ТАКІ ХИТРІ РАКИ...
Під куширями старші хлопці ловили раків. Видко, вдало, бо часто кричали:
- Ось ще один!..
- Дивись, який великий...
Не витримав Вітасик, запропонував:
- Давай і ми спробуємо. А потім зваримо. Знаєш, які смачні?..
Я знав, бо тато інколи привозив з лиману, мама готувала. Ми стрибнули з коси у воду і попливли до смуги водоростей. Зупинились, коли вже було по самісіньку шию. Вітасик пояснив, що рака треба хапати за спину. Тоді він не прищепить клешнями пальці.
Я опустився на дно, розплющив очі. На змуленому, в рідкому рясті піску побачив чималенького рака. Простягнув руку, щоб ухопити. Але він прудко дременув уперед, скаламутив воду і враз зник. Я розгублено шаснув поглядом. В цей момент не вистачило повітря. Довелося випірнати.
Вітась був неподалік. У піднятій руці він тримав рака. Задоволене вигукнув:
- Є один!
- А в мене з рук утік.
- У мул зарився.
Вітасик подався до берега, а я - знову під воду. Проплив кілька метрів і вгледів одразу двох красенів. Схопив ближнього прямо в жменю. Хоча мізинчик затисла клешня і було боляче, однак рака не відпустив. Аякже, така гарна здобич...
Добре пішли в мене справи. Як пірну, так і маю улов. Навіть у піщаному сховиську знаходив хитрунів.
В зробленій з вітасевої сорочки торбині вже набралося чимало клешняриків, коли підійшли Климко з Павлушею, взялися нам допомогати. У Климка діло заладилося, а в Павлуші - не дуже.
- Тікають, - вибачливо пояснив. - Не встигаю за ними.
А все від того, що не вміє довго триматися під водою.
Від пірнання я змерз. Вітасик - теж. Аж зубами почав клацати. Та грітися на сонечку не було коли.
Я збігав додому, приніс великий казанок і сіль. Хлопці назбирали очерету розпалили вогнище.
Вода забулькала швидко. Кинуті в окріп раки почервоніли. Павлуша поцікавився:
- А чого-то вони такі?
Ні я, ні Вітасик не знали. Климко сказав:
- Справді, цікаво. Повернемось у школу - обов'язково дізнаюсь.
Зварені раки всім сподобались. Ми трощили зубами їхні панцирі, шийки, добували ніжне м'ясце, вдоволено смоктали солонкуваті клешні.
Вітасик, коли все перемололи, заявив:
- Краще ловити раків у масці. І дихати під водою через трубку.
- А де їх взяти? - запитав Климко.
- Є у старшого брата. У нього попрошу.
- Тоді вже і я навчуся ловити, - озвався Павлуша.
Отож надії ми поклали на Вітася і попрохали, щоб він дістав причандалля для підводного полювання пошвидше. Тоді матимемо хіба ж такий улов...
Та не так вийшло, як хотілося. Вітась наступного дня захворів.
"Швидка допомога" забрала його в лікарню. З'явився кашель і в мене. Мама сказала, що від довгого сидіння у воді. На берег більше не пустила. Два тижні сидів дома, не купався.
Вітась повернувся з лікарні нескоро. Був худий, блідий. Його мама, тітка Оксана, коли я зайшов, сердито сказала:
- Все через оті раки. Щоб більше не сміли. Ясно?
Ми згідливо захитали головами. Заспокоєна, тітка Оксана пішла. Вітась зітхнув:
- Мама, коли вирішила, то це вже все. Хіба що наступного літа дозволить... Ох, як довго чекати...
Нічого, Вітасю, діждемося, - сказав я товаришеві. - І наловимо хіба стільки раків... Адже їх наросте багато-багато...
