РОСТІТЬ, ВЕРБИ!
Тато повернувся додому під вечір. Сказав мамі, що був на зборах. Вирішили рибалки в неділю прибрати берег. Багато на ньому різного сміття, торішнього ситнягу, бур'яну.
- І ще посадимо верби, - додав тато на закінчення. - Мало їх залишилося, і всі старі.
- Давно пора, - озвалася мама. - Бо ніякого затишку. А колись зелено було, гарно...
- Хочу, тату, з тобою, - сказав я. - Можна буде?
- Еге ж. Робота знайдеться.
Ранок у неділю видався теплий, сонячний. Ми з татом взяли граблі, лопату і пішли на берег. Тут вже працювали люди. Багатьох я знав: нашого сусіда дядька Віктора, дідуся Василя, Вітасевого тата дядька Петра, мого рятівника дядька Льоню... Вони згрібали накидану лиманськими хвилями заплаву, рубали біля озерця торішній очерет, зносили в купи край дороги.
Ми одразу включилися в роботу. Тато приєднався до чоловіків, котрі корчували
старий вербовий пень, а я заходився очищати від колючого бур'яну пісок біля
коси. Тут було наше з хлопцями улюблене місце відпочинку.
Прибіг Вітасик. Він теж збирався на недільник, але мама не розбудила, і тому
проспав. Почав допомагати мені: топтав сухе стеблиння і волік до великої купи.
Удвох нам працювалося гарно. Незабаром очистили чималий шмат берега. Тепер він мав зовсім інший, оновлений вигляд.
Приїхала вантажна машина. Рибалки потяглися до неї. Знімали в'язки жердин, несли з собою. Тато теж приніс оберемок, сказав нам:
- Гарні саджанці. Добре приймуться.
- Як то? - нерозуміюче подивилися ми з Вітасем на вербові ломачки. - Без корінців же не ростимуть.
-У верб - інакше. У вологому грунті вони пускають пагіння. Воно тягне соки, жене по стовбуру. Тато викопав глибоченьку ямку, поставив жердину, вдоволено проговорив: - Є перша вербичка.
Далі ми працювали з Вітасем. Тато тільки вказував, де копати ямки. Щоб не були густими. Бо коли дерева розростуться, заважатимуть одне одному.
Три ряди ми посадили. Навіть втомилися трохи. Зате були раді.
- Справжній гай виросте, - сказав тато. Якщо будете доглядати.
- Од бур'янів рятуватимемо.
- Щоб не ламав ніхто...
