленого бідаря, у великий світ знань і науки, зробили всесвітньо знаним письменником. Думаючи про книжку, письменник думав про долю всього людства. Недаремно його прозвали "Книгожером" за жадібність у дитинстві до читання.
Книгам був зобов'язаний Горький за свій високий художній злет, за свій гострий розум. А хіба є серед нас, простих собі і непомітних людей, такі, які б не були вдячними і зобов'язаними книзі за те, що вона щоденно дає нашому розумові, серцю, душі неоціненну духовну силу й естетичну насолоду, без чого ми просто не були б тими, хто ми є?
Отже, спасибі книзі, хвала їй довічна і вік їй безконечний.

Валерій Шевчук, письменник:
- Без книжки не уявляю свого життя і далекого дитинства. Воно припало на воєнні та післявоєнні роки. Дитячої літератури виходило мало, користувався виданням для дорослих. Поміж книг - найповажніший та найпам'ятніший "Кобзар" Шевченка. Читав його найбільше, найохочіше. Згодом пізніше захоплювався поезією Генріха Гейне, з вітчизняних митців особливо полюбив Василя Чумака. Я вдячний своїм батькам, особливо мамі, яка скерувала мене "не в бік вулиці, а в бік освіти, школи, книжки, бібліотеки". Завдяки їй я відкрив для себе чарівний світ письменства і почав робити перші свої літературні спроби.

Василь Голобородько, поет:
- Я хочу сказати, що сьогодні ми загубили таку традицію, як домашнє читання. Згадайте, наприклад "Лиса Микиту" Івана Франка. Колись була традиція друкувати романи у щоденних газетах, і люди брали їх і читали, але тоді не було телебачення, а сьогодні воно все різко порушило... Мені здається, ніколи нам вже того не відродити. Хоча зараз є тексти в Інтернеті, в комп'ютері, і в мобільному телефоні. Але, на мою думку, цей текст ніколи не буде таки, як на папері, він завжди сприйматиметься як інформативна продукція. Завдяки книзі ми отримуємо дивовижну насолоду, спілкуємося з героями творів, а в комп'ютерному тексті такого не отримуємо.

Ігор Римарук, письменник:
- Моє дитинство асоціюється з першими дитячими книжками. Хіба їх можна забути? У моїй бібліотеці до сих пір зберігаються мої перші книжки. Я вважаю, що вони повинні бути на особливому місці, на п'єдесталі, десь на почесному місці. Через книжку ми виховуємо почуття патріотизму, любові І поваги до своєї землі, культури та традиції, літератури і до самих себе.
Усім дякую за інтерв'ю.

Дудченко Олена,
12 років
(Новотроїцька гімназія, 6-А клас)

<< повернутись